WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Сутність Римського права - Курсова робота

Сутність Римського права - Курсова робота

5) Процес "під умовою", чи legis actio per condictionern. Цей вид процесу був зв'язаний тільки з невизначеними позовами і, очевидно, при зобов'язаннях внаслідок крадіжки. Вимога позивача заявлялося аналогічно попередньому виду легісакціонного процесу, відповідне заперечення відповідача припускало відстрочку, а далі процедуру, подібну з наслідками судоговоріння після нексума.

Характерною рисою усіх видів легісакціонного процесу був розподіл судової процедури на дві стадії: так зване "зведення до права" (in iure) і "звертання до правосуддя" (in judicio). Перша стадія була власне проголошенням приватної претензії перед законним магістратом у спеціально призначеному місці. (Спеціальне місце на римському форумі класичної епохи, це те, де були виставлені Закони XII Таблиць, де стояло курульне крісло і т.д. і мало офіційне найменування in iure, "під правом".) Друга стадія була менш формальним розбором справи по суті питання. У процедурах, дозволених у ході першої стадії, значним був елемент самоправності. Два види легісакціонного процесу — за допомогою накладення руки і за допомогою тварини — були на ділі чистою сваволею, і єдине, що додавало їм характер не розбою чи грабежу, — це проголошення урочистих слів і передбачувана присутність при цьому свідків. Перша стадія, вірніше її народження, традиційно була зв'язана із судом понтифіків, тобто релігійним за змістом, тому збереження в процедурі урочистого початку було дуже істотним.

Для наступного розвитку процесу легісакціонні, види і форми важливі тим, що в них склався розподіл на вчинення позову, що супроводжувалося його формальним визнанням з боку правомочнної судової влади, і на власне судоговоріння, що поки ніяк не регламентувалося.

Формулярний процес

Походження і зміст формулярного процесу.Виникнення нової судової процедури — формулярного процесу зв'язується з історичним переродженням початкових видів легісакціонного судочинства. Через більшу гнучкість на перший план по загальновживаності стали поступово виходити види, пов'язані з вільним призначенням судді. Легісакціонне судоговоріння ставало переважно обрядовим боком, а власне встановлення судової істини і вирішення суперечок здійснювалося в інших, не строго запропонованих законами умовах. Законодавством 11—1 ст. до н.е. була нарешті прямо встановлена перевага нових форм судового розгляду, заснованих на активній ролі преторської юстиції.

Зміст формулярного процесу (actiones per formulas) складався в тому, що юридичний предмет суперечки формулювала не сторона, що заявляла позовну вимогу, а претор. Позивач і відповідач викладали справу перед магістратом у будь-яких виразах, маючи на увазі насамперед свій дійсний інтерес і обставини реальні, а не те, що передбачалося за аналогічним випадком вимогами древнього права, як це було раніше. Претор сприймав юридичну сутність суперечки (тобто грав одночасно роль і юрисконсульта, і свого роду представника вищого правового нагляду) і викладав цю сутність у спеціальній записці, адресованій судді — formula. Формули не були зв'язані з вимогами закону з приводу справи, а по суті вони представляли втілення власної преторської правотворчості, на яку він був уповноважений обсягом своєї влади. На відміну від древнього права і від формальних предписань закону судочинство по формулі передбачало альтернативність результату справи по одному позову, тобто було більш економним і більш гнучким. Формула надходила до судді який вів судочинство по старому у вільній манері, як і було на стадії in judicio.

Екстраординарний процес

Формулярне судочинство було об'єктивно перехідним типом процесу і тому історично недовговічним. У самих своїх принципах воно передбачало появу нових початків: поділ на дві стадії з переважними повноваженнями претора в юридичному формулюванні суперечки викликало обґрунтовану недовіру до судді "другої стадії", а при відсутності права на оскарження судових рішень — недовіру можливостей судової процедури. Крім того, як уже відзначалося, у ряді випадків шукаюча сторона могла удатися не до судових, а до адміністративних способів захисту прав, що застосовувалися владою претора. Із зміною адміністративної системи, із встановленням бюрократично супідрядної ієрархії, у тому числі і відомств юстиції, характерних для монархічних порядків, склалися умови для розбору приватних позовів у нетрадиційному порядку надзвичайної юстиції (extra ordinern judiciorum privatorum).

