WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Умови і порядок укладення шлюбу - Курсова робота

Умови і порядок укладення шлюбу - Курсова робота

Повернемося до статті 21 Сімейного кодексу. Вона закріплює реєстраційну форму укладання шлюбу. Причому реєстрація шлюбу має конституційне (тобто правостворююче) значення. Без реєстрації шлюбу як такого просто не існує. У реєстрації зацікавлені як держава і суспільство, так і самі громадяни. Будучи актом державного визнання, реєстрація шлюбу забезпечує неодмінне дотримання умов його укладення. Тільки у випадку реєстрації шлюбу з безлічі інших суспільних відносин виділяються подружні відносини, їм надається офіційне значення. Реєстрація дає можливість вести статистичний облік числа шлюбів, що укладаються, їхньої тривалості, вікового складу осіб, що вступають у шлюб. Статистичні дані про укладені шлюби кладуться в основу планування народжуваності, що важливо в здійсненні державою демографічної політики. При плануванні виробництва в цілому і, зокрема, виробництва товарів народного споживання, розміщення виробничих підприємств, будівництва дитячих ясел і садів, шкіл облік числа зареєстрованих шлюбів має велике значення. Реєстрація шлюбу проводиться також з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів жінки і чоловіка, а також дітей, породжених від шлюбу.

Реєстрація шлюбу закріплює у свідомості жінки і чоловіка та їх оточення уявлення про міцність виниклого шлюбного союзу, оскільки такий союз береться під охорону державою. До того ж, реєстрація сприяє підвищенню почуття відповідальності перед сім'єю. А звичайне проживання однією сім'єю жінки і чоловіка не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Хоча, як бачимо, навіть тут є суперечності окремих статей Сімейного кодексу. Адже, якщо звернути увагу на статтю 74, то коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між особою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Тобто ця стаття поширює на осіб, що перебувають у фактичному шлюбі, положення Сімейного кодексу, пов'язані з набуттям за час спільного проживання права на придбання майна, що регулюють аналогічні відносини між особами, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Проте в зазначеній статті не вказана навіть тривалість спільного проживання фактичних дружини та чоловіка, що, звісна річ, ускладнює застосування цієї статті на практиці.

Віруючі люди іноді вважають за необхідне обвінчатися. Однак треба мати на увазі, що такий обряд, так само як і інші релігійні обряди (наприклад, хрещення), правового значення не має. Вінчання в церкві не може замінити реєстрацію шлюбу. Це закріплено, зокрема, в частині 3 статті 21 СК: релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану. Це фактично повторює положення вже втратившого чинність Кодексу про шлюб та сім'ю.

В Україні правове регулювання шлюбних та сімейних відносин державою було передбачено ще декретами РНК УРСР від 20 лютого 1919 р. "Про цивільний шлюб та про ведення книг актів громадянського стану" та "Про організацію відділів записів актів громадянського стану"1. У першому декреті підкреслювалось, що надалі в УРСР визнаватимуться лише цивільні шлюби, тобто ті, які зареєстровані в органах РАЦСу. Церковні ж шлюби оголошувалися особистою справою осіб, котрі вступають у шлюб, і такими, що не мають юридичного значення. Проте водночас було зазначено, що церковні шлюби, укладені до вищевказаної дати, мають силу зареєстрованих. Положення щодо дійсності цих шлюбів було закріплено також у сімейних кодексах України 1919 та 1926 років. Однак після цього постало питання про дійсність церковних шлюбів та інших релігійних обрядів, вчинених у тих місцевостях України, де свого часу не була встановлена радянська влада, і на тимчасово окупованій фашистськими загарбниками території у роки Великої Вітчизняної війни. З метою усунення зазначеної невизначеності у частині 3 статті 6 Кодексу про шлюб та сім'ю було закріплено положення, відповідно до якого церковні шлюби та інші релігійні обряди визнавались такими, що не мають правового значення. І у частині третій розглядаємої статті закріплено аналогічне правило.

Треба зазначити, що у популярній літературі досить часто трапляються випадки неправильного тлумачення і розуміння терміну "цивільний шлюб". Вважається, що це шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, тобто коли жінка та чоловік просто проживають разом і ведуть спільне домашнє господарство. Проте, згідно законодавства України, починаючи з вищезгаданого декрету РНК УРСР цивільним шлюбом визнається якраз такий шлюб, який укладений в органах РАЦСу. І його необхідно відрізняти від церковного шлюбу, укладання якого, як вже зазначалося, є суто особистою справою осіб, які вступають у шлюб.

