WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Україна як конституційна держава - Курсова робота

Україна як конституційна держава - Курсова робота

3. Україна як національна держава бере на себе зобов'язання дбати про культурний розвиток своїх співвітчизників, що проживають в інших державах (національної діаспори): ст. 12. Конституції України говорить: "Україна дбає про задоволення національно-культурних i мовних потреб українців, які проживають за межами держави".

4. Україна як сучасна демократична держава прагне створити належні умови для проживання та всебічного розвитку національних меншин, що проживають на території держави. На рівні Основного Закону держави чітко визначено, що Україна як держава "сприяє консолідації та розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів i національних меншин України" (ст. 11 Конституції України), що "в Україні гарантується вільний розвиток, використання i захист російської, інших мов національних меншин України".

Коротко підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок про те, що на рівні Основного Закону держави – Конституції України – формально закладено необхідні (мінімальні) основи для утвердження України як національної держави.

Інше питання – як вищеперераховані конституційні положення про національну державність втілюються у життя на практиці? Наскільки має розуміння та бажання творити Україну як національну держави нині чинні Президент України, парламент, Кабінет Міністрів України? Зрештою, чи готові ми всі разом і кожен з нас окремо усвідомити цінність цього явища "національної держави", як і її крайню необхідність на теперішньому етапі розвитку українського народу? На жаль, ці та багато інших запитань залишаться сьогодні без відповіді.

Розділ 2. Конституційні характеристики України

2.1 Поняття конституційних характеристик держави

Прийняття 28 червня 1996 року Верховною Радою України Конституції нашої держави стало, без перебільшення, значним суспільно-політичним явищем в житті українського народу. Цією подією, з одного боку, було формально завершено один із найважливіших періодів новітнього конституційного розвитку держави, з іншого боку (на сподівання абсолютної більшості українських громадян) - мав розпочатися процес стабілізації суспільно-політичного та економічного життя в державі, піднесення добробуту її громадян та перетворення пострадянської України в сучасну демократичну європейську державу.

Однак уже через декілька років стало зрозумілим, що швидких перетворень в Україні не буде. В той самий час Україні як державі вже після прийняття Конституції прийшлось пройти через далеко не поодинокі різного роду порушення на парламентських, президентських та місцевих виборах, через "моральне жорнило" квітневого 2000 року референдуму, серію гучних політичних скандалів на кшталт "касетного", "кольчужного", "мукачівського" тощо. Крім того, дуже скоро виявився ряд труднощів, безпосередньо пов'язаних із функціонуванням самої Конституції України, особливо в частині реалізації її окремих положень щодо конституційних прав та свобод громадян, далися взнаки її внутрішні суперечності як нормативно-правового акту найвищої юридичної сили. А сам Основний Закон держави, образно кажучи, виявився не зовсім готовим до ефективної "самооборони" від "настирливих" пропозицій внесення змін та доповнень до нього. Україна фактично опинилась в стані затяжної політичної кризи.

За таких умов природньо загострилась увага до Конституції держави, її соціальної та правової природи, функцій, місця та ролі в національній нормативно-правовій системі тощо. При цьому значний інтерес у суспільстві останнім часом викликає, насамперед з огляду на спроби проведення так званої "політичної реформи", питання сутності та змісту засад (принципів) конституційного ладу України, її основних характеристик, закріплених власне на конституційному рівні. Адже, уяснивши останнє, з одного боку, ми отримуємо свого роду "конституційний дороговказ" для держави на ближчу і дальшу перспективу; а з іншого (виходячи насамперед із змісту частини третьої статті 5 Конституції України, яка говорить про те, що "...право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами") - завжди можна звірити: "Чи тою "дорогою", чи в тому напрямку ведуть наші державні провідники Україну?" [8, c.201].

Категорія (поняття) "конституційні характеристики держави" є до певної міри новим явищем у конституційно-правовій науці, поява якої обумовлена насамперед процесом дальшого розвитку науки конституційного права, зокрема в частині розширення понятійного апарату інституту конституційного ладу сучасної держави.

2.2 Конституційна характеристика української держави

Основні засади (принципи) конституційного ладу України найшли своє закріплення у Розділі І "Основні засади", а також частково у Преамбулі та у Розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України. Серед них принципово важливе значення мають наступні положення:

а) відновлена в серпні 1991 року, на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення, Українська держава є продовженням багатовікової історії українського державотворення, результатом національно-визвольної боротьби українських патріотів декількох поколінь, гарантією гідного існування та майбутнього розвитку українського народу (частини третя, сьома та восьма Преамбули Конституції України);

б) в Україні носієм суверенітету та єдиним джерелом влади є виключно український народ, що здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно українському народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну впаду (стаття 5 Конституції України);

в) людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності Української держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, при цьому утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов'язком. Права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними, вони гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження їхнього змісту та обсягу (статті 3 та 22 Конституції України);

г) в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються виключно на основі Конституції України і повинні їй відповідати (частини перша та друга статті 8 Конституції України);

д) державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, при цьому органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах та відповідно до законів України, а місцеве самоврядування окремо визнається і гарантується в Україні (статті 6 та 7 Конституції України);

е) земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу (частина перша статті 13 Конституції України). Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України);

є) суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова, церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви (частини перша та друга статті 15, частина третя статті 35 Конституції України);

Loading...

 
 

Цікаве