WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Товариства та співдружності в державному устрої зарубіжних країн. Законодавча влада в США - Курсова робота

Товариства та співдружності в державному устрої зарубіжних країн. Законодавча влада в США - Курсова робота

М.Ф. Диваків рахує, що "сильно нагадує конфедерацію військовий союз НАТО... Дуже схоже на конфедерацію об'єднання держав під назвою Європейський союз (ЄС), об'єднуюче більшість країн Європи". Далі автор робить висновок, що "ці об'єднання – класичні конфедерації".

На думку Ю.А. Тихомірова, ув'язнений в квітні 1996 р. Договір про утворення Співтовариства Росії і Білорусії (у 1997 р. перетворено в Союз) "дає ілюстрацію різновиду розвиненішої конфедерации".

К.В. Арановський вважає, що "в даний час не можна безумовно затверджувати про існування якій-небудь конфедерації". Разом з тим "ряд ознак дає привід розцінювати міждержавні об'єднувальні тенденції в Європі і на території колишнього СРСР як конфедеративні по своїй природе".

Позиція в.Е. Чиркина з даного питання полягає в тому, що: "В даний час по суті конфедераціями є Республіка Боснія і Герцеговина і Союзна держава Білорусії і Росії". Незначні елементи конституційно-правового регулювання має Британська Співдружність, властиві вони і Європейському союзу, а також, але в меншому об'ємі, СНД і Співдружності чотирьох держав – Білорусії, Казахстану, Киргизії і Росії. Але далі він схиляється до думки, що Союзній державі Білорусії і Росії властиві "елементи федерализма" 5.

На відміну від викладених позицій, думка Ю.І. Лейбо достатньо категорично. "В даний час", – пише автор – "конфедерацій в світі немає, проте конфедеративні елементи є у ряду союзів, наприклад Європейського союзу, Британської Співдружності, СНД".

Не можна не відмітити, що сучасні конфедеративні союзи виходять за традиційні рамки класичних конфедерацій минулого, вбираючи в себе риси і елементи федеральних держав, а також нові якості, обумовлені інтеграційними процесами, що відбуваються в світі.

1.2 Інші види союзів і співтовариств зарубіжних країн в сучасному інтеграційному процесі

Історичний і сучасний досвід взаємин держав свідчить, що, виходячи з єдності цілей, спільності історичного розвитку і інших об'єктивних причин, вони часто йдуть на тіснішу співпрацю, обираючи для цього прийнятні правові і організаційні форми. Так, тривалий термін існує Співдружність націй під егідою Великобританії.

На європейському континенті після Другої світової війни значне інтеграційне об'єднання було створене у зв'язку з підписанням 18 квітня 1951 р. Паризького договору (набув чинності 1 січня 1952 р.) про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі. Засновниками з'явилися Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, ФРН. Основними були цілі не політичні, а економічні: сприяти економічному розвитку, зайнятості населення, поліпшенню умов життя людей на основі використання переваг спільного ринку у сфері виробництва вугілля і сталі. Услід за цим в Римі 25 березня 1957 р. були підписані договори про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства по атомній енергії (Евратом). Основним завданням ЄЕС було забезпечення збалансованого економічного розвитку, зміцнення міждержавних зв'язків ради підвищення життєвого рівня людей. В рамках Європейського співтовариства в 1968 р. був створений Митний союз, що дозволило пом'якшити внутрішні митні бар'єри, ввести в дію єдиний митний тариф.

У 1972 р. в співтовариство вступила Великобританія, Ірландія, Данія, в 1979 р. – Греція, в 1986 р. – Іспанія і Португалія, що значно підвищило роль і вплив Співтовариства, а також дозволило об'єднати, а значить збільшити, сили по подоланню економічних труднощів.

У лютому 1986 р. держави – члени Співтовариства підписали Єдиний європейський акт. У нім вже йшла мова не тільки про єдину економічну, але і соціальну політику. У цьому акті також мовилося про ширше застосування правила ухвалення рішень не консенсусом, а кваліфікованою більшістю голосів.

