WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Утворення та розвиток права СРСР - Курсова робота

Утворення та розвиток права СРСР - Курсова робота

Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР 1926 р. мав п'ять відділів:

І. Про сім'ю.

ІІ. Про опіку та піклування.

ІІІ. Про шлюб.

ІV. Про зміну громадянами прізвищ та імен.

V. Визнання особи безвісно відсутньою або померлою.

Уперше законодавчо встановлювався інститут усиновлення (удочеріння). Порівняно з аналогічним російським кодексом, який легалізував фактичний шлюб, Кодекс УСРР визнавав тільки державну реєстрацію шлюбу. Не спричиняло правових наслідків також і "вчинення релігійного обряду" укладення шлюбу. Передбачаючи можливість визнанняшлюбу недійсним, кодекс захищав майнові та аліментні права осіб,які перебували у фактичних шлюбних стосунках. Кримінальний кодекс 1922 р. був розроблений на основі Кримінального кодексу РСФРР. КК УСРР 1922 р. складався з двох частин — Загальної (5 глав) і Особливої (8 глав), що містили 227 статей. У Загальній частині встановлювалося завдання Кримінального кодексу: правовий захист держави від злочинів і від суспільно небезпечних елементів шляхом застосування до винуватих покарання або інших заходів соціального захисту (ст. 5). Метою покарання та інших "заходів соціального захисту" було:

а) загальне попередження нових порушень як з боку порушника, такі з боку нестійких елементів суспільства;

б) пристосування порушника до умов співжиття шляхом виправно-трудового впливу;

в) позбавлення злочинця можливості вчинення подальших злочинів (ст. 8).

Призначення покарання здійснювалося судовими органами на основі соціалістичної правосвідомості, "Керівних начал" і статей кодексу. Зазначалося, що кримінальна відповідальність особи настаєлише за наявності вини, котра мала дві форми — умисел і необережність. Проте припускалась можливість визнання злочином певногодіяння, не передбаченого кримінальним законом, чим, власне, закріплювався інститут аналогії. Міра покарання визначалася залежно від ступеня і характеру небезпеки як самого злочинця, так і вчиненого ним злочину. Крім того, суд мав враховувати:

а) чи спрямовувався злочин на поновленнявлади буржуазії;

б) чи спрямовувався злочин проти держави або окремої особи;

в) чи було скоєно злочин у стані голоду та нужденності;

г) чи скоєно злочин із корисних мотивів (ст. 25) тощо. За цими критеріями злочини, скоєні представниками "нетрудових класів", вважалися суспільно небезпечними, що було достатньою підставою для застосування жорсткіших санкцій. Поряд з учиненням злочину підставою кримінальної відповідальності могла бути власне "соціальна небезпечність особи", пов'язана або з її минулою злочинною діяльністю, або з наявністю зв'язків із злочинним середовищем. Відповідно до ст. 49 соціально небезпечні особи позбавлялися права перебувати в певних місцевостях УСРР строком на 3 роки. Уперше в кодексі були визначені норми прокрайню необхідність, давність, сукупність злочинів, зарахування устрок позбавлення волі попереднього ув'язнення та ін.

До видів покарання та "засобів соціального захисту" належали: вигнання за межі УСРР, позбавлення волі (на термін від 6 місяців до 10 років), умовне засудження, штраф, конфіскація майна (повністю або частково), громадський осуд, звільнення з посади та ін. Зазначалося, що в справах, які розглядалися революційними трибуналами, за передбаченими статтями кодексу 36 складами злочину могла застосовуватися смертна кара у вигляді розстрілу. Винятки становили особи, що не досягли 18 років, вагітні жінки та випадки, коли з часувчинення злочину минуло п'ять років [24,с.99].