1.2 Необхідні умови вступу в шлюб

Умови вступу в шлюб – це ті умови, дотримання яких необхідне для правозгідності шлюбу. Таким, як свідчить стаття 37 Сімейного кодексу, є шлюб, укладений з дотриманням вимог закону. Відповідно до нового кодексу, основними умовами вступу в шлюб є:

  1. Взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу. Дана умова цілком відповідає статті 51 Конституції України, яка також акцентує увагу на тому, що шлюб ґрунтується на їх вільній згоді. Для досягнення такої згоди безперечно необхідно, щоб у зазначених осіб був намір створити сім'ю, а також набути прав та обов'язків подружжя.

Взаємна згода осіб, що вступають у шлюб, визначена самою сутністю шлюбу, що є добровільним і вільним союзом жінки та чоловіка. У цій умові втілене положення про те, що тільки шлюб, заснований на справжній любові жінки і чоловіка, здатний забезпечити справжнє сімейне щастя. Якщо особи уклали шлюб примусово (під тиском насильства, погроз або інших способів впливу на психіку), то такий шлюб просто не може вважатися дійсним, хто б не примушував – вступаючий до шлюбу, батьки, родичі, знайомі.

З питання про правову характеристику взаємної згоди осіб, які вступають у шлюб, у юридичній літературі немає єдиної думки. Більшість авторів (А. Бєлякова, О. Іоффе, Г. Матвєєв, В. Маслов, А. Пушкін, В. Рясенцев, І. Дзера та інші) не вважають зазначену згоду цивільно-правовим договором. На їх погляд, для виникнення шлюбу необхідний юридичний склад, елементами якого є взаємна згода осіб, які беруть шлюб, та акт його реєстрації в органах РАЦСу.

Протилежної думки дотримуються М. Антокольська та М. Кротов. Своє визначення зазначеної згоди цивільно-правовим договором вони аргументують тим, що шлюбні відносини виникають з одного юридичного факту – угоди осіб, які вступають у шлюб. А акт державної реєстрації шлюбу є частиною цієї угоди подібно до того, як і в тому випадку, коли цивільно-правовий договір підлягає реєстрації, і форма договору просто є його частиною.

Проте з таким поглядом не можна погодитися. Так, взаємна згода осіб, які беруть шлюб, є угодою. Але її аж ніяк не можна визначити як цивільно-правовий договір: угода спрямована на створення сім'ї, а не на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Права та обов'язки жінки та чоловіка, які уклали шлюб, визначаються не їх угодою, а законом (виключення може становити хіба що шлюбний договір, коли подружжя врегульовує відповідні майнові відносини на час шлюбу). Крім того, як слушно зазначають деякі автори, угода осіб, які одружуються, передує укладанню шлюбу і є одним з елементів (але не єдиним) необхідного для цього юридичного складу. Подружні відносини породжує не угода осіб, які беруть шлюб, а його державна реєстрація, яка і має правостворююче значення.

  1. Досягнення особами, що бажають вступити в шлюб, шлюбного віку, закріпленого законодавством. Згідно статті 22 Сімейного кодексу України, шлюбний вік для жінки встановлюється у 17, а для чоловіка – у 18 років. Ця норма збереглася ще з Кодексу про шлюб та сім'ю, стаття 16 якого встановлювала такий самий віковий поріг. Закріплення шлюбного віку у кодексі пояснюється тим, що з досягненням саме цього віку особа досягає повної фізичної, інтелектуальної і психічної зрілості. Крім цього, встановлення віку важливо для забезпечення здорового потомства та вільного укладання шлюбу.

Передбачається, що приблизно тоді ж настає і соціальна зрілість. Однак вона часто не збігається з досягненням вищевказаного віку. Це пояснюється збільшенням терміну обов'язкового навчання в школі, одержання професії й оволодіння нею, підвищенням матеріального рівня життя, що продовжує період матеріальної залежності дітей від батьків. Не маючи можливості заробити стільки, щоб підтримати звичний (до шлюбу) рівень життя і прогодувати вже свою власну сім'ю, дорослі діти довгий час залежать від допомоги батьків.

Loading...

 
 

Цікаве