WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Суд присяжних в Україні - Курсова робота

Суд присяжних в Україні - Курсова робота

Окрема глава 47 проекту КПК, деталізує такі питання: порядок формування та діяльності колегії присяжних, питання відводів та самовідводів, категорії справ, у розгляді яких вони можуть брати участь, компетенція, права та обов'язки засідателів тощо.

Перші основи практичної реалізації конституційних положень щодо впровадження суду присяжних заклав Закон "Про судоустрій України", прийнятий 7 лютого 2002 року.

Законодавцем, було визначено відповідний спосіб формування списків присяжних, вимоги до кандидатів у присяжні засідателі, підстави й порядок їх звільнення від виконання обов'язків, гарантії незалежності й недоторканості (ч. 2 ст. 72), умови матеріального забезпечення присяжних (ч. 3 ст. 72).

Слід звернути увагу на зміну однієї з основних засад формування суду присяжних засідателів – добровільності, на більш імперативну – обов'язковість. Справа в тому, що чинним Законом (ч.3 ст.5) передбачено, що "участь присяжних засідателів є їхнім громадянським обов'язком". Однак, як правильно зауважив В. Потапенко, "відповідальності за порушення громадянського обов'язку в діючому законодавстві немає" [12, с.3].

До речі, серед науковців це питання залишається дискусійним, одні пропонують участь населення у здійсненні правосуддя розглядати, як обов'язок громадянина, інші як почесне право громадянина, але ні в якому разі не обов'язок, є думки, що це не тільки право, але й громадянський обов'язок, невиконання якого має тягнути відповідальність, є точка зору, що це суспільна повинність, від якої не може ухилитися жоден член суспільства, якій відповідає встановленим критеріям. [13, с.238].

На нашу думку, вже зараз існують передумови для введення обов'язковості участі народних представників у здійсненні кримінального судочинства. Зі свого боку законодавцем створено відповідні гарантії незалежності і недоторканості присяжних засідателів (ч.2 ст.72 Закону), сприятливі умови матеріального забезпечення їх діяльності (ч.3 ст.72). Oтже, держава має повне право вимагати від представників народу обов'язкової участі в здійсненні судочинства. Нормативним вираженням наведених міркувань може бути таке формулювання: "неявка без поважних причин у судове засідання вважається неповагою до суду", а згідно зі ст. 185-3 КУпАП за неповагу до суду наступає адміністративна відповідальність у вигляді штрафу від 3 до 8 неоподаткованих мінімумів доходів громадян чи адміністративного арешту на строк до 15 діб, що зі свого боку засвідчує наявність у законодавстві передумов для введення обов'язковості участі народу у здійсненні кримінального судочинства [13, с.239].

Розгляд і аналіз судоустрою окремих країн свідчить, що в більшості із них виконання функцій народного судді має обов'язковий характер, а наприклад в Італії, повністю прирівнюється до виконання громадянином іншої виборної державної посади [ 10, с.254].

Проте, ми вважаємо, що кадрова політика щодо формування журі присяжних в Україні не повинна носити примусовий характер, а мала би керуватися принципами добровільності та дотримання обов'язкових вимог до кандидатів у присяжні засідателі. Такі вимоги до претендентів знайшли своє вираження у Законі "Про судоустрій України" від 07.02.2002. Отже, присяжним засідателем може бути громадянин України, який досяг 30-річного віку і постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.

Не включаються до списків присяжних засідателів громадяни, які мають хронічні психічні чи інші захворювання, визнані обмежено дієздатними або недієздатними; щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не чи не погашену судимість; депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.

Виходячи із досвіду інших країн, відбір присяжних засідателів повинен ґрунтуватися на виборчих списках. Особа, яка не включена до них, не може включатися до списків засідателів. Але виборчий список не містить даних про особу. Якщо раніше народних засідателів відбирали за місцем роботи, чи навчання, де людину добре знали, то відбір засідателів зі списків виборців потребує створення структури, яка провадила б перевірку даних про кожну конкретну особу. Як свідчить досвід Російської Федерації, ця робота складна, фактично вимагає збирання "досьє" на кожну людину, включену до виборчого списку, і тому вимагає створення в обласних, крайових та інших аналогічних регіональних владних структурах спеціальних постійно діючих комісій, які займалися б цими питаннями. Чи узгоджуються ці перевірки та досьє з правами людини, закріпленими конституцією, – питання окремого дослідження [10, с.9].

Згідно до ст. 67 Закону України "Про судоустрій", громадяни, старші 65 років; жінки, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю, які мають дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, інших хворих або похилого віку членів сім'ї; особи, які не володіють державною мовою, не беруть участь у здійсненні правосуддя через свої релігійні переконання, керівники органів виконавчої влади та інші особи, які посилаються на поважні причини, звільняються від виконання обов'язків присяжних засідателів.

