WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Стародавні держави і право на території України - Курсова робота

Стародавні держави і право на території України - Курсова робота

По-друге, право на Русі не було загальнообов'язковим для всіх мешканців. Поза сферою його регламентації залишалися князь, апарат влади, військові. Їх статус, права і обов'язки та діяльність не були чітко визначені.

Право на Русі здійснювалося за принципом "що бажано сюзерену, те і є право". Зі зміною сюзерена могло змінюватися і право.

Джерела права – це форми існування правової норми. У давньоруський період виділяють основні і додаткові джерела права.

Основні джерела права:

Звичаєве право. Це норми, що виникають на основі звичаю, традиції, загальнообов'язковість яких забезпечувалась авторитетом суспільної думки (племені, громади, суспільства) або державним примусом. Правові звичаї на Русі регулювали:

міжнародні (міжплемінні) та міждержавні відносини (недоторканість представників іншої сторони під час переговорів, вірність укладеній угоді, присяга як гарантія дотримання домовленості, право викупу полонених тощо);

владні (компетенція, структура, статус учасників віча, вервних зборів), військові, шлюбно-сімейні, договірні, трудові відносини, відносини власності, відносини у сфері суду та судочинства, відносини, які охоплюються поняттями мораль та моральність.

Крім того, правовими звичаями, поряд з нормами права, встановленими державою, визначалися статус людини, чоловіка і жінки, іноземців, представників різних груп населення.

Виключно нормами звичаєвого права регулювалися такі інститути, як "помста" та "кровна помста", деякі процесуальні дії (присяга, власне зізнання, свідчення, суд Божий, звід тощо), система покарань (потік і розграбування). Чимало норм звичаєвого права збереглося у "Руській Правді".

Міжнародні договори (з Візантією, Хозарським каганатом та іншими). У науковому обігу існує 4 тексти договорів Русі з Візантією – 907, 911, 944(945), 971 рр. Вони збереглися у списках літописів.

Відомо, що 838 р. перше руське посольство з'явилося у Візантії, а 860 р. було підписано перший мирний договір, проте його текст не зберігся. Русь і Візантія були різними за соціально-економічним розвитком державами. На Русі переважало звичаєве право, у Візантії – римське право.

У Х ст. між державами укладалися договори у письмовій формі. Вони готувалися у двох примірниках ("на дві харатьї"). Один примірник давньоруською мовою, скріплений печатками і підписами, передавався Візантії, інший, грецькою мовою, передавався Києву. Кожна сторона робила його переклад на свою мову.

Серед істориків тривалий час точилися суперечки щодо того, яке право переважало у цих договорах. Більшість вчених доводить, що це було руське звичаєве право, оскільки Візантія йшла на поступки, бо не хотіла війни, тоді як на Русі на той час основним джерелом збагачення були війна і торгівля. Поступки звичаєвому праву безумовно були.

Так, у договорі 911 р. при суперечках необхідною була наявність доказів. Обвинувачу дозволялося доповнити показання присягою (згідно зі своєю релігією). Дозволялося здійснювати кровну помсту, але лише у разі присутності родичів у момент скоєння злочину (вбивства). Покарання могло бути замінено грошовим викупом. Таких норм у грецькому праві не було. Важливим у цих договорах було посилання на руський кодекс – "Устав і Закон Руський", прототип "Руської Правди", що не зберігся. У договорі 944(945) р., який був менш вигідним для Русі, також збереглися певні переваги звичаєвого права, проте з'явилося і нове – слов'яни не мали бути судимими на грецькій території своїми соплеменниками. Будь-який злочин розглядався виключно грецьким судом. Суд міг видати вбивцю родичам загиблого. Договори з Візантією свідчать, що у Х ст. на Русі був досить високий рівень розвитку правової культури.

Договори князів з народом. Такі договори між князем і вічем укладалися при запрошенні князя "на стіл". Князь повинен був дотримуватися умов договору ("ряду"), обумовлених народом на віче. Саме цей договір визначав статус князя і межі здійснення княжої влади.

Договори між князями. Відомі з ХІ ст., мали на меті запобігти чи припинити міжусобні війни, розв'язати існуючі суперечності. Зазвичай називалися "хрестовими грамотами".

Взагалі у давнину договори позначалися різними поняттями – "мир", "ряд", "цілування", "докінчання" тощо, що свідчило про поширення в той час договірних відносин.

