WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Умови і порядок укладення шлюбу - Курсова робота

Умови і порядок укладення шлюбу - Курсова робота

За загальним правилом шлюби між усиновлювачем та усиновленою дитиною заборонені з моральних міркувань. Ця заборона традиційно набула характеру етичної норми, оскільки відносини між усиновлювачем і усиновленою дитиною прирівнюються до відносин батьків і дітей за походженням (тобто біологічних).

Водночас цілком природно, що іноді між усиновлювачем і усиновленою дитиною не завжди складаються стосунки, подібні до стосунків між батьками і дітьми, особливо у тих випадках, коли усиновлена дитина від самого початку знала, що усиновлювачі не є її батьками. У цьому разі перешкоди морального характеру не є такими дієвими, і суд може надати таким особам дозвіл на укладання шлюбу. Проте якщо ці особи завчасно не потурбувалися про отримання такого дозволу, то суд має цілковите право визнати такий шлюб недійсним.

  1. між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою / дядьком та племінником / племінницею. У більшості цивілізованих країн шлюби між родичами, які перебувають у третьому ступені родинності, заборонені (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Швейцарія). Орієнтація на сучасну модель європейського законодавства обумовлює і наявність більш жорстких вимог щодо можливостей укладання шлюбу родичами. Однак у вітчизняному законодавстві такі положення ще належним чином на апробовані, тому суд з врахуванням вагомих і конкретних обставин (тривалості спільного проживання, характеру взаємин) може визнати такий шлюб дійсним.

  2. з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків.

Поняття "тяжка хвороба" є досить оціночним. Кожен конкретний випадок того з подружжя, хто є хворим, розглядається обов'язково у сукупності з його соціальним станом, професією тощо. Лише детально розглянувши ці обставини, суд може визнати ту чи іншу хворобу "тяжкою". Не варто забувати і про вік, адже 50-60-річна особа не може мати стан здоров'я двадцятирічної.

На думку В.С. Гопанчука, поняття "тяжка хвороба" має поширюватися на осіб, яким у передбаченому порядку встановлена група інвалідності, а також осіб, хвороби яких значаться в Переліку хронічних захворювань, при яких особи, які страждають ними, не можуть проживати в комунальній квартирі чи в одній кімнаті з іншими членами своєї сім'ї, затвердженому наказом Міністра охорони здоров'я УРСР від 8 лютого 1986 р. № 52. До таких хвороб зокрема належать: хронічний бронхіт, емфізема легень, ускладнена гіпертонічна хвороба, тяжкі форми неврозів, при яких хворі підлягають періодичному лікуванню в психіатричних стаціонарах, та ін. Критеріями оцінки поняття "тяжка хвороба" можуть бути також і ті підстави, які використовують страхові компанії при добровільному страхуванні життя. В Правилах добровільного страхування зазначається, з якими саме особами не укладаються договори страхування життя, оскільки вони мають захворювання, зазначені в Правилах.

Доцільнішою, на думку В.С. Гопанчука, є вимога, передбачена ст. 27 Сімейного кодексу Російської Федерації, яка серед підстав визнання шлюбу недійсним конкретно називає приховання яких саме хвороб подружжям може стати підставою визнання шлюбу недійсним – венеричних і СНІДу.

  1. з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб. Це порушення може бути допущено як працівниками РАЦСу, так і зумовлюватися поданням неправдивих документів особами, які укладають шлюб (підроблені паспорт, рішення суду про дозвіл на шлюб). Визнання шлюбу недійсним у такому разі вимагають інтереси неповнолітньої особи, яка уклала шлюб. Водночас суду надано право, виходячи з інтересів того з подружжя, який не досяг повноліття, відмови в позові про визнання шлюбу недійсним (наприклад, коли майбутня дружина вагітна чи народила дитину).

Буває, що шлюб укладений з порушенням одночасно декількох перешкод: за сприяння працівника РАЦСу особа, що перебуває в нерозірваному шлюбі, укладає новий шлюб з неповнолітньою, котрій не був знижений шлюбний вік у встановленому законом порядку (за рішенням суду). Або, наприклад, шлюб укладений з недієздатною особою при тому, що здорова особа не розірвала попереднього шлюбу. Проте, як вже було сказано, порушення кожної з цих умов призводить до визнання шлюбу недійсним, не говорячи вже про їхню сукупність. Правові наслідки, зв'язані з визнанням шлюбу недійсним, у такому випадку не змінюються (про них мова і піде далі).