Необхідно відзначити, що в юридичній літературі висловлюються думки про доцільність введення освітнього цензу для присяжних. Пропонується формувати корпус судових засідателів з числа грамотних [14, с. 98]; осіб, які мають щонайменше початкову освіту, середньо спеціальну або вищу та тільки з числа громадян, які отримали вищу освіту, або навіть з науковим ступенем кандидата юридичних наук [13, с.240]

Заслуговують на увагу пропозиції щодо недопущення раніше судимих (аналізований Закон містить обмеження тільки щодо осіб, мають не зняту чи не погашену судимість) до участі у судочинстві, оскільки навіть за умови погашення чи зняття судимості у осіб, які побували у місцях позбавлення волі, на тривалий час (якщо не назавжди)залишається негативне ставлення до всіх правоохоронних органів, через що від них важко чекати прийняття об'єктивного рішення у справі. Подібний крок вважаємо обґрунтованим з урахуванням того, що, наприклад, на службу до міліції, на посаду прокурора або слідчого прокуратури, не можуть бути прийняті особи, які раніше засуджувалися за вчинення злочину; на роботу до органів державної податкової служби не можуть бути прийняті особи, яких було засуджено за вчинення корисливих злочинів. Тому логічним було б встановлення для осіб, які раніше засуджувалися за вчинення злочину, заборони виконувати відповідальні та суспільно значущі функції судді [13, с.240].

Проте, на нашу думку, однозначно погоджуватися з даною пропозицією не варто через те, що не може однаково оцінюватися становище людини, яка судима, наприклад, за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК України) та становище людини, що мала судимість за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тим самим ми ототожнимо дії якісно різних злочинців та усунемо диференційований підхід до відбору присяжних засідателів

Проте, не дивлячись на численні дискусії, пропозиції і закріплення суду присяжних в Конституції України та Законі "Про судоустрій" ми бачимо, що на даний час цей правовий інститут в українському кримінальному судочинстві ще не введено. Крім цього, в діючому КПК відсутні навіть згадки про суд присяжних. Процесуальні права і обов'язки присяжних засідателів та деталі нової процедури судочинства потребують уважної праці законодавців і аналізу можливості втілення суду присяжних в практичну діяльність органів правосуддя.

  1. Проблеми та перспективи суду присяжних в Україні

Головною проблемою введення суду присяжних в Україні є той вищезгаданий факт, що Основний Закон тільки проголошує право обвинуваченого на суд присяжних, не обумовлюючи при цьому хоча б загальних рис побудови суду. Процесуальні права і обов'язки присяжних засідателів та деталі нової процедури віддані для галузевого розгляду законодавцям [15, с. 8].

Для сьогоднішньої ж України інститут присяжних є новим. Тож, як бачимо, перспектива його введення передбачає довготривалу і складну роботу.

Разом з тим, оскільки до цього часу немає встановленого порядку розгляду справ судом присяжних, то вирішення цієї проблеми залежить від правової позиції законодавця щодо процесуальної форми функціонування цього інституту в новому КПК, де, на думку правників, має бути викладено такі основні положення як:

  1. визначення підсудності справ суду присяжних: судом присяжних повинні розглядатися кримінальні справи про особливо тяжкі злочини, за винятком справ про злочини, розгляд яких пов'язаний з дослідженням доказів, що становлять державну таємницю (державна зрада — ст. 111 КК Ураїни) [3, с. 17].

  2. формування колегії присяжних: як зазначає Л.Поспєєва, списки присяжних засідателів (загальний і запасний) повинні складатися за методом випадкового вибору щорічно з розрахунку 50 - 60 присяжних засідателів [8, с. 9]; Суд присяжних розглядає справу в складі професійного судді (головуючого) і Колегії із 7-ми присяжних, що утворюється шляхом відбору жеребкуванням.

  1. статус присяжних засідателів: присяжні засідателі, у тому числі і запасні мають право досліджувати і перевіряти докази; заявляти клопотання перед головуючим про провадження експертиз, тлумачення норм закону, роз'яснення змісту оголошених в суді документів; здійснювати необхідне документування судового слідства; обговорювати питання вердикту. Присяжні засідателі не вправі: порушувати принцип презумпції невинуватості підсудного, проявляти упередженість, спілкуватися з особами, які не входять до складу суду, з приводу кримінальної справи; отримувати доказові матеріали поза судовим засіданням; порушувати таємницю наради і голосування щодо вердикту.

  2. Що ж стосується положення про винесення вердикту, то, до компетенції присяжних належить вирішення таких питань: 1) чи мала місце подія злочину; 2) чи винен підсудний у його вчиненні; 3) чи заслуговує підсудний, якого вони визнали винним на полегкість. Вердикт вважається прийнятим, якщо за відповіді на кожне з поставлених у ньому основних питань проголосувала більшість присяжних.

  3. після проголошення вердикту судовий розгляд продовжується за участю сторін в загальному порядку: суд, або суддя призначає міру покарання, або приймає рішення про направлення справи на новий розгляд в іншому складі суду присяжних, якщо присяжні винесли незаконний, необгрунтований чи несправедливий вердикт [3, с.19].

Loading...

 
 

Цікаве