WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Судова реформа в Росії та Білорусії - Курсова робота

Судова реформа в Росії та Білорусії - Курсова робота

Яскравим прикладом чинності нового закону стала справа В. Мирзаянова, що опублікував у газеті "Московські новини" статтю про російську хімічну зброю. Слідчі органів державної безпеки вважали це розголошенням державної таємниці. Проти вченого була порушена кримінальна справа, із санкції заступника Генерального прокурора він був арештований і поміщений у слідчий ізолятор. Співкамерники розповіли йому про новий закон (побачень із адвокатом Мирзаянов був позбавлений) і пояснили, що скаргу судді краще передати через адміністрацію в'язниці. Розглянувши скаргу, суддя районного суду Москви звільнив Мирзаянова з-під варти. Згодом кримінальна справа була припинена.

Зі скаргами на незаконний або необґрунтований арешт звертається менше третини арештованих, судді звільняють з-під варти приблизно кожного п'ятого з них. Не можна сказати, що це мало, варто лише мати на увазі, що судді не часто вдадуться в питання обґрунтованості обвинувачення, більше того - нерідкі випадки, коли судді закривають ока на те, що слідчі не вчасно або зовсім не представляють доказів обґрунтованості обвинувачення. Причинами звільнення з-під варти є, як правило, стан здоров'я обвинувачуваного, наявність у нього утриманців. Дивуватися не доводиться, адже новий закон діє в старій системі.

Незважаючи на обмежений характер судового контролю, незабаром після прийняття закону засоби масової інформації заговорили про його негативні наслідки, судді обвинувачувалися в потуранні злочинцям, у тому, що вони випускають на волю "злодіїв у законі". Був організований "витік інформації" про те, що у МВС нібито існує список приблизно з 100 суддів, підозрюваних у зв'язках з організованою злочинністю, що звільняли небезпечних злочинців. Лише після офіційного виступу Голови Верховного Суду із МВС пішло спростування [11, 2].

Деякі співробітники прокуратури й міліції намагалися поставити під сумнів конституційні положення про судовий нагляд за попереднім слідством, називаючи їх помилковими й передчасними на даній стадії розвитку суспільства. Спеціальне дослідження показало, що лише в одиничних випадках особи, звільнені суддями, ховалися від слідства або впливали на свідків або потерпілих.

Через більш ніж як 6 років після прийняття Конституції РФ, незважаючи на закладене в ній положення про те, що арешт, взяття під варту й тримання під вартою допускаються тільки по судовому рішенню, санкцію на арешт як і раніше дає прокурор. Законодавці так і не внесли відповідні зміни в Кримінально-процесуальний кодекс.

Однією із цілей судової реформи було розширення повноважень судової влади за рахунок наділення судів функціями, які в Росії традиційно належали прокуратурі. Мова йде про право громадян оскаржити дії й рішення державних органів і чиновників. Союзний Закон "Про порядок оскарження в суді неправомірних дій органів державного керування, посадових осіб, що ущемляють права громадян", прийнятий наприкінці 1989 року, був обставлений такою кількістю обмежень, що відбивала інтереси державної й партійної бюрократії, які не задовольняли ні юристів, ні громадян. Практично застосовувати його було вкрай важко.

Російський Закон "Про оскарження в суді дій і рішень, що порушують права й свободи громадян" був прийнятий 27 квітня 1993 року. Відповідно до нього, на відміну від союзного закону, громадянин, чиї права порушені, міг звертатися безпосередньо в суд без попередньої подачі скарги "по команді" вищестоящої посадової особи. Кількість подібних позовів (про відмови в прописці, у дозволі на виїзд за рубіж, у забезпеченні різною інформацією) стабільно збільшувалася. Відразу ж, в 1993 році, їх було подано 8 тисяч, або в 4 рази більше, ніж двома роками раніше, а кількість задоволених позовів зросла з 67 до 75 % [12, 23].

г) суд присяжних;

Закон "Про внесення змін і доповнень у Закон РРФСР "Про судоустрій"", Кримінально-процесуальний кодекс РРФСР, Кримінальний кодекс РРФСР і Кодекс РРФСР про адміністративні правопорушення відродили в Росії суд присяжних - найважливішу гарантію захисту прав громадян і найдемократичнішу форму судочинства. У процесі дороблення закону був досягнутий компроміс: розгляд справ присяжними вводився лише для обласних (крайових) судів, до підсудності яких по першій інстанції відносяться справи про найбільш тяжкі злочини (вбивство, зґвалтування, розкрадання в особливо великих розмірах, злочини проти безпеки держави).

