WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Структурні компоненти індивідуальної правосвідомості - Курсова робота

Структурні компоненти індивідуальної правосвідомості - Курсова робота

3

Зміст:

Завдання № 1............................................................................................3

Завдання № 2.............................................................................................9

Завдання № 3............................................................................................15

Список використаної літератури..........................................................16

1. Нормативна регуляція поведінки та засвоєння особистістю соціальних норм. Структурні компоненти індивідуальної правосвідомості.

Свідома поведінка характеризується свідомою її регуляцією, розумінням сутності його явищ, їхніх взаємозв'язків і причинно-наслідкової обумовленості.

Усвідомити явище – це значить побачити його дійсні зв'язки в об'єктивному світі. Свідома регуляція заснована на знанні – понятійному відображенні явищ реального світу. Вольова, свідома дія характеризується передбаченням майбутнього результату дії – його мети. Цілеутворення – найважливіша сфера свідомої діяльності людини. Усвідомивши ту або іншу потребу, свої інтереси, людина аналізує реальні умови і думкою представляє ряд можливих варіантів поведінки для здійснення цілей, досягнення яких може задовольнити його бажання, почуття, прагнення в даних умовах. Далі зважуються всі "за" і "проти" щодо можливих варіантів дії, і людина зупиняється на одному з них, оптимальному по його уявленнях. Цей вибір мети улаштовується визначеним доводом на його користь – мотивом. Звідси, мотив – це усвідомлений людиною особистісний зміст його дій, усвідомлення відносини даної мети до задоволення відповідного спонукання.

Людська поведінка активується широким спектром спонукань, що є модифікацією його потреб: потягами, інтересами, прагненнями, бажаннями, почуттями. Конкретної ж дії людини усвідомлені в системі понять. Людина розуміє, чому варто досягти саме дану ціль, вона зважує її на вагах своїх понять і уявлень.

Спонуканнями до діяльності у визначеному напрямку можуть бути позитивні і негативні почуття: допитливість, альтруїзм, егоїзм, користь, жадібність, ревнощі і т.д.

Однак почуття, будучи загальним спонуканням до визначеного роду дій, самі по собі не є мотивом дій.

Важливу роль у побудові поведінки відіграє соціальне виховання. Соціальне виховання – це цілеспрямована, послідовна, систематична діяльність суспільства щодо формування у особистості певної системи знань, вмінь і навиків, мислення, почуттів – почуття права, законності, почуття поваги до тих соціальних цінностей, які регулюються і охороняються суспільством.

Поведінка — вольова сторона свідомості, що представляє собою процес переносу правових норм у реальну поведінку. Складається з елементів, що визначають його напрямок (характер), — мотивів поведінки, правових установок.

Установка — готовність особистості виявити активність в області пізнання і реалізації в певній сфері діяльності. Вона являє собою конкретну програму поведінки у визначених умовах, що формується з усіх приналежних суб'єктові знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, відносин до кого-небудь і до чого-небудь, що переходять в інтереси і прагнення.

Поведінковий елемент свідомості синтезує в собі раціональні й емоційні моменти. Через нього відбувається реалізація психологічного й ідеологічного елементів.

Поведінка виявляється у формі дій (вчинків), що впливають на відносини між суб'єктами, або у формі бездіяльності, що, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не здійснює. Перш ніж поведінка зовні виразиться у виді вчинку, повинна виникнути установка, мотив поведінки в свідомості суб'єкта.

Виникнення нормативної установки припускає:

1) інформованість про соціальну норму;

2) розуміння її змісту;

3) оцінку, тобто ступінь схвалення соціальної норми;

4) відношення до прав інших осіб;

5) емоційне переживання з приводу функціонування соціальної норми;

6) готовність до дії.

Нормативна установка — суб'єктивний регулятор поведінки.

Таким чином, від поведінкового елемента свідомості залежить ступінь її якісного стану ( поведінка, активність, порушення й ін.).

Завдання виховання полягає в тому, щоб на основі загальних виховних цілей у кожної людини були сформовані:

- правильна орієнтація та шанобливе ставлення до норм, що прийняті у суспільстві;

- усвідомлений вибір правомірних варіантів поведінки;

- почуття особистої відповідальності та усвідомлення невідворотності кари за порушення соціальних норм;

- критичне ставлення до порушень і порушників соціальних норм;

- потреба особистої участі у боротьбі з порушеннями;

- впевненість у необхідності соціальних норм для нормальної життєдіяльності суспільства і його членів;

- усвідомлена звичка дотримуватися соціальних норм та закону.

