WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Утворення та розвиток права СРСР - Курсова робота

Утворення та розвиток права СРСР - Курсова робота

Перший розділ "Загальна частина" містив основні засади кодексу, а також положення про суб'єкти й об'єкти цивільного права, угоди, позовну давність. Цивільна правоздатність надавалась усім громадянам, не обмеженим судом у правах (ст. 4).

У другому розділі "Речове право" містилися норми, які врегульовували право власності, право забудови, право застави майна. Кодекс розрізняв три види власності: державну, кооперативну та приватну (ст. 52). Затверджувалося виключне право держави на землю, її надра, води, націоналізовані підприємства, будівлі, залізниці, зброю, військове спорядження, телеграфне майно. Об'єкти державної власності повністю виключалися з цивільного обороту (ст.ст. 20–23). Зазначалося, що предметом приватної власності можуть бути ненаціо-налізовані будівлі, підприємства торгівлі, промисловості з обмеженою відповідними законами кількістю осіб, знаряддя та засоби виробництва, гроші, цінні папери та інші цінності, в тому числі золота і срібна монета й іноземна валюта; предмети хатнього і власного вжитку, товари, які продавати законом не заборонено, та будь-яке майно, не вилучене з приватного обороту (ст. 54).

Розділ "Зобов'язальне право" містив норми про зобов'язання здоговорів та інших, зазначених у законі, підстав, у тому числі — через безпідставне збагачення й завдання шкоди іншій особі. Розділ "Спадкове право" допускав спадкування згідно із закономі заповітом у межах загальної вартості спадщини не більш як 10 тис.золотих карбованців, за винятком боргів спадкодавця. Якщо ж вартість спадкового майна була більшою, то поділ або ліквідація перевищуваної частки спадщини здійснювалися на користь держави. Земельний кодекс 1922 р. складався з основних засад і чотирьох частин:

І. Про трудове землекористування.

ІІ. Про міські землі.

ІІІ. Про державне земельне майно.

IV. Про переселення [20,с.70].

Базуючись на аналогічному кодексі РСФРР, він містив і ряд відмінностей ,пов'язаних з існуванням в Україні комнезамів, умовами класової бо-ротьби на селі, специфікою місцевого землевпорядного процесу. Кодекс проголошував скасування "назавжди" приватної власності наземлю, надра, води, на ліси й перехід їх у власність робітничо-селянської держави. Купівля, продаж, заповіт, дарування, застава землі заборонялися, а особи, винні у порушенні цієї заборони, "окрім покарання кримінальним порядком" позбавлялися землі. Право користування землями сільськогосподарського призначення надавалося: а) трудовим хліборобам та їх об'єднанням;

б) міським селищам;

в) державним установам і підприємствам.

Перевага надавалася колективним формам землекористування: земельним громадам, сільськогосподарським комунам, артілям, добровільним об'єднанням дворів. Оскільки основною виробничою одиницею в сільському господарстві на той час було селянське дворище, Кодекс визначив його правове становище і ввів правовий інститут трудової оренди землі. Допускалося використання найманої праці, але у випадках, коли хліборобське господарство не могло самотужки своєчасно виконатипевного обсягу роботи і за умови дотримання законодавства проохорону праці та участі у праці всіх працездатних членів господарства нарівні з найманими працівниками. Земельний кодекс зазнав істотних змін, внесених Постановами ВУЦВК і РНК УСРР у вересні 1925 р. та червні 1927 р. Зміни стосувалися порядку розгляду земельних справ, розширення прав сільських Рад, трудової оренди землі, підсобної найманої праці в селянських господарствах, прав і обов'язків сільських товариств тощо.

Після прийняття у 1928 р. загальносоюзних основ землекористування і землевпорядження і завершення на початку 30-х років суцільно їколективізації на селі Земельний кодекс у більшій частині втративсвоє значення. Тісно пов'язаним із Земельним кодексом був Закон про ліси 1923 р. Він врегульовував правове становище лісів як об'єкта державної власності, встановлював порядок їх використання, збереження, хорони та відтворення.

Розвиткові сільського господарства й тваринництва сприяв Ветеринарний кодекс 1925 р. Він визначав завдання державної ветеринарії, порядок запобігання та припинення хвороб домашньої худоби й птиці, ветеринарно-санітарного нагляду, організацію системи ветеринарних органів. Кодекс законів про працю 1922 р. був створений відповідно до Кодексу законів про працю РСФРР [21,с.64].

Він складався з 17 розділів, у яких детально регулювалися трудові відносини, організація праці, її оплата й охорона в умовах нової економічної політики. У загальній частині наголошувалося, що норми кодексу поширюються на всіх осіб, які працюють за наймом. Вони є обов'язковими для усіх підприємств, установ і господарств (державних, громадських та приватних), а також усіх осіб, які застосовують найману працю за винагороду. Договори й угоди про працю, які погіршували умови праці порівняно з нормами кодексу, вважалися недійсними. Другий розділ в основу найму й надання робочої сили покладав принцип добровільної згоди працівника. Третій розділ зберігав відчасів воєнного комунізму норму, яка дозволяла уряду або органам, ним уповноваженим, залучати громадян до трудової повинності увиняткових випадках (стихійне лихо, нестача робочої сили для виконання найважливіших державних завдань). Не підлягали залученню до трудової повинності особи, молодші 18 років, чоловіки старші 45, а жінки — 40 років, тимчасово непрацездатні особи, вагітні жінки, інваліди тощо. Четвертий і п'ятий розділи визначали основними формами залучення до праці колективний і трудовий договори, встановлювалипорядок їх укладення та наслідки їх порушень. Десятий розділ регулював робочий час. Установлювався 8-годинний робочий день. Для осіб віком від 16 до 18 років, для осіб розумової й конторської праці і тих, хто працював на підземних роботах, тривалість робочого часу не могла перевищувати 6 годин. Для осіб зособливо тяжкими та шкідливими для здоров'я умовами праці встановлювався скорочений робочий день. Понаднормова робота, якправило, не допускалася. Одинадцятий розділ врегульовував надання всім працівникам щотижневого відпочинку не менш як 42 години. Дні такого відпочинку могли призначатися місцевими відділами праці за узгодженістю з профспілками як по неділях, так і в інші днітижня, зважаючи на національно-релігійний склад працівників. Дванадцятий і тринадцятий розділи регламентували питання, пов'язані з учнівством, працею жінок і неповнолітніх; чотирнадцятий містив норми про охорону праці. В п'ятнадцятому розділі йшлося про профспілки та їх органи на підприємствах, в установах і господарствах. Визначалися права й обов'язки профспілкових організацій, обов'язки адміністрацій щодо сприяння роботі профспілок. Шістнадцятий розділ встановлював порядок розгляду ірозв'язання трудових спорів та справ про порушення трудового законодавства:

а) примусовий — на особливих сесіях народних судів;

б) примиренський — у примирних камерах, третейських судах тощо. Останній, сімнадцятий розділ врегульовував питання про соціальне страхування осіб найманої праці.

Система "соцстраху" передбачала адання різних видів допомоги (при захворюванні, тимчасовій утраті працездатності, безробітті, інвалідності, у зв'язку з доглядом захворим членом сім'ї тощо). Кодекс законів про народну освіту 1922 р. не мав аналогів в інших радянських республіках, хоча його джерелами окрім декретів і відомчих актів УСРР із питань народної освіти були акти РСФРР проєдину трудову школу. Метою освіти і виховання проголошувалось "звільнення трудящих мас від духовного рабства, розвиток їхньої самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективізму, із твердою волею, суспільнонеобхідною кваліфікацією і з матеріалістичним світоглядом". Структурно кодекс складався з преамбули і чотирьох книг:

1. Організація управління й постачання в народній освіті.

2. Соціальне виховання дітей.

3. Професійна та спеціально-наукова робота.

4. Політична освіта і виховання дорослих), які поділялися на частини, розділи, глави і містили 767 статей. Визначалася система соціального виховання дітей і професійної освіти молоді, структура наукових закладів, культурно-освітніх установ. Кодекс закріплював право всіх громадян на вільний доступ до знань, наук і мистецтва, на безплатну освіту, спільність навчанняосіб різної статі, світський характер освіти. Проте кодекс містив чимало ідеологічних положень. Так, органи освіти, наукові й культурно-просвітні заклади вважалися "знаряддям" диктатури пролетаріату у справі ліквідації класового суспільства і створення нового соціалістичного суспільства [24,с.94].

Loading...

 
 

Цікаве