WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Умови і порядок укладення шлюбу - Курсова робота

Умови і порядок укладення шлюбу - Курсова робота

Проте тут важливо з'ясувати, до якого ж часу має бути досягнутий шлюбний вік: до часу подачі заяви про реєстрацію шлюбу чи до моменту реєстрації шлюбу? Відповідь на це питання дає частина 2 статті 22 Сімейного кодексу – на день реєстрації шлюбу. Приведемо приклад. При подачі заяви про реєстрацію шлюбу М. і К. останній до повноліття не вистачало трьох тижнів. Працівник органу реєстрації актів цивільного стану відмовив у прийнятті заяви, посилаючись на те, що К. не досягла шлюбного віку. У юридичній консультації, куди вона потім звернулася, роз'яснили, що працівник РАЦСу вчинив неправильно, і заяву треба було прийняти. Як вже було сказано, питання про досягнення особою шлюбного віку вирішується вже на момент реєстрації шлюбу, а до цього часу К. уже б досягла повноліття.

Проте звернемо увагу на 23 статтю Сімейного кодексу (частина 2), яка встановлює, що за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Недоліком цієї статті є те, що в ній не зазначені підстави зниження шлюбного віку. Найчастіше такими підставами є фактичне створення сім'ї, вагітність, народження дитини. Розгляд у суді заяв про зниження шлюбного віку треба віднести до справ окремого провадження. Адже при цьому відсутній спір, що виникає з цивільних, сімейних і трудових правовідносин, а також з адміністративно-правових відносин. Суд, розглядаючи заяву про зниження шлюбного віку і захищаючи інтереси особи, що досягла 14 років, визначає її сімейний статус, право на укладання шлюбу. Позитивне вирішення судом розглянутого ним питання є юридичним фактом, який стає підставою для виникнення у особи, що звернулася до суду, права на вступ у шлюб. Тому, незважаючи на відсутність у закріпленому в ст. 254 Цивільно-процесуального кодексу переліку справ, які суд розглядає у порядку окремого провадження, а також справ, пов'язаних з розглядом заяв про надання особі, яка досягла 14 років, права на укладання шлюбу, такі справи треба вважати справами окремого провадження. Варто також зазначити, що рішення суду про відмову у зниженні шлюбного віку може бути оскаржене в апеляційному порядку.

У випадках, коли за рішенням суду особі, яка досягла 14 років, надається право вступити у шлюб, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу, що закріплено у частині 2 статті 34 Цивільного кодексу України. У разі ж припинення шлюбу до досягнення особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Цивільний-процесуальний кодекс закріплює, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Закон визначає мінімальний шлюбний вік, але не встановлює граничного шлюбного віку. Нерідко буває, що шлюби реєструються людьми навіть у літньому / похилому віці. Не має значення й різниця у віці осіб, що укладають шлюб.

1.3. Перешкоди для укладення шлюбу

Перешкоди для укладення шлюбу – це обставини, за яких укладання шлюбу є неправомірним. І в контексті основоположних засад, а також умов укладення шлюбу варто згадати і про перешкоди, що можуть виникнути при бажанні осіб укласти шлюб. Отже, такими перешкодами є наступні:

  1. Перебування в іншому шлюбі. Стаття 25 Сімейного кодексу передбачає, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Маються на увазі шлюби, зареєстровані в органах РАЦСу, та прирівняні до них шлюби, укладені за релігійним обрядом (про такі шлюби вже йшла мова вище). Тобто дана стаття закріплює принцип моногамії (одношлюбності), згідно з яким жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Частина 2 згаданої статті встановлює, що жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. У пункті 4.1. Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, у редакції наказу Мін'юсту від 18 листопада 2003 року № 140/5 (у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу, а також відповідно до статті 19 Закону України "Про органи реєстрації актів громадянського стану") зазначено, що особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати повторний шлюб тільки при пред'явленні документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення або висновок відділу реєстрації актів цивільного стану про визнання шлюбу недійсним).

Принцип одношлюбності, віддзеркалює моральні погляди суспільства на шлюб і означає юридичну можливість жінки і чоловіка перебувати тільки в одному шлюбі. Не являються перешкодою до реєстрації шлюбу фактичні (не зареєстровані) подружні відносини, скільки б часу вони не продовжувалися. Але порушення одношлюбності матиме місце у випадку, якщо попередній шлюб припинений лише фактично, але не розірваний у встановленому законом порядку.

  1. Наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв'язків прямої лінії споріднення (стаття 26 Сімейного кодексу). У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні, що мають спільних батьків, а також неповнорідні, що мають спільну матір або спільного батька) брат і сестра, а також двоюрідний брат та сестра, рідні тітка / дядько та племінник / племінниця. Тут варто зазначити, що, порівняно зі старим Кодексом про шлюб та сім'ю, новий Сімейний кодекс значно розширив коло осіб, які через родинні та прирівняні до них відносини не можуть перебувати у шлюбі між собою.

Заборона шлюбу між близькими родичами базується на тому, що такі шлюби досить таки часто призводять до більш високого, ніж звичайно, відсотку спадкоємних захворювань, пороків розвитку нащадків – затримці розумового розвитку, дефектами мови тощо. Заборона шлюбів між близькими родичами продиктована також і етичними міркуваннями – цілком природною відразою цивілізованого людства до кровозмішення. Причому варто відмітити, що укладенню шлюбу перешкоджає не тільки шлюбне, але й позашлюбне споріднення тих же самих ступенів. І не тільки у випадках, коли воно встановлено в передбаченому законом порядку (глава 12 Сімейного кодексу), але навіть і при відсутності юридичного оформлення родинних відносин.

Бічне споріднення більш віддалених ступенів (двоюрідні, троюрідні брати і сестри, дядьки і племінниці, тітки і племінники) не є істотною перешкодою до укладення шлюбу (правда, такий шлюб за рішенням суду все ж може бути визнаний недійсним), хоча практично шлюби між тітками і племінниками, дядьками і племінницями майже не зустрічаються. Не забороняються також шлюби між зведеними братами і сестрами (дітьми кожного з подружжя від попередніх шлюбів), а також між свояками (у свояцтві перебуває один з подружжя з родичами іншого з подружжя, а також родичі подружжя між собою).

  1. Наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення. Заборона шлюбів між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, між усиновленими дітьми, між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною пояснюється тим, що між усиновленою особою (а в майбутньому й між її нащадками) та усиновлювачем і його родичами за походженням виникають такі ж самі правовідносини, як і між родичами за походженням, а також моральними міркуваннями. За змістом закону і норм моральності ця заборона повинна поширюватися також і на шлюби між вітчимом і пасербицею, мачухою і пасинком, оскільки між ними також виникають відносини, подібні до відносин між батьками і дітьми.

Проте за рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним. Шлюб між усиновлювачем і усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення. Стосовно укладення шлюбу між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, також між дітьми, які були усиновлені ним – то право на укладення такого шлюбу може бути надане виключно на підставі рішення суду.

  1. Недієздатність особи, з якою бажають укласти шлюб. У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, шлюб визнається недійсним. Це обумовлено тим, що недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх дій та, відповідно, не може надати усвідомленої згоди на шлюб. Мета такої заборони – захист інтересів самої ж недієздатної особи, оскільки вступ до шлюбу може навіть погіршити її стан. Разом з тим, таким чином відбувається запобігання появі нащадків: душевна хвороба і слабоумство досить часто є спадкоємними захворюваннями.

Loading...

 
 

Цікаве