WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Стародавні держави і право на території України - Курсова робота

Стародавні держави і право на території України - Курсова робота

Створення ранньофеодальної держави у східних слов'ян в цілому відбувалося відповідно до загальноєвропейського процесу формування феодальних відносин. Проте цей процес мав і свою специфіку.

На жаль, усталеною в науці є теза, що державність у східних слов'ян виникає лише тоді, коли в їхньому середовищі встановлюється класове суспільство. Але східнослов'янське суспільство до початку ХІ ст. залишалося докласовим (пізньородоплемінним), тоді як перше державне утворення склалося тут ще в середині ІХ ст. – Київське князівство Аскольда. Ця держава була неконсолідованою з нерозвиненими системами правління, суду і збирання данини.

Майже такою самою залишалася перший час і Давньоруська держава, що утворилася у 882 р. з об'єднанням Олегом Києва і Новгорода.

Структура держави залишалася аморфною за Олега (882-912) і за Ігоря (912-944). Неодноразово окремі землі виходили з-під влади князя, але їх знову приєднували. Стягнення данини (полюддя) було неунормованим. Суд і влада київського князя лише номінально поширювалися на підвладну територію. На чолі земель і князівств залишалися племінні вожді. Їм належала уся повнота влади, проте вони визнавали зверхність київського князя. Таким був перший етап формування давньоруської державності (середина ІХ ст. – 944 р.).

Другий етап починається з правління (регентство при малолітньому князі Святославі) княгині Ольги (944-969). Вона здійснила податкову реформу, впорядкувавши систему і норми стягнення данини; організувала опорні пункти центрального уряду на місцях; поширила адміністративну і судову владу на підвладній території; проводила мирну зовнішню політику (944 р. – кінець Х ст.). Князь Святослав (969-972) намагався поширити всю повноту влади на прилеглі території шляхом заміни місцевої верхівки на представників династії Рюриковичів.

Цей етап завершується на початку князювання Володимира Святославича (978-1015), коли племінні об'єднання остаточно закріплюються у складі держави. А це робить її більш об'єднаною, а внутрішні зв'язки – більш сталими.

Третій етап припадає на князювання Володимира і його сина Ярослава (1019-1054). Саме з них князівська влада, залишаючись спадковою, стає ще й одноосібною. У літописі зазначено: "И нача княжити Володимир в Києве един". За цих двох князів завершився тривалий процес формування державності у східних слов'ян. Тоді були встановлені єдині системи управління, збирання данини, судочинства, з'явився перший звід законів "Руська Правда".

На місцях замість племінних вождів від імені київського князя здійснювали владу його посадники – сини великого князя або призначені ним намісники з бояр. Крім того, прийняття християнства у 988 р., активна міжнародна політика призвели до зміцнення князівської влади, піднесли авторитет керівника держави.

Проте слід визнати, що єдиновладдя Володимира і Ярослава трималося на особистих талантах і авторитеті обох государів. Величезна територія держави в роки їх правління ще не була цілком освоєна. Можливо тому після смерті Ярослава у 1054 р. до влади прийшов триумвірат його старших синів – Ізяслава, Святослава, Всеволода, які разом правили близько 20 років.

Через суперечки між ними у 1073 р. триумвірат перетворився на дуумвірат – правління двох князів – Святослава і Всеволода. З того часу і до початку ХІІ ст. на Русі майже постійно правлять дуумвірати. І хоча у 1078-1093 рр. великим київським князем був Всеволод, проте і тоді був дуумвірат, оскільки він залучив до управління свого сина Володимира Мономаха. Лише на початку ХІІ ст. було відновлено єдиновладдя – за часів Володимира Мономаха (1113-1125) і його сина Мстислава (1125-1132).

На початку ХІІ ст. склалася нова соціально-економічна ситуація. Утворилося велике феодальне землеволодіння (князівське, а потім і боярське). Зміцніли економічно і політично окремі князівства і землі. Місцеве боярство і князі перестали бути зацікавленими у загальноруських справах. Русь вступила у добу удільної, або феодальної роздробленості.