У новому, екстраординарному процесі був відсутній настільки важливий для колишніх видів поділ на дві стадії. Виклик до суду і судовий розгляд справи здійснювалися вже при значній участі державної влади в особі її чиновників чи суддів.

Скарга позивача подавалася в судове місце відповідно до встановленої підсудності; вона заносилася до протоколу і потім повідомлялася відповідачу. Якщо сторони зафіксували додатковими діями свої наміри заперечувати заяву і вести суперечки по справі, то призначалося судоговоріння по з'ясованому в такий спосіб предмету. Явка сторін у суд не була вже безумовною вимогою, широкий розвиток одержало представництво; можливий був розгляд справи і при неявці однієї зі сторін. Суддя розбирав справу, оцінював її з погляду права і виносив постанову-вирок (decretum). Вирок по приватних позовах міг передбачати виконання в грошовій формі чи в натурі — причому байдуже, що конкретно з цього приводу передбачала норма закону. На вирок допускалося apetlatio - оскарження, що подавалося по ієрархічній підпорядкованості: начальнику провінції, міста і т.п. Виконання вироку також вже не вимагало спеціальних додаткових позовів чи процесуальних дій, а проводилося "озброєною рукою". У зв'язку з ствердженням екстраординарного порядку розгляду справ при судах стали вводитися посади судових виконавців, тісно зв'язаних і з адміністративною чи поліцейською владою території.

Екстраординарне судочинство характеризувалося принципово новими процесуальними рисами. По-перше, для нього був у найбільшій мірі характерний принцип змагальності: суд сам не збирав фактичних даних у справі, а виступав в ролі примусового посередника. По-друге, судочинство ставало все більше і більше закритим, з обмеженою публічністю судоговоріння — аж до того, що розгляд справ став проходити в адміністративних закритих приміщеннях. По-третє, переважати стало письмове ведення і закріплення основних судових процедур; складання суддівських протоколів стало становити новий своєрідний елемент судочинних дій, важливий для дотримання інтересів сторін. Нарешті, екстраординарне виробництво стало передбачати обов'язкові судові мита — на покриття канцелярських витрат, на досудову підготовку справи і т.п., а потім взагалі за участь державного суду в розборі приватної справи.

Висновок

Римське право складалося в обстановці гострої соціальної боротьби, у якій приходилося від багато чого відмовлятися, зберігаючи найкраще. Це і сформувало такі його риси, як строгість, твердість правової регламентації, раціоналізм і життєва мудрість. Подібні якості визначили становлення строгої юридичної системи, зв'язаної широкими принципами, що поєднують правові норми. Висловлюється думка, що римлянам із самого початку вдалося виділити субстанцію права зі сфери почуттів і підкоривши її розрахунку створити з права незалежний від мінливих суб'єктивно-моральних поглядів зовнішній організм.

Особливістю римського права є його пристосованість до світового обороту, тому що Рим активно підтримував торгово-економічні і політичні відносини із сусідніми країнами. Це сприяло розробці абстрактних фундаментальних юридичних конструкцій у сфері приватного права. Таким чином, римське право пройшло строгу технічну школу.

Список використаної літератури

1. "Очерки по истории Римской империи" Р. Виппер, Издат. "Феникс", 1995 г.

2. "Всеобщая история государства и права" З.М. Черниловский, Издат. "Юрист",1995 г.

3. "Римское право" И.Б. Новицкий, Издат. "ТЕИС", 1996 г.

4. "Історія римського права" В.М.Хвостов, 1997 р.

5. Бартошек М. Римське право: поняття, терміни, визначення., Вища школа, К., 2004 р.

5

Loading...

 
 

Цікаве