WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Судова система України - Курсова робота

Судова система України - Курсова робота

Наприклад, розгляд справ у господарському суді за суттю по першій інстанції здійснюється одноособово. Однак залежно від категорії і складності справи її може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово, крім випадків, передбачених законом. Так, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. А якщо розглядається кримінальна справа про злочин, за який законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, суд діє у складі двох суддів і трьох народних засідателів.

Якщо ж справа розглядається в апеляційному, касаційному порядку, суд діє у складі на менш трьох професійних суддів відповідно до процесуального закону. ГПК передбачає і такий варіант: колегію суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів (ч. 3 ст. 4 ).

Іноді закон потребує у порядку виключного провадження і більшої чисельності при колегіальному вирішенні справи. Так, розгляд клопотання про перегляд судового рішення з підстав неправильного застосування кримінального закону чи суттєвого порушення вимог кримінальнопроцесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, здійснюється на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України, уповноважених на розгляд кримінальних справ (тобто Судової палати з кримінальних справ і Військової судової колегії). Судове засідання є правомочним за наявності не менше двох третин складу кожної із палат.

Судові інстанції. Судова інстанція — це поняття категоріального значення, яке є одним з визначальних чинників побудови судової системи. Інститут судових інстанцій, їх види, кількість, сутність є відбиттям усього історичного шляху існування суду в кожній державі з її традиціями, досвідом, надбанням.

За часів Київської Русі суд був народним і самостійним. Навіть князі, що мали також і владу суду, здійснювали її через уповноважених осіб, які справляли правосуддя спільно з обраним представником народу. Така побудова суду мала передумовою велику повагу до нього, яка не залежала від того, хто саме вчинював правосуддя, а відтак, і не було потреби в оскарженні і перегляді судових рішень.

Після входження південної частини Київської Русі до Великого Князівства Литовського і Польщі, в судовій системі котрих вже існували повноваження по перегляду судових рішень, апеляція (тобто новий розгляд справи по суті суддями вищого суду) стала звичайним видом перегляду справ з визначенням, які саме суди і відносно яких мають бути судами апеляційної інстанції.

В Російській державі інститут перегляду судових рішень існував з часів Судебника 1497 року: спочатку у вигляді не загального (звичайного), а надзвичайного способу оскарження, а значно пізніше (у XVIII сторіччі) — у вигляді апеляційного оскарження. За своїм змістом це апеляційне провадження було ревізійним, а саме: просування справи у вищий суд відбувалося або на вимогу закону, або у випадках протиріч між судом і адміністрацією, судом і прокурором. Право скарги, тобто реалізація суб'єктивного права зацікавленої особи, було вкрай обмежене. Справа послідовно проходила багато інстанцій, кожна з яких мала право винести своє рішення.

Судова реформа 1864 р. встановила принципи двох інстанцій, тобто справи по суті могли розглядатися лише у двох інстанціях: першій та апеляційній. Рішення судів другої (апеляційної) інстанції були остаточними і підлягали невідкладному виконанню. У якості надзвичайного порядку оскарження було запроваджено касаційне оскарження рішень, які набрали сили закону. Загальним правилом було, що для кожної справи встановлювалося не більше однієї апеляційної і однієї касаційної інстанції. Касаційний перегляд мав інші підстави й інші завдання: перегляд здійснювався з метою забезпечення державного завдання єдності застосування законів у всій державі. І апеляційний, і касаційний суди були обмежені в обсязі перегляду межами скарги. Але оскільки апеляційний суд розглядав справу, то він був зобов'язаний її вирішити, не повертаючи її до суду першої інстанції для нового розгляду. Касаційний суд справу не розглядав, тобто не вирішував спір між сторонами, а оцінював постановлене судове рішення з позицій розуміння судом істинного змісту закону і правильності застосування його на практиці. Отже, касаційний суд судив не справу, а рішення по справі, його зусилля були спрямовані не на досягнення вірного рішення, а на скасування незаконного. Визнаючи рішення незаконним, касаційний суд скасовував його і передавав справу в інший суд, але того ж рівня, що й суд, рішення якого було скасовано.

