WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Умисне вбивство - Курсова робота

Умисне вбивство - Курсова робота

Одне з питань, що стосується цієї проблеми. – кваліфікація дій осіб, які при виконанні службових обов'язків вчинили вбивство внаслідок перевищення меж необхідної оборони. Вирішення таких питань на практиці ускладнюється тим, що такі факти ззовні нагадують перевищення влади, поєднане з насильством над особою, і тому ці дії іноді можуть бути кваліфіковані як злочин у сфері службової діяльності, хоча має місце вбивство внаслідок перевищення меж необхідної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, вчинене представником влади при виконанні службових повноважень.

1 Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіц. вид./ За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К., 2003. – 560 с.

Кримінальний Кодекс України 2001 р. у ст. 118, окрім умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, передбачає й таку ознаку, як перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Однак вчинення умисного вбивства внаслідок відвернення чи припинення посягання визнається правомірним, якщо не були перевищенні межі необхідності, а вчинення умисного вбивства при затриманні особи, яка вчинила злочин, на мою думку, завжди має визнаватись перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, оскільки визначена у законі мета затримання ( доставлення злочинця відповідним органом влади для здійснення правосуддя) в такому разі не може бути досягнута1.

У КК України 2001 р. враховано недоліки юридичної конституції складу злочину і в диспозиції ст. 118 вказана форма вини – умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Це положення має принципове значення, орієнтуючи правозастосовні органи на те, що визнання спричинення смерті з необережності виключає кваліфікацію вбивства за ст. 118 КК. Це, можливо, повинно бути одним з основних критеріїв для відмежування вбивств, передбачених статтями 118 і 119 КК.

Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, слід відрізняти від діянь, які потягли смерть при уявній обороні.

Відповідальність за шкоду, спричинену у стані уявної оборони, настає за загальними правилами відповідальності при фактичній помилці. Якщо фактична помилка виключає умисел чи необережність, то усувається і кримінальна відповідальність за дії, вчинені в стані уявної оборони. Отже, і спричинення смерті у стані уявної оборони, коли не встановлені ні умисел, ні обережність, не тягнуть кримінальної відповідальності.

1Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 2-ге вид., перероб. та доп. / Ред. С.С. Яценко. – К., 2002- 968 с.

Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця ( ст. 118 КК ), має ряд спільних ознак із вбивством, учинене у стані сильного душевного хвилювання ( ст. 116 КК ). Спільними для них є об'єкт злочину, дія яка виражається у насильстві, вина, суб'єкт злочину. Схожою є і обстановка вчинення злочину, а точніше, його привід, яким у обох випадках є насильство, образа та інші протиправні діяння. Наявність великої кількості схожих ознак цих злочинів може призводити до так званого їх змішування.

Як же розмежовувати ці злочини?

  1. Підставою необхідної оборони є діяння, які мають досягти ступеня суспільної небезпечності злочину, а стан сильного душевного хвилювання може бути викликаний протизаконним насильством, тяжкою образою або систематичним знущанням. При цьому тяжка образа або систематичне знущання необов'язкого повинні досягати ступеня суспільної небезпечності злочину, оскільки за будь-яку образу кримінальна відповідальність не передбачена взагалі.

  2. Час агресивної реакції на тяжку образу, протизаконне насильство чи систематичне знущання також є розмежувальним критерієм названих злочинів.Однак він не має універсального характеру. Стан необхідної оборони і перевищення її меж можливі у процесі посягання, хоча особа, яка захищається, може і помилятися що до моменту його закінчення.

  3. Головний розмежувальний критерій вбивств, передбачених ст. 116 і 118 КК, викликаних однаковим приводом лежить у суб'єктивній стороні, а саме у мотивах їх вчинення, оскільки за формою вини ці злочини можуть бути вчинені лише умисно. Вчиняючи умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, особа керується мотивами необхідності захисту своїх або іншої особи прав та законних інтересів, суспільних і державних інтересів. Мотивом убивства, передбаченого ст. 116 КК, можуть бути ревнощі, помста та інші спонукання, які породжуються афектованим станом психіки суб'єкта. Метою вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, є припинення наявного посягання або відвернення посягання, яке створює загрозу негайного заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам. Мета захисту при вбивстві, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання відсутня1.

Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони слід також відмежувати від простого умисного вбивства ( ч. 1 ст. 115 КК ) особа, яка перевищила межі необхідної оборони, керується необхідністю захисту від суспільно небезпечного посягання. Коли ж необхідність захисту від суспільно небезпечного посягання минула, то спричинення смерті особі, яка посягала, слід розцінювати як акт помсти – діяння, яке охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 115 КК.

Проблемною є відповідь на питання кваліфікації вбивства за ч. 1 ст. 115 КК чи за ст. 118 КК, вчиненого під час бійки. В. Козак вважає, що є два варіанти, коли у бійках може виникнути стан необхідної оборони, який дає право на захист від протиправного посягання: а) стан необхідної оборони особи, яка намагається відвернути бійку, а тому втягнута в неї; б) стан необхідної оборони для осіб, які захищаються2.

1 Сташис В.В. , Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона. – Симферополь, 1996.

2 Козак В.Н. Право граждан на необходимую оборону. – Саратов, 1992.

Насамперед слід підкреслити важливість аналізу суб'єктивної сторони дій учасників бійки. У випадках, коли особа, що вчинила вбивство

у бійці, дійсно зазнала нападу, який загрожував її життю чи здоров'ю, і діяла з метою захисту від цього нападу, можна говорити про стан необхідної оборони чи про перевищення її меж.

Одним з принципів Кримінального права є індивідуалізація кримінальної відповідальності. Це означає, що солідарна відповідальність у Кримінальному праві недопустима. Виходячи з цього, співвиконавство при перевищенні меж необхідної оборони може мати місце у тих випадках, коли своїми діями кожна особа, яка відвертала суспільно небезпечне посягання, перевищила межі необхідної оборони. Отже, співвиконавство при перевищенні меж необхідної оборони не виключається.

Іноді на практиці виникає питання про правомірність застосування правил про необхідну оборону, коли особою, яка посягає, є особа, яка страждає на психічний розлад здоров'я. У літературі підхід до вирішення цього питання є неоднозначним. У деяких випадках суди виходять із наявності чи відсутності інформації у особи, яка обороняється, про психічні захворювання особи, яка нападає. А. Сахаров давав таку юридичну оцінку цієї ситуації: суспільно небезпечне посягання недоумкуватого повинно оцінюватися за правилами крайньої необхідності, оскільки необхідна оборона має на увазі лише захист від злочинців. Така позиція не відповідає положенням Кримінального закону. За своїми об'єктивними ознаками при виникненні стану необхідної оборони посягання має бути об'єктивно суспільно небезпечним, а суспільно небезпечним є не лише злочин, а й діяння особи, яка страждає на психічні розлади здоров'я.

Кримінально-правова характеристика умисних вбивстввчинених на замовлення

Кримінальний кодекс України 2001 року ( п. 11 ч. 2 ст. 115 ) передбачає відповідальність за вчинення вбивства на замовлення. Ця кваліфікуюча ознака умисного вбивства у попередньому Кримінальному кодексі України з'явилася у 1996 році, коли з метою посилення боротьби із вбивствами Законом України від 2 жовтня 1996 р. ст. 93 КК було доповнено пунктом „и"1. З того часу судова практика фактично не має прикладів кваліфікації вбивства на замовлення за п. „и" ст. 93 попереднього КК без додаткової кваліфікації дій винних також і за п. „а" ст. 93 того ж Кодексу. Більш того, значна частина вбивств на замовлення – це також убивства, вчинені не тільки з корисливих мотивів, а й за попереднім зговором групою осіб або організованою групою, - тобто найчастіше п. „и" є фактично тільки додатковою кваліфікацією дій винних, другорядною ознакою.

Пункт 171 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я" від 1 квітня 1994 р. № 1 містить роз'яснення, що під умисним вбивством, вчиненим на замовлення, розуміють умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення, як це підкреслюється у постанові, може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру (наприклад допомогти у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, залучити до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець тощо)2. Таким чином, фактично підтверджується теза про вбивства на замовлення як окремий випадок вбивства з корисливих мотивів.

Loading...

 
 

Цікаве