Доволі часто у літературі феодальна роздробленість видається як хаос, безсистемність, неорганізованість. Але настання удільної роздробленості зовсім не означало розпаду Давньоруської держави. Змінилася лише її суспільно-політична організація. Політична структура Русі втратила форму ранньофеодальної монархії, їй на зміну прийшла монархія феодальної роздробленості – федеративна монархія.

Київ перетворився на сукупне володіння групи князів, членів дому Ярослава Мудрого. Вони вважали себе колективними власниками Русі і вимагали собі певної частки володінь, а свої суперечки намагалися вирішувати на загальноруських снемах (з'їздах). Така система влади називається колективним сюзеренітетом. Проте у другій половині ХІІ ст. вона співіснувала і з системою дуумвірату.

У часи феодальної роздробленості відбувалися взаємодія і змагання відцентрових і доцентрових сил. Сепаратизму панівної верхівки князівств і земель протистояли поглиблення економічних і культурних зв'язків у 60-ті роки ХІІ ст. та поширення ідеї етнічної і мовної спільності усіх східних слов'ян.

На початку ХІІІ ст. відцентрові тенденції посилилися, але держава зберігалася. Невідомо, як би розгорталися події далі, якби не монголо-татарська навала. У період феодальної роздробленості у Південно-Західній Русі існували Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське, Галицько-Волинське князівства.

Перш ніж розглядати державний устрій Давньоруської держави, зауважимо, що ранньофеодальна монархія була побудована на принципах сюзеренітету-васалітету. Завершеного монархічного устрою вона не мала. Єдиновладдя було лише в окремі періоди. Чіткого розподілу функцій влади не було. Ті функції, які виконував князь, мали також боярська рада і віче.

На чолі держави стояв Великий князь Київський. Він зосереджував у своїх руках законодавчу, виконавчу, судову влади, призначав і контролював місцеву адміністрацію, виконував функції воєначальника, відав справами міжнародної політики, міг змінювати закони.

Князь спирався на військову силу – дружину, а ідеологічно його підтримувала церква.

На перших етапах існування Київської Русі норми звичаєвого права регулювали відносини у сфері князівської влади, у тому числі і передачу влади. Вона регулювалася "правом сильного". Чіткої певної системи передачі влади не було. Слід пам'ятати, що здобуття столу було лише половиною справи. Адже для його заняття треба було мати згоду віча, яке, у свою чергу, виходило з власних інтересів.

Боярська рада (дума) – вищий орган влади з дорадчими функціями. Вона мала великий вплив на життя країни, але не мала юридичного оформлення. Склад ради, її компетенція і порядок проведення засідань залежали від волі князя. Спочатку до її складу входили дружинники, а потім і великі землевласники (бояри). Рада разом з князем розглядала питання зовнішньої політики, укладання союзів, видання законів. Іноді виконувала судові функції, вирішувала фінансові, адміністративні, військові справи. За відсутності або смерті князя тимчасово перебирала на себе його повноваження.

Віче – збори жителів міста та приміської округи. У тогочасних документах мало різні назви – віче, народ, весь град, людьє, дружина, збір, "от мала до велика", кияни. За останніми дослідженнями, склад цього органу влади був сталий – кілька сотень чоловік, що часто відповідало кількості дружинників у місті. У зборах брала участь і соціальна верхівка міста чи князівства (землі).

Правове поле діяльності віча збігалося з полем діяльності князя. До компетенції віча належали питання обрання чи вигнання князя, скликання народного ополчення, обрання єпископа, призначення чи відкликання посадових осіб, видання законів, встановлення податків, визначення правил торгівлі та якості монети. Виступи вічовиків не були автономними, вони скеровувалися певними князями або коаліціями князів.

Найбільш важливі рішення, які мали значення для всієