WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Сучасна кримінально-правова кваліфікація злочинів - Курсова робота

Сучасна кримінально-правова кваліфікація злочинів - Курсова робота

Принцип суб'єктивного зобов'язання обумовлений і тісно взаємозалежний із принципом провини. Принцип провини означає, що особа підлягає кримінальної відповідальності тільки за ті суспільно небезпечні дії (бездіяльність) і небезпечні наслідки, що наступили суспільно, у відношенні яких установлена її провина. Кваліфікація суспільно небезпечних діянь залежить від форми провини. Однак при кваліфікації вчиненого враховується вся суб'єктивна сторона злочину, що, крім провини, включає також мотив, мету та емоційний стан суб'єкта. Крім провини, при кваліфікації діяння варто встановлювати, чи усвідомлював суб'єкт всі об'єктивні ознаки складу злочину. Принцип суб'єктивного зобов'язання, як справедливо указує В.А. Якушін, являє собою основний початок, відповідно до якого кваліфікація діяння і застосування правових заходів впливу ґрунтуються на тім, що маючи кримінально-правове значення обставини охоплювалися свідомістю особи, що його вчинили4.

Суб'єктивне зобов'язання означає, що при кваліфікації діяння необхідно встановлювати психічне відношення суб'єкта не тільки до дії (бездіяльності) і її наслідкам, але і до об'єкта і предмета злочину, що потерпіли від нього, що кваліфікують обставинам і іншим об'єктивним ознакам злочину. Якщо особа не усвідомлює який-небудь з об'єктивних ознак навмисного злочину, то вчинене підпадає під статті про навмисний злочин без зазначеної ознаки.

Принцип неприпустимості подвійного зобов'язання забороняє двічі (і більш) ставити за провину здійснення одного злочину, інакше кажучи, подвійну кваліфікацію встановлених у справі фактичних обставин справи. З цього принципу виходять наступні правила кваліфікації злочинів: при конкуренції норм за об'єктом зазіхання застосовується та стаття кримінального закону, що більш повно охоплює об'єкт злочину; якщо в результаті здійснення діяння наступили наслідки, передбачені різними частинами однієї і тієї ж статті, це діяння кваліфікується тільки за тією частиною статті КК, що установлює відповідальність за заподіяння більш тяжкого наслідку.

При кваліфікації злочинів варто також керуватися положенням, яке визначає, що при недостатності, спірності фактичних даних, що лежать в основі обвинувачення, усі сумніви в процесі кримінально-правової оцінки діяння повинні тлумачитися на користь особи, що його здійснила. Цей принцип базується на конституційній нормі, відповідно до якої непереборні сумніви у винності підсудного тлумачаться на його користь.

Названі принципи кваліфікації злочинів визначають загальні вимоги, пропоновані до правоприменителю з метою забезпечення правильної кваліфікації злочинів. Дотримання цих принципів дозволить точно кваліфікувати суспільно небезпечні діяння й в такий спосіб забезпечити реалізацію кримінальної політики української держави, вираженої і закріпленої в кримінальному законодавстві України.

2 Кваліфікація незаконного заволодіння транспортним засобом

Кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння чужим транспортним засобом, передбачена законодавством, за останні кілька років зазнала суттєвих змін.

Кримінальним кодексом України 1960 р. встановлювалася відповідальність за угон транспортного засобу і окремо за його викрадення. Частина 1 ст. 215-3 передбачала відповідальність за "угон автомобілів усіх видів, тракторів або інших самохідних машин без мети їх крадіжки...". Вчинення такого діяння з метою заволодіти чужим транспортним засобом назавжди чи з метою викрадення деталей, вузлів, агрегатів кваліфікувалося як злочин проти власності5.

Угоном називалося незаконне, умисне, відкрите або таємне, без мети викрадення, заволодіння чужим транспортним засобом та поїздка на ньому. Безпосереднім об'єктом угону визнавалася безпека дорожнього руху, а додатковим — здоров'я та життя його учасників6. Таке визначення об'єкта угону було незадовільним, оскільки це діяння мало формальний склад злочину і не передбачало настання суспільне небезпечної шкоди, тобто ознакою даного злочину не було заподіяння шкоди здоров'ю учасників дорожнього руху. Крім того, кримінальна відповідальність не виключалась і у разі угону чужого транспортного засобу тверезим водієм-професіоналом, який не створював загрози безпеці дорожнього руху.

Розвиток автомобільного транспорту призвів до збільшення кількості угонів і викрадань чужих транспортних засобів. У 1993 р. Верховна Рада України змінила редакцію ст. 2153 КК і суттєво посилила покарання за вчинення цього діяння7. Але кількість угонів і викрадань чужих транспортних засобів з кожним роком зростала. Лише у м. Києві за 2000 р. викрадено 576 автомобілів, а знайдено і повернуто власникам 353 (61%). За 1998 р. в Україні було угнано 4 216 автомобілів8.

Таким чином, головною суспільне небезпечною шкодою даного злочину є позбавлення власника транспортного засобу можливості володіти, користуватись і розпоряджатися ним, тобто безпосереднім об'єктом злочинного посягання при цьому є економічні відносини власності. Але оскільки ст. 289 КК віднесена до Розділу XI Особливої частини "Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту", то головним безпосереднім об'єктом незаконного заволодіння транспортним засобом є безпека дорожнього руху, а економічні відносини власності — додатковим і обов'язковим об'єктом вказаного посягання9.

Під незаконним заволодінням транспортним засобом у ст. 289 КК розуміється „вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі".

За ст. 289 КК кваліфікується незаконне заволодіння автомобілями усіх видів, мотоциклом, трактором або іншими самохідними машинами. Найчастіше предметом цього злочинного посягання є механічні транспортні засоби, зазначені у примітці до ст. 286 КК. Відповідальність за угон залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна передбачена ст. 278 КК.

За ст. 289 КК незаконне заволодіння транспортним засобом кваліфікується, вчинене різними способами, тобто таємно, відкрито, із застосуванням обману або зловживання довір'ям, без застосування насильства чи з насильством.

Незаконність як ознака заволодіння чужим транспортним засобом означає, що особа, яка вчинює це посягання, не має ні дійсного, ні уявного права щодо захопленого транспортного засобу.

Злочин є закінченим з моменту заволодіння транспортним засобом та початку його руху будь-яким способом. Спосіб та дистанція переміщення транспортного засобу і строк користування ним на кваліфікацію не впливають. Але треба зазначити, що у теорії і на практиці трапляються інші визначення моменту, коли таке діяння вважається закінченим злочином. Так, існує точка зору, що поняття незаконного заволодіння транспортним засобом не включає в себе пересування механічного транспортного засобу за допомогою фізичної сили людини. Пропонується у відповідних випадках за наявністю умислу на подальше використання транспортного засобу за допомогою його двигуна кваліфікувати такі дії як замах на вчинення цього злочину10.

Відповідальність за незаконне заволодіння чужим транспортним засобом не залежить і не може залежати від величини відстані, на яку транспортний засіб було відігнано, перетягнуто, відбуксовано тощо.

Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом є формальним складом злочину у тому розумінні, що для визнання його закінченим не потрібне настання якихось наслідків.

За ст. 289 КК кваліфікуються дії фізичної осудної особи, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку. При кримінально-правовому аналізі дій, пов'язаних із самовільним використанням транспорту, слід враховувати деякі особливості, що стосуються відношення конкретної особи до транспортного засобу.

Не визнається злочином самовільне використання транспортних засобів за власним розсудом робітниками державних, колективних та інших підприємств або установ, якщо такі особи мали доступ до транспортних засобів за службою. Це, як правило, водії таких підприємств незалежно від форм їх власності. За подібні дії вони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством про працю.

Як свідчить судова практика, не визнаються злочинними аналогічні дії посадових або інших осіб, які у зв'язку зі своїми посадовими обов'язками мають відношення до транспортних засобів. До них належать керівники транспортних організацій, їх заступники, завідуючі гаражами автоколон та ін.

Аналогічний підхід існує ще до однієї досить великої групи осіб, яку становлять механіки, диспетчери, електрики, слюсарі, випробувачі, працівники охорони та інші особи, які самовільно використали транспортний засіб, маючи до нього доступ у зв'язку з роботою. Найчастіше такі дії мають місце при технічному обслуговуванні транспортних засобів: огляді, заправці паливно-мастильними матеріалами, ремонті тощо. Іншими словами, за таких обставин не можна визнати, що зазначені особи заволодівають чужими транспортними засобами.

Така ж оцінка вчиненого поширюється на випадки використання транспортних засобів членами родини власників автомототранспорту або їх знайомими. Вони самовільно використовують транспортні засоби, спираючись на різні підстави, які, на їх погляд, дають дійсне або уявне право на такі дії (власник раніше дозволяв керувати автомобілем або навчав керуванню тощо).

За ст. 289 КК кваліфікуються захоплення чужого транспортного засобу і самовільне його використання з будь-якою метою (доїхати, перевезти, покататися).

Якщо під час незаконного заволодіння транспортним засобом умисел був спрямований на використання транспортного засобу для вчинення крадіжки, грабежу, розбійного нападу, то дії винних мають кваліфікуватись за сукупністю злочинів — ст. 289 КК та за готування до зазначених злочинів.

У випадках, коли незаконне заволодіння транспортним засобом було способом викрадення деталей, вузлів, агрегатів, речей потерпілого або заволодіння ними вчиненням грабежу чи розбою, дії винної особи слід кваліфікувати за статтями 185-187 КК і відповідною частиною ст. 289 КК. Якщо умисел на викрадення вузлів, деталей, агрегатів чи речей потерпілого виник після незаконно заволодіння транспортним засобом, дії винної особи кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 185 і 289 КК.

Loading...

 
 

Цікаве