Правосвідомість - одна з форм суспільної свідомості. Свідомість людини, відбиваючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поводження людини. Свідомість додає цілеспрямований характер людській діяльності.

Свідомість як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Усі форми суспільної свідомості взаємозалежні і взаємовпливають одна на одну.

Правосвідомість являє собою відносно самостійну сферу (область) свідомості:

• суспільної;

• групової;

• індивідуальної.

У ній відбита правова дійсність у виді знань про право, осмислення того, що є правом, яким воно було (відношення до права минулих років) і яким повинне бути (відношення до майбутнього права), а також у виді правових установок поведінки як реакції на оцінку діючого права, на роботу правозастосувальних органів.

Як зазначають усі розглядувані мною автори правосвідомість повинна бути властивою не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, але і всім громадянам держави, що є дуже важливим.

Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, що виражають відношення індивіда, групи, суспільства до діючого, минулого і бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом.

Ключовий пункт правосвідомості — усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини й оцінка діючого права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини.

Правосвідомість не тільки виражає відношення індивіда до правової дійсності, але і направляє його на визначені зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює них.

Правосвідомість – це особлива форма суспільної свідомості, сукупність правових понять, поглядів, ідей, почуттів, що виражають ставлення людей до чинного або бажаного права, його мети, завдань, способів та методів регулювання, до оцінки правомірності його норм та уявлення про майбутню правову систему й окремі її норми.

У структурі правосвідомості особистості кожній з функцій відповідають такі блоки:

1) правові знання;

2) правові оцінки;

3) правові установки.

Необхідність і обсяг правових знань особистості обумовлені тим, наскільки особистість включена в систему правових відносин. Набуття і засвоєння правових знань здійснюється за допомогою соціального і правового досвіду особистості. Пройшовши через свідомість особистості, правові явища викликають оціночне до себе відношення: оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду цих знань. Відбувається процес не прямого відтворення в діях особистості отриманих знань, а виникає їхній переосмислений варіант, співвіднесений з поглядами на правове, обов'язкове. Після цього виробляється правова установка, що відбиває готовність до визначеної правової поведінки. Блок правових установок включає також схильність до оцінки правових явищ виходячи з напрямку правової поведінки. Він впливає як на регулюючу (настановну), так і на пізнавальну (когнітивну) і правостворюючу (оціночну) функції правосвідомості.

Правосвідомість може бути структурована на компоненти відповідно до виконуваних ними функцій:

- когнітивний (пізнавальний, інформаційний),

- правостворюючий (оцінний, емоційний),

- регулюючий (настановний).

Суб'єкт набуває правових знань у процесі відображення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, ролі тих чи інших правозастосовчих і правоохоронних органів і посадових осіб держави і т. ін. Проте наявність певного обсягу правових знань ще не визначає істинного рівня правосвідомості, він конкретизується розумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ, їх вимог, цілей, призначення.

Значення оцінних уявлень виявляється у тому, що людина не просто прямо репродукує у своїх діях те, що міститься у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у свідомості, співвідносить зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне.

Одним з найбільш складних компонентів правосвідомості є блок правових установок, що відображують не тільки і стійкість до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості. Правові установки особи утворюють ієрархічним чином структуровану систему, та характеризується:

1) наявністю компонентів різної діаметрально протилежної значущості - позитивного і негативного відношення до норм;

2) акцентуацією поведінкових (регулятивних) аспектів;

3) домінуючим значенням елементів обов'язкового, нормативного.

Правові установки відповідають певним структурним елементам правової поведінки — для дій характерні звички, операцій — правові диспозиції, поведінки - ціннісні орієнтації.

2. Психологічні особливості та структура злочинних груп.

Статистична звітність показує, що серед усіх злочинів 25—30% - групові, тобто вчинені групами. Статистика досить похмура, але, на щастя, сильно завищена з тієї причини, що в якості групових враховуються всі кримінальні справи, де співучасниками названі два і більше засуджених. Але співучасть - не завжди група і не всякий злочин, зроблена в співучасті, є груповим. Звернемося до діючого кримінального законодавства. Кримінальний кодекс дає загальне визначення співучасті і вказує ознаки співучасників - виконавця, організатора злочину підбурювача, посібника. У теорії кримінального права таке сполучення учасників злочину називається співучастю в тісному змісті слова, або власне співучастю. Призначення цього інституту — визначити підстави кримінальної відповідальності осіб, що самі не робили дій, - передбачених відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу, але причетні до них.

Loading...

 
 

Цікаве