І ще одне дуже важливе питання: для визнання шлюбу недійсним можна звертатися лише до суду. Жоден інший орган не має права розглядати подібні справи. Хто може звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним? Відповідь на питання це вже частково дана у наведених вище прикладах. В статті 42 Сімейного кодексу зазначено перелік тих осіб, які можуть звернутися до суду з таким позовом: дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, опікун недієздатної особи, прокурор, а також орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

3.4 Правові наслідки недійсності шлюбу

Правові наслідки визнання шлюбу недійсним визначені в ст. 45 Сімейного кодексу України і полягають у тому, що визнання шлюбу недійсним анулює всі правові наслідки шлюбу, тобто ніякі права та обов'язки між особами, що уклали недійсний шлюб, не виникають. При цьому, як зазначено в статті 44, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації, оскільки вже у момент укладення недійсного шлюбу порушується принаймні одна з умов укладення (позитивна) або наявна хоча б одна з перешкод укладанню шлюбу (негативна умова).

Суть інституту визнання шлюбу недійсним полягає ще й в тому, що він не лише припиняє правовідносини, які можуть виникнути в майбутньому, а й поновлює те становище, яке існувало до укладання шлюбу. Майно, набуте протягом недійсного шлюбу, вважається таким, що належить особам, які перебували у такому шлюбі, на праві спільної часткової власності. Але тут вже застосовуються норми відповідних статей Цивільного кодексу.

У статті 45 також зазначено, що якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більш як за останні три роки. Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена. А якщо особа у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, то вона вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої на те правової підстави.

Проте варто відмітити, що визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, які народилися в такому шлюбі. Щодо таких дітей зберігається презумпція батьківства чоловіка, якщо дитина народиться під час шлюбу чи протягом 10 місяців після визнання такого шлюбу недійсним. Водночас якщо сторони уклали фіктивний шлюб, діяли без наміру створити сім'ю і у шлюбні стосунки взагалі не вступали, то особа, яка записана батьком дитини, має право оспорювати своє батьківство на загальних підставах.

Перебування у недійсному шлюбі – це правопорушення, що триває. Визнання шлюбу недійсним є санкцією за протиправну поведінку. У тих випадках, коли обидва з подружжя або один з них діяли винно, це може бути захід відповідальності. У разі ж відсутності вини осіб, які зареєстрували недійсний шлюб – захід захисту. Вищезазначені правові наслідки застосовуються до особи, яка при реєстрації недійсного шлюбу діяла винно, тобто знала про перешкоди щодо укладання шлюбу, але приховала їх. А от у тих випадках, коли одна з осіб, які перебували у недійсному шлюбі, діяла без вини, була добросовісною, застосування до неї зазначених санкцій суперечило б принципу справедливості, який є одним з основних принципів регулювання сімейних відносин, засадам добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Того з подружжя, який не знав і не міг знати про існування перешкод до укладання шлюбу, в юридичній літературі називають добросовісним подружжям. Норма, яка б захищала інтереси такого з подружжя, вперше з'явилася ще в Кодексі про шлюб та сім'ю УРСР 1969 р. і свідчила про певний гуманізм сімейно-шлюбного законодавства та про недопустимість порушення його основних засад. Так, стаття 49 згаданого кодексу передбачала спеціальні правові наслідки, які наставали для особи, яка не знала і не могла знати про перешкоди до укладання шлюбу. Розглядаючи конкретну справу, суд мав право не застосовувати до подружжя, який є добросовісним, негативних наслідків. Тобто, якщо норми щодо застосування режиму спільної власності більш вигідні для подружжя, який є добросовісним – суд виносив рішення про їх застосування. Якщо ж, навпаки, це більш влаштовувало винного з подружжя – суд застосовував норми цивільного права щодо часткової власності.

Loading...

 
 

Цікаве