7 лютого 1992 р. в голландському місті Маастріхт бувпідписаний Договір про створення Європейського союзу. Введенняйого в дію зажадало внесення змін до текстів національних конституцій, оскільки у ведення Союзу передавалисяряд повноважень держав. Договір про створення Європейськогосоюзу в результаті ратифікації всіма державами – членами Європейських співтовариств набув чинності 1 листопада 1997 р.

Європейський союз створений для тіснішого економічного і соціального розвитку, захисту має рацію і свобод громадян, відстоювання загальних інтересів Союзу на міжнародній арені. Європейський союз увібрав в себе три доданків: 1) існуючі співтовариства (ЕОУС, ЄЕС, Евратом); 2) сумісну зовнішню політику безпеки; 3) співпраця поліції і судів.

8 2004 р. до складу ЄС прийнято 10 нових держав (Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Латвія, Литва, Естонія, Кіпр, Мальта). В даний час ЄС включає 25 європейських держав. У жовтні 2004 р. після тривалої роботи над проектом, жарких обговорень підписаний Договір проКонституцію для Європи.

8 грудня 1991 р. у зв'язку з розпадом СРСР було утворено Співдружність Незалежних Держав, куди спочатку увійшли Росія, Україна, Білорусь. Угода була ратифікована Верховними Радами Росії, України і Білорусі в грудні 1991 р. Одночасно був денонсований Договір 1922 р. про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Як відмічено в преамбулі і ст. 1 Угоди, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна як держави – засновники Союзу РСР, що підписали Союзний Договір 1922 р., далі іменовані Високими Договірними Сторонами, констатують, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування. Ґрунтуючись на історичній спільності наших народів і зв'язках, що склалися між ними, враховуючи двосторонні договори, ув'язнені між Високими Договірними Сторонами, прагнучи побудувати демократичні правові держави, маючи намір розвивати свої відносини на основі взаємного визнання і пошани державного суверенітету, невід'ємного права на самовизначення, принципів рівноправ'я і невтручання у внутрішні справи, відмови від застосування сили, економічних або будь-яких інших методів тиску, врегулювання спірних проблем погоджувальними засобами, інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, вважаючи, що подальший розвиток і зміцнення відносин дружби, добросусідства і взаємовигідної співпраці між нашими державами відповідають корінним національним інтересам їх народів і служать справі миру і безпеки, підтверджуючи свою прихильність цілям і принципам Статуту Організації Об'єднаних Націй, Завершального акту Хельсінкі і інших документів Наради по безпеці і співпраці в Європі, зобов'язуючись дотримувати загальновизнані міжнародні норми про права людини і народів, домовилися про утворення Співдружності Незалежних Держав.

Подальшим кроком до розширення Співдружності з'явилася зустріч в Алма-Аті і ухвалення 21 грудня 1991 р. Алма-атинській Декларації, в якій Азербайджанська Республіка, Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Республіка Киргизстан, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменістан, Республіка Узбекистан і Україна підтвердили свою прихильність цілям і принципам Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав.

В даний час до СНД входять 12 з 15 республік колишнього СРСР, а саме: Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. Прибалтійські республіки – Латвія, Литва, Естонія, в яких першими, до речі, і почали розвиватися відцентрові сили і які доклали багато зусиль для виходу з СРСР, до складу нової освіти не увійшли.

Створенню СНД даються різні оцінки, деколи протилежні: починаючи від змови керівників трьох республік, що виступили засновниками СНД, і закінчуючи констатацією того факту, що СНД – це не що інше, як можливість мирного "шлюборозлучного процесу" між колишніми республіками СРСР.

Цілями СНД є розвиток рівноправної і взаємовигідної співпраці своїх народів і держав в області політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі, в гуманітарній і інших областях, сприяння широкому інформаційному обміну, сумлінно і неухильно дотримувати взаємні зобов'язання.

Держави – члени Співдружності узяли на себе зобов'язання співробітничати в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, здійсненні ефективних мерів скорочення озброєнь і військових витрат. Вони прагнуть до ліквідації всіх ядерних озброєнь, загального і повного роззброєння під строгим міжнародним контролем.

Loading...

 
 

Цікаве