В Особливій частині визначалися види злочинів, їх склади і санкції. Серед них — державні, які поділялися на контрреволюційні й проти порядку управління; посадові; порушення правил про відокремлення церкви від держави; господарські; проти життя, здоров'я, свободи та гідності особи; майнові; військові; порушення правил, що стосуються охорони народного здоров'я, суспільної безпекита громадського порядку. На відміну від КК РСФРР Особлива частина КК УСРР містила додатково 11 статей і встановлювала суворішу відповідальність за деякі види злочинів (наприклад, за порушення законодавства про відокремлення церкви від держави і школи від церкви та ін.). Кримінальний кодекс 1927 р. відображав зміни в кримінальномуправі, спричинені прийняттям загальносоюзного кримінального законодавства, зокрема Постанови ЦВК СРСР "Про зміну основних засад кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік" і "Положення про злочини державні" від 25 лютого 1927 р. та ін. У Загальній частині КК УСРР 1927 р. уточнювалося поняття умисного злочину, вдосконалювалися критерії визначення розміру санкцій за злочини неповнолітніх, впроваджувалося поняття давності виконання вироків, встановлювався інститут зняття судимості. Проте деякі зміни посилювали кримінальну репресію. Так, у визначенні поняття злочину не вказувалася нормативна ознака — передбаченість діяння в законі. У Кодексі передбачалося вислання зарішенням суду соціально небезпечних осіб, зокрема тих, які не вчинили конкретного злочину. Зазначалося зокрема, що за відсутності в КК прямих вказівок на окремі види злочинів, покарання та інші заходи соціального захисту визначаються за аналогією з тими статями кодексу, що передбачають схожі за важливістю й характером (ст. 7).Отже, розвивався і вдосконалювався інститут аналогії кримінального закону. Термін "покарання" був замінений терміном "заходи соціального захисту", мета яких полягала у захисті радянської держави від злочинних посягань. До Особливої частини, на відміну від КК 1922 р., було включеностатті про злочини проти порядку управління, нові норми щодо охорони державного майна, а також майна громадських організацій та окремих громадян. Поняття посадового злочину поширювалося навідповідних працівників кооперативних і громадських організацій. Запроваджувалася кримінальна відповідальність за умисне банкрутство. Значно розширилося поняття контрреволюційного злочину. Збільшилися санкції за злочини, вчинені групою осіб. Кримінальні санкції стали суворішими. Так, смертна кара передбачалася 45 складів злочинів.

Кримінально-процесуальний кодекс 1922 р. складався з шести розділів, 32 глав, які містили 481 статтю. Перший розділ визначав загальні положення про склад суду, підсудність, докази, судові терміни та витрати. Другий розділ містив норми щодо провадження слідства: заведення кримінальної справи, дізнання, пред'явлення обвинувачення, допит обвинуваченого, свідків, експертів, оскарження дій слідчого та ін. Третій розділ врегульовував процедуру провадження в суді, четвертий — у революційних трибуналах, п'ятий — провадження впорядку вищого судового контролю Наркомюсту. Останній, шостий, розділ визначав порядок виконання вироків.

КПК УСРР 1922 р. проголошував демократичні принципи кримінального процесу: змагальність, рівноправність сторін, право обвинуваченого на захист тощо. Наголошувалося, що злочинність іпокарання діянь визначається кримінальним законом, який діяв намомент скоєння злочину. Водночас наголошувалося, що закони, які скасовують злочинність діяння чи пом'якшують його караність, мають зворотну силу. Принциповим було положення про те, що "ніхто не може бути позбавлений волі та взятий під варту інакше, як у зазначених у законі випадках та у визначеному законом порядку". Докладно регламентувалась діяльність органів дізнання та попереднього слідства; віддання до суду, судовий розгляд, постановлення вироку, його оскарження і перегляд. Проголошувалась публічність усіх судових засідань, за винятком випадків, що потребували збереження військовоїчи державної таємниці. До залу судового засідання не допускалися також особи молодші 14 років. Проте демократичні норми кримінального процесу не завжди втілювалися в життя. КПК УСРР не передбачав участі захисника в попередньому слідстві. Дія ряду статей КПК не поширювалась насправи, які розглядалися губернськими революційними трибуналами, зокрема обвинувальний висновок не вручався, а лише оголошувався обвинуваченому під розписку за 24 години до суду [10,с.203].

Кримінально-процесуальний кодекс 1927 р. порівняно з КПК 1922 р. доповнювався новими положеннями, які відображали тенденцію посилення впливу держави на суспільство. Органам слідства, дізнання, прокуратури й суду заборонялося відмовляти в прийнятті до свого провадження кримінальної справи або припиняти кримінальну справу про суспільно небезпечне діяння на тій підставі, що в Кримінальному кодексі був відсутній цей склад злочину. Таким чином, кримінально-процесуальне законодавство підкріплювало застосування принципу аналогії закону в кримінальному праві. Значно розширилися права органів дізнання, зокрема вони отримали право направляти в суд справи, де попереднє слідство не було обов'язковим. Звужувалося право на захист. Захисник мав право вступити в процес лише на стадії судового розгляду, а в справах про контрреволюційні злочини його могли допитати як свідка. Деякі справи підлягали розгляду надзвичайними судами й революційними трибуналами. Норми КПК уже не поширювалися на органи дізнання ДПУ [6,с.67].

Loading...

 
 

Цікаве