WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Україна як конституційна держава - Курсова робота

Україна як конституційна держава - Курсова робота

Чинними конституціями окремі держави безпосередньо визначаються сьогодні як світські (Азербайджан, Казахстан, Росія, Туреччина, Франція та інші), хоч за своєю сутністю абсолютна більшість сучасних конституційних держав є світськими (тобто держави, що характеризуються двома фундаментальними принципами: жодна релігія в ній не може встановлюватись в якості державної чи обов'язкової; держава і церква відділені одна від одної; однак при цьому світська держава якнайширше гарантує свободу віросповідування, рівно як і свободу атеїстичних переконань.

Як світську державу, Україну характеризують насамперед положення ст. 35 Конституції України. Мова іде про наступні принципові речі, закріплені в тексті Основного Закону нашої держави: в Україні кожен має право на свободу світогляду і віросповідання, яке включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність; здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей; церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви; жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова; ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

І остання задекларована конституційна характеристика України як держави - визначення її державою національною. Національна держава як політико-правова ідея та реальність фактично відома ще з часів Великої французької революції (та ж сама республіканська Франція). Ідеї свободи особи, рівності і братерства людей, ідеї суверенності народу та справедливих для нього форм державного правління закладали добрі основи для появи і утвердження національної держави. В теоретичне обґрунтування ідеї національної держави було покладено два принципи, які залишаються основними і на сьогоднішній день: природне (невід'ємне) право нації на самовизначення і принцип творення держави нацією (народом) виключно на своїй етнічній території (Вудро Вільсон, Томаш Масарик, Станіслав Дністрянський). Друга половина XX століття стала часом реального утвердження та розквіту національної держави в країнах Західної Європи. Сьогодні практично абсолютна більшість європейських країн є національними державами. Саме в рамках національної державності країнам західної цивілізації вдалося за короткий строк після Другої світової війни стати державами демократичними, правовими та соціальними, розбудувати в себе громадянське суспільство, реально забезпечуючи надійний захист та реалізацію прав і свобод своїх громадян. Для сучасної демократичної національної держави (тобто держави, утвореної нацією на своїй національній території в результаті реалізації свого права на самовизначення) характерним є наступне: створення та забезпечення необхідних умов для максимального збереження і розвитку кращих надбань нації в економічній, політичній, соціальній та духовній сферах її буття, її політичної консолідації навколо національної ідеї; забезпечення розвитку духовності, мови, культури, традицій своєї нації; реалізація національної ідеї в державотворчому процесі; турбота про культурний розвиток своїх співвітчизників, що проживають в інших державах (національної діаспори), а при потребі - створення належних умов для їхнього повернення на історичну Батьківщину; створення належних умов для проживання та всестороннього розвитку національним меншинам, що проживають на території держави.

Однак вище перераховані конституційні характеристики України, на жаль, сьогодні мають більше формально-юридичний характер, ніж повноцінне втілення в практику функціонування держави. Адже реальний стан розвитку демократії та конституційної законності в нашій країні, рівень добробуту її громадян, їхньої безпеки тощо говорять самі за себе. Разом з тим визначення на конституційному рівні України як суверенної національної держави, держави унітарної, демократичної з республіканською формою правління, а також держави світської, соціальної та правової, - є і залишається надалі генеральним напрямком розвитку України на ближчу та дальшу перспективи.

Розділ 3. Конституційна відповідальність в Україні

Проблема конституційної відповідальності є однією з найскладніших в сучасній науці конституційного права. Це пов'язано з тим, що вітчизняна юридична наука робить лише перші кроки у вивченні проблеми конституційної відповідальності.

Більшість положень сучасних досліджень пов'язують конституційну відповідальність з правовою охороною Конституції.

В юридичній літературі 70-90-х років минулого століття конституційну відповідальність розглядали як відповідальність влади за стан законності у правотворчій і правозастосовчій діяльності державного апарату і його представників, як охоронне правове відношення, яке має відображення у застосуванні певних, встановлених державою санкцій.

Конституційна відповідальність є гарантією самостійності функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також демократичної організації влади, прогресивного розвитку суспільства в цілому, важливим фактором утвердження і забезпечення законності публічної влади. Конституційна відповідальність держави, органів державної і самоврядної влади, посадових осіб перед громадянином і суспільством є чинником, що закріплює у правосвідомості громадянина, уявлення про справедливість, легітимність влади.

Тривалий час в науці конституційного (державного) права України переважала думка, що більшість конституційно-правових норм не містять санкцій і у разі їх порушення наступає юридична відповідальність, передбачена нормами інших галузей права [10, c.71-72].

Сьогодні ряд вчених-конституціоналістів зауважують, що такий підхід був помилковий хоч би тому, що кожна галузь права повинна забезпечувати реалізацію своїх норм власними засобами і в тому числі, якщо це необхідно, санкціями.

Більше того, такий традиційний підхід є неповний, оскільки не врегульовує політико-правових реалій, зв'язаних з підвищенням відповідальності держави, її органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб щодо забезпечення в суспільстві належного правопорядку виконання своїх обов'язків, утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Кризові явища, які охопили всі сторони суспільного життя України не обійшли стороною і конституційно-правову сферу. Особливою небезпечною є безвідповідальність органів державної влади, в тому числі органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб за порушення Конституції України і законів України, які регулюють конституційно-правові відносини, зокрема в умовах подолання політичної кризи, що виникла у зв'язку з проведенням виборів Президента України 21 листопада 2004 року.

Україна як демократична правова держава знаходиться на шляху формування нового правопорядку, від оптимальної організації якого в значній мірі залежить його існування. Суспільству необхідний більш високий рівень управління соціальними процесами, відповідальність перед людиною за свою діяльність.

У підвищенні рівня організації суспільної системи, ступеню її керованості, у вирішенні проблем і протиріч, які загрожують правопорядку зростає роль права, зокрема конституційного права України. Тенденція зростання ролі права і значення права в житті суспільства, в забезпеченні його стабільності і функціонування є головною в ряді основних напрямків розвитку цього соціального феномена.

Останнім часом в літературі стали визнавати наявність особливого виду відповідальності, конституційної, хоч до цих пір багато її положень залишаються дискусійними. Ніхто вже відкрито не виражає сумніви щодо її існуванню. Вона отримала практичне значення, зокрема в період необхідності забезпечення з'ясування волевиявлення українського народу на виборах Президента України 31 жовтня та 21 листопада 2004 року.

Вважаємо, що конституційна відповідальність – це самостійний вид юридичної відповідальності, коли настання несприятливих наслідків для суб'єктів конституційної відповідальності, спрямоване перш за все на захист' Конституції України і законів України, які регулюють конституційно-правові відносини. Є причини, які заважають виділенню конституційної відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності [12].

Loading...

 
 

Цікаве