WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Територіальна автономія в Україні. Соціально–культурні права і свободи громадян України - Курсова робота

Територіальна автономія в Україні. Соціально–культурні права і свободи громадян України - Курсова робота

Нормативно-правовим закріпленням процесу регіоналізації є Декларація щодо регіоналізму в Європі, яка була схвалена на засіданні Асамблеї європейських регіонів 04.12.1996 р. Регіон, згідно з ч.1 ст.1 Декларації – „територіальне утворення, сформоване в законодавчому порядку на рівні, що є безпосередньо нижчим після загальнодержавного, та наділене політичним самоврядуванням". Таким чином, регіон має бути визнаним на законодавчому рівні. Саме конституція або конституційний закон гарантують автономію регіону.

Територіальні автономії в унітарній державі не порушують її єдину сутність. Вони є проявом децентралізації функцій повноважень як виконавчої, так і законодавчої влади (децентралізація влади у федераціях поширюється не тільки на законодавчу і виконавчу владу, а й на судову).

Регіональна політика є ключовим фактором соціально-економічного розвитку держави. Але сьогодні в Україні немає сучасної регіональної політики, яка відповідала б викликам, що стоять перед країною . Регіональна політика торкається трьох найважливіших питань, якими є: 1) територіальна справедливість (у 2006 р., на жаль, бюджет залишає у розпорядженні центру більше 70% всіх бюджетних надходжень); 2) збалансована економічна ефективність на рівні регіонів (столиця України за соціально-економічними показниками випереджає найрозвинутіші промислові області України – Донецьку, Харківську, Дніпропетровську – у 4 – 5 разів, а ті, у свою чергу, випереджають Сумську, Херсонську, Житомирську області у 2 – 3 рази); 3) політична стабільність (поляризація політичних уподобань регіонів досягла вже найвищої точки). Таким чином, сучасна регіональна політика держави не тільки не забезпечує єдність регіонів, а, навпаки, сприяє економічному та політичному розмежуванню. Таку політику слід реформувати в державі, яка завжди історично, географічно, економічно, етнічно, релігійно, мовно була країною різноманітною. Головними принципами нової регіональної політики, з соціально-філософської точки зору, мають стати: демократизм, децентралізація влади, законодавче забезпечення високого рівня місцевого самоврядування, мультикультуралізм, єдність держави в її різноманітті (тобто слід враховувати і поважати особливості кожного регіону).

У сучасних умовах державотворення територіальна автономія слугує цілям децентралізації державної влади, що є показником рівня демократичності держави.

Протягом всього періоду незалежності України однією з нагальних проблем розвитку нашої державності була і залишається проблема децентралізації влади. Ця проблема стає ще більш актуальною у зв'язку з:

– проголошенням курсу держави на демократизацію всіх сфер суспільного життя;

– бажанням затвердити в країні європейський правопорядок;

– планомірною інтеграцією України до європейської спільноти, де чітко визнано, що жодна держава не може вважати себе демократичною, якщо вона не має територіальної децентралізації державної влади.

Виходячи із сказаного вище, можна запропонувати наступні

висновки:

1. У період розвитку демократизації держави одним із найголовніших чинників цього процесу стає децентралізація влади, яка проявляється в регіоналізмі, федералізації, автономізації.

2. Певним ступенем самостійності територій у межах єдиної держави є автономія. Серед територіальних типів автономії для сучасного українського суспільства особливого інтересу набуває поки що теоретична розробка, філософсько-правове осмислення національно-державної автономії. Автори правознавчих досліджень як приклад такого виду автономії наводять АРК, але фактично рівень цієї автономії сьогодні не відповідає ні теоретичним, ні правовим стандартам розуміння цього поняття. Першим кроком на шляху децентралізації влади як одного з найголовніших чинників демократизації суспільства може стати приведення фактичного стану АРК до рівня міжнародних стандартів національно-державної автономії.

3.Наступним кроком децентралізації влади може стати філософське та правове обґрунтування зміцнення прав місцевої влади, практичне приведення ролі громад до європейських стандартів.

4. Паралельно з першим і другим блоком вирішення проблем децентралізації влади може йти процес надання національним та мовним меншинам культурної автономії. Процес будівництва структур культурної автономії не є новим для полікультурної України, але варто визначитися із моделлю взаємовідносин держави і суспільства у сфері культурної політики.

5. Наступним кроком у процесі демократизації суспільства через вирішення проблеми децентралізації влади може стати набуття Україною статусу федеративної держави. Це питання потребує особливо ретельного соціально-філософського та правового вивчення, обґрунтування та планомірної копіткої ідеологічної роботи через всі канали інформації, виховного процесу, просвітницької діяльності. Тільки комплексні зусилля вчених, влади та громадянського суспільства можуть привести країну в плані децентралізації влади до стандартів Європи, яка йшла до нинішнього рівня демократії суспільства декілька століть.

Автономна республіка Крим

Конституція України закріпила цілісність і недоторканість території України в межах існуючих кордонів, а також визначила її унітарною державою. Це дістало підтвердження і в тому, що Автономну Республіку Крим визначено як складову частину України.

Конституційний статус Автономної Республіки Крим.

Зміст автономії Криму визначено у статтях 134-139 Конституції України, якими встановлено повноваження Автономної Республіки Крим, а також її відповідних органів.

Основні державні ознаки Криму зводяться до такого: 1) Крим є державним утворенням – республікою; 2) він має Конституцію; 3) як регіональна діє система державних органів Автономної Республіки Крим на чолі з Верховною Радою і Радою міністрів; 4) державні органи Автономної Республіки Крим, насамперед Верховна Рада та Рада міністрів, видають у межах своїх повноважень відповідні правові акти, які складають регіональну систему правових актів Автономної Республіки Крим.

Водночас Крим має конституційний статус автономної республіки, що в цілому дістає вияв у низці суттєвих обмежень, які пов'язані саме з цим статусом. До таких обмежень належать: 1) межі повноважень Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України; 2) Конституцію Автономної Республіки Крим затверджує Верховна Рада України; 3) нормативно-правові акти найвищих органів державної влади Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України і приймаються відповідно до Конституції України та актів її найвищих органів державної влади (закони, акти, Президента України і Кабінету Міністрів України) та на їх виконання; 4) повноваження та порядок формування і діяльності найвищих органів державної влади Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією і законами України, а також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції; 5) суди Автономної Республіки Крим належать до єдиної системи судів України; 6) Конституція України визначає ті питання, нормативно-правове регулювання яких має право здійснювати Автономна Республіка Крим; 7) Конституція України визначає питання, які належать до відання Автономної Республіки Крим.

Цей перелік свідчить про досить широкі повноваження Автономної Республіки Крим. Крім того, Конституція України (ст. 138) встановлює, що „законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження", які доцільно буде надати їй з тих чи інших міркувань.

Треба взяти до уваги й те, що згідно зі ст. 137 Конституції України Президент України може зупиняти дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, якщо вони не відповідають Конституції та законам України. У такому разі Президент повинен водночас звернутися до Конституційного Суду України з метою визначення конституційності актів, які були ним зупинені.

Соціальні права громадян

СОЦІАЛЬНІ ПРАВА і СВОБОДИ – це можливості людини і громадянина із забезпечення належних соціальних умов життя. Цим і пояснюється їх призначення. До системи соціальних прав Конституція України відносить право на соціальний захист(ст.46); право на житло(ст.47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (сть.48); право на охорону здоров'я (ст48); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49).

Право на соціальне забезпечення

Loading...

 
 

Цікаве