Нормативні акти князів (устави, статути, уроки, грамоти). Це були князівські розпорядження, що торкалися різних сторін управління та суду. Наприклад, "уроки" (постанови про мито, судові стягнення, судочинство), зазвичай, діяли тимчасово, а "устави" – тривалий час і врегульовували більш важливі проблеми ("Устав Володимира Мономаха", що містив норми сімейного, спадкового, опікунського права).

Різновидом цієї категорії нормативних актів є церковні устави, що поєднували правові традиції східного християнства і потреби давньоруського суспільства. Всього було 6 таких уставів. Найважливішими є "Устав Володимира Великого" і "Устав Ярослава Мудрого". Ними встановлювалися правові відносини між державою і церквою, світською і церковною владою, правовий статус духовенства, юрисдикція церкви, визначалися церковна десятина, компетенція церковного суду. "Устав Володимира" ґрунтувався на нормах візантійського церковного права, "Устав Ярослава" мав деякі суперечності з нормами візантійського церковного права, проте більше співвідносився з "Руською Правдою".

Рішення і постанови народних зборів. Вони стосувалися питань закликання князя на престол або позбавлення престолу, прийняття правових актів (у Новгородській і Псковській республіках), вирішення питань війни і миру, формування народних ополчень, укладання міжнародних угод, призначення чи відкликання посадових осіб, встановлення податків, господарські справи, розгляд особливо важливих судових справ.

Нормативні збірки. Це – "Закон і Устав Руський" – усне джерело права, що формувалося і розвивалося у Давньоруській державі. "Руська Правда" була відкрита у 1738 р. відомим російським істориком В.Татищевим. Вона є головним джерелом пізнання суспільства, державного устрою і права Київської Русі, справила великий вплив на розвиток українського, російського, білоруського, литовського права. Існує близько 300 списків "Руської Правди" (у літописах і юридичних збірниках). За змістом поділяється на 3 редакції:

Коротка – найдавніша (ХІ ст.). Складається з "Правди Ярослава", "Правди Ярославичів", "Покону вірників" і "Уроку мостникам". Відбиває розвиток суспільства ранньофеодального періоду. З обмеженням зберігається інститут кровної помсти. Предмет захисту – життя, тілесна недоторканість, честь дружинника, порядок оплати урядовців – вірників і мостників.

Розширена. Складається з "Суду Ярослава", "Устава Володимира Мономаха". Відображає період розвинутого феодалізму. Містить нові норми – про правове становище закупів, порядок нарахування пені за борги, закріплення безправ'я холопів, обмеження майнових й особистих прав різних верств населення.

Просторова. Її поява датується ХIV-XV ст., за М.Максимейком – XVI-XVII ст. Створена на основі розширеної редакції.

Усі три редакції виходили від князівської влади, мали офіційний характер і не зачіпали церковної юрисдикції. Містили норми різних галузей права, але насамперед – цивільного, кримінального, процесуального.

Релігійні норми. З прийняттям християнства для провадження церковної служби та організації церковного життя набувають поширення збірки церковного і канонічного права: "Номоканон", "Еклога", "Прохірон", "Судебник царя Константина", "Закон судний людям" тощо. Вони були відомі під назвою Кормчих книг.

Судові рішення (судовий прецедент).

Додатковими джерелами права були літописи і повчання.

раво Давньоруської держави захищало, насамперед, приватну власність, в основі якої була феодальна власність на землю.

У додержавний період у слов'ян першим володільцем землі була спочатку родова, а потім територіальна (сусідська) община (верв). Руйнування родової общини, закріплення моногамної сім'ї призвели до боротьби індивідуального начала зі старим колективістським. Спочатку земля піддавалась періодичним переділам, а з часом поділялася назавжди, що означало виникнення права довічного володіння. Лише вигони, лісові угіддя і водойми залишалися у спільній власності. З виникненням держави така система зберігається, оскільки тривалий час князі не вважалися власниками землі, а тільки "кормилися з неї".

Потужним поштовхом до розвитку права власності на землю стало прийняття християнства та поширення візантійського права, які швидко сформували нову систему суспільних цінностей. Розвиток цього права відбувався шляхом, по-перше, "відвоювання" приватними користувачами общинних земель, по-друге, освоєння нових земель. З посиленням держави починається процес окняжіння земель і перетворення данини на феодальну ренту.

Loading...

 
 

Цікаве