Відродження суду присяжних стало головною подією в реформі судової системи за 1992-1993 роки. Спочатку суд присяжних увели тільки в 9 регіонах (Московській, Рязанській, Саратовській, Іванівській, Уляновській і Ростовській областях, Ставропольському, Алтайському й Краснодарському краях), де попередньо була проведена більш підготовча робота.

Передбачалося, що передача права винесення вироку дванадцяти незалежним представникам народу приведе до появи змагальності процесу, послабить обвинувальний ухил, настільки характерний для радянської неоінквізиційної судової системи, і продемонструє громадськості, що правосуддя звільнилося від політичного впливу.

Відповідно до закону присяжним засідателем може стати будь-хто, хто досяг 25 років, несуджений, дієздатний громадянин з перерахованих регіонів Росії. Зі списків кандидатів у присяжні засідателі виключаються за їх заявою співробітники правоохоронних органів, судді, військовослужбовці, священнослужителі, керівники органів державної влади і їхні заступники, а також особи, що не володіють мовою судочинства, люди старше 70 років, інваліди або особи, що мають фізичні або психічні недоліки, що заважають їм зрозуміти, що відбувається в залі суду. Для всіх інших участь у процесах як присяжний засідатель протягом 10 календарних днів у році - цивільний обов'язок [13, 54].

Списки потенційних присяжних засідателів складає обласна (крайова) адміністрація. Після досить складної процедури відбору (на заключному етапі обвинувачення й захист вправі без вказівки причин відвести чотирьох кандидатів, що жадає від прокурора й адвоката знання основ психології) формується колегія присяжних засідателів із дванадцяти основних і двох запасних. Запасні присяжні протягом усього процесу беруть участь у розгляді справи й готові замінити основного присяжного, якщо той з якоїсь причини вибуває.

Властиво процесу передує важлива стадія попереднього слухання справи без участі присяжних засідателів, у ході якої суддя повинен визначити допустимість представлених прокурором доказів і виключити зі справи отримані з порушенням Закону. Різниця в цьому смислі між судом присяжних і загальним судом (за участю народних засідателів або суддею одноосібно) у тому, що в останньому докази, що підлягають виключенню зі справи (судді часто закривають очі на "малозначні" порушення закону), однаково доводять до відомості суддів і народних засідателів і психологічно не можуть не впливати на їхню свідомість. А присяжні нічого не знають про виключені докази.

Присяжні (і ніхто крім них) вирішують питання про винність. Навіть Касаційна палата Верховного Суду не вправі скасувати вердикт присяжних, якщо він винесений без порушення кримінально-процесуального закону. Народних засідателів (на відміну від присяжних) закон наділив всіма правами судді й зобов'язав разом з ним не тільки встановлювати факти, але й вирішувати питання права, у яких вони не орієнтуються. Коли ж народні засідателі, інтуїтивно почуваючи несправедливість, виражають незгоду з думкою судді (що буває вкрай рідко), у нього напоготові безпрограшний спосіб: він пропонує їм самим написати вирок, чого вони зробити не в змозі. Тому роль народних засідателів звелася до кивання головою в такт рішенню судді [14, 61].

Суддю, що фактично одноосібно вирішує справу, можна підкупити, залякати. У суді присяжних це безглуздо, оскільки результат справи залежить не від нього, а від дванадцяти народних представників, яких саме, заздалегідь невідомо, тому впливати на них значно складніше. Якщо все-таки така погроза існує, то Закон "Про судоустрій" ставить за обов'язок органам внутрішніх справ негайно за заявою присяжного засідателя або за власною ініціативою забезпечити безпеку присяжного й членів його родини, схоронність приналежного йому майна.

Немаловажно й те, що праця присяжних непогано оплачується: за час, проведений в суді, вони одержують половину зарплати судді або свій середній заробіток, якщо він вище, за рахунок засобів федерального бюджету.

Перший судовий процес за участю присяжних засідателів у пострадянській Росії відбувся в Саратові в грудні 1993 року і був досить показовим. Слідство звинувачувало братів Мартинових у навмисному вбивстві трьох чоловік, зробленому з корисливих спонукань і з особливою жорстокістю, а також у розбійному нападі, за що кримінальний закон передбачає покарання до 15 років позбавлення волі або страту. Але судовий розгляд виявив іншу картину: вбивство відбулося в ході обопільної бійки, причому Мартинови захищалися від потерпілих, які раніше були багаторазово засуджені за хуліганство. Обвинувачення в розбійному нападі відпали зовсім.

Loading...

 
 

Цікаве