WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Судова реформа 1864 р. та особливості проведення її в Україні - Курсова робота

Судова реформа 1864 р. та особливості проведення її в Україні - Курсова робота

Мирові суди створювалися для розгляду дрібних кримінальних та цивільних справ. Останні вирішувались мировими суддями одноосібно у порядку скороченого судочинства. Мирові судді обирались повітовими земськими зборами або міськими думами з осіб, які мали вищу або середню освіту та високий майновий ценз, котрий міг бути знижений тільки для відставних офіцерів. Вирок або рішення мирових суддів можна було оскаржити в повітових з'їздах мирових суддів(в апеляційному порядку) або в касаційному порядку до Сенату.

В системі загальних судів першою інстанцією був окружний суд. Як правило, судовий округ співпадав з територією губернії. Саме в окружному суді розглядалася основна маса судових справ.

По справах, що розглядалися за участю присяжних засідателів, списки яких складали земські та міські управи, погоджені з губернатором або градоначальником, судовим засіданням керував голова колегії коронних суддів(судових чиновників). Після закінчення судових дебатів голова робив висновок та звертався із запитанням до присяжних. Останні збиралися в спеціальній кімнаті та виносили свій вердикт щодо винуватості підсудного, причому їхнє рішення не залежало від думки коронних суддів. Вироки суду винесені за участю присяжних засідателів не підлягали апеляції, могли бути оскаржені лише до Сенату в касаційному порядку за ознакою порушення процесуального закону.

Майновий ценз, необхідний для включення до складу присяжних, був порівняно невисокий, тому засідателями призначали навіть селян, які займали посади в селянському самоуправлінні – сільських старост, волосних старшин. Існував певний порядок добору присяжних: спеціальні комісії в повітах під головуванням повітових лідерів дворянства складали списки осіб, які передавались головуючим до окружних судів, а ті вже складали списки присяжних: річні, місячні та на конкретні засідання. Отже, можна зробити висновок, що вирішальну роль у доборі присяжних відігравали лідери дворянства та представники судів.

Іншою інстанцією з усіх кримінальних та цивільних справ виступали судові палати, кожна з яких керувала діяльністю 8-10 окружних судів. Разом з тим, судова палата як І інстанція розглядала справи щодо обвинувачення в злочинах державних, посадових та деяких інших осіб. Суд відбувався за участю губернського та одного з повітових лідерів дворянства, міського голови губернського міста і одного з волосних старшин(за жеребом). Станові представники засідали в одній колегії з коронними суддями, що фактично зводило роль перших нанівець.

Найвищою судовою інстанцією став Сенат, в якому були створені касаційні департаменти. Крім того, при Сенаті в 1877 році було засновано Особливе присутствіє для розгляду найважливіших справ.

Дія судової реформи поширювалася переважно на центральні губернії. Відповідно до реформи, в Україні повинні були існувати місцеві та загальні суди. Проте суди обох ланок були створені тільки у Полтавській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях. У інших губерніях України дозволялося створювати тільки місцеві суди і тільки після декількох років по прийняттю реформи. Наприклад, у Чернігівській губернії з 1869 p. мирові суди ліквідували (крім деяких міст, зокрема Одеси і Харкова), а 1912 p. їх знову відновили. У Правобережній Україні судова реформа проводилася двома етапами: спочатку з 1871 p. були запроваджені мирові суди. На відміну від інших губерній, мирові судді тут не обиралися повітовими земськими зборами або міськими думами з осіб, які мали майновий та освітній цензи, а призначалися міністром юстиції. На них не поширювався принцип незмінності. Тільки 1880p. були відкриті Київська судова палата і Житомирський, Кам'янець-Подільський, Київський, Луцький та Уманський окружні суди.

Принципові зміни відбулися у процесуальному праві. Важливе значення мало проголошення у кримінально-процесуальному праві презумпціїневинності(лат. presumption — припущення) . За ним будь-яка особа, підозрювана або обвинувачувана у вчинені злочину, вважалася невинною доти, поки її винність не доведена судом. Серйозні зміни відбулися у доказовому праві. Скасовано систему формальних доказів, характерних для феодального права. Їх замінила система вільної оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів. Докладно регулювався у законодавстві процесуальний порядок розгляду кримінальних справ окружними судами з участю присяжних. У цих судах винесенню вироку передував вердикт (лат. verdict — правильно сказане) присяжних про винність або невинність підсудного. Після проголошення вердикту присяжні вже не могли впливати на подальший хід справи. Міру покарання визначав тільки коронний суд. Досягненням кримінально-процесуального права у цей період була детальна і чітка регламентація стадій кримінального процесу в загальних судах. У місцевих судах усі питання процесу одноособове розв'язував мировий суддя. Для більшості вироків (місцевих і загальних судів) передбачалося оскарження в .апеляційному порядку. Вироки суду присяжних і судових палат могли бути оскаржені або опротестовані тільки у касаційному порядку до Сенату. Вироки Сенату і Вищого кримінального суду (тимчасово діючий суд для розгляду особливо важливих справ або справ про злочини високопоставлених осіб) вступали у законну силу негайно, за ними допускалися тільки прохання про помилування на ім'я імператора.

Розгляд цивільних справ відбувався відповідно до принципів, усності, гласності, змагальності. У суді могли брати участь адвокати (присяжні повірені). Допускалося примирення сторін.

Протягом 80-х на початку 90-х ХІХ ст. було здійснено широкомасштабні заходи щодо перегляду реформ 60-70-х років. В історії вони дістали назву "Контрреформи". Так у 1881р. було видано "Положення про заходи щодо охорони державного порядку і громадського спокою", за яким після оголошення стану "посиленої охорони" місцеві органи влади діставали широкі повноваження для боротьби з соціальними та національними рухами. Цей акт безпосередньо стосувався українських губерній, які з 1881р. безперервно перебували у стані посиленої або надзвичайної охорони.

За пореформені роки до судової реформи внесено понад 700 змін і поправок.

Література

  1. Кульчицький В.С. "Історія держави і права України", Львів, 1996р.

  2. Ткач А. "Історія кодифікаційного дореволюційного права України" - Київ, 1968р.

  3. Музиченко П.П. "Історія держави і права України", Київ, "Знання" 2001р.

  4. Чубатий М. "Огляд історії українського права і історія джерел та державного права", Київ, 1994р.

  5. Чайковський А.С., "Історія держави і права України", Київ, "Юрінком Інтер", 2000р.

Loading...

 
 

Цікаве