Ці повноваження, а головне, завдання забезпечення однакового розуміння, тлумачення та застосування законів, яке могло бути реалізоване за наявності єдиного судового органу з такою функцією, мали своїм наслідком утворення тільки одного касаційного суду: Кримінального та Цивільного касаційних департаментів Правлячого сенату. Їхні рішення мали керівне, спрямовуюче, повчальне значення для суддів. Тому Статути передбачали обов'язкове оприлюднення усіх касаційних рішень у офіційних виданнях.

У судах загальної юрисдикції (загальних та спеціалізованих), що діють в Україні, судочинство здійснюється у декількох інстанціях, кожна з яких має свою особливість. Усі процесуальні кодекси передбачають розгляд справ у трьох судових інстанціях: першій, апеляційній та касаційній.

Судом першої інстанціїє суд, який уповноважений в межах своєї компетенції первісно розглянути і вирішити кримінальні, цивільні, господарські, адміністративні справи. Суди першої інстанції розглядають справу по суті, встановлюючи обґрунтованість, необґрунтованість чи часткову обґрунтованість позову (спір про право цивільне чи про захист прав, свобод та інтересів у публічноправових відносинах) або винність чи невинність особи (при обвинуваченні її у вчиненні злочину). При розгляді справи по суті до суду викликаються позивач, відповідач, обвинувачений (підсудний), потерпілий, свідки, щоб завдяки їхнім свідченням, а також документам, речовим доказам були отримані фактичні дані, на підставі яких встановлювалися б обставини, що мають значення для вирішення справи. Вирішення справи по суті завершується відповідним актом правосуддя: вироком по кримінальних справах, рішенням по цивільних та господарських, постановою по справах адміністративної юрисдикції.

Суд апеляційної інстанції — це суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали законної сили, з вирішенням питання про законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень.

Метою звернення до апеляції є перерішення, тобто повторний розгляд справи у цілому або в частині.

Існують два види апеляції: повна і неповна.

Неповна апеляція означає перегляд рішень судів першої інстанції на підставі лише фактичних даних, встановлених ним з матеріалів, наданих особами, які брали участь у справі в суді першої інстанції.

При повній апеляції особи, що беруть участь у справі, можуть надавати в апеляційних судах поряд з раніше дослідженими й нові матеріали. При повній апеляції, на відміну від неповної, суд при розгляді скарги не вправі повернути справу для нового розгляду в суд першої інстанції, а повинен сам винести нове рішення. Таким чином, при повній апеляції суд апеляційної інстанції здійснює перевірку правильності розгляду і вирішення судом першої інстанції справи, а при неповній — перевірку рішення (вироку). Запропоноване у вітчизняному судочинстві апеляційне провадження є змішаним, тобто воно містить елементи як повної, так і неповної апеляції, вид якої залежить переважно від змісту апеляційної скарги та тих вимог, що в ній сформульовані.

У суді апеляційної інстанції справа може перевірятися або уповному обсязі, або вобсязі вимог, вказаних в апеляції. При створенні інститутів перегляду судових рішень західноєвропейські держави виходили з принципу tantum devolutum guantum appellatum — "скільки скарги — стільки й рішення". Відбиттям цього принципу стали відповідні правила у законодавстві цих країн, згідно з якими апеляційний суд перевіряє вірність рішення першої інстанції відносно особи, що подала скаргу, і лише відносно тієї частини рішення суду першої інстанції, що нею оскаржена.

В Україні до введення апеляційного порядку другою інстанцією була касаційна. Суд касаційної інстанції був зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у повному обсязі як в оскарженій, так і в неоскарженій частині, як відносно осіб, котрі подали скарги, так і відносно тих, які скарги не подавали. Тобто касаційна інстанція мала значні ревізійні повноваження. Після запровадження у якості другої інстанції апеляційної обсяг перегляду був визначений у процесуальному законодавстві порізному. Якщо цивільне процесуальне законодавство виходячи з диспозитивності цивільного судочинства повністю втілило принцип пов'язаності суду вимогами скаржника, то кримінальнопроцесуальне законодавство реалізуючи принцип публічності, залишило суду можливість вийти за межі апеляції, якщо її розгляд дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли. У такому випадку апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення.

Loading...

 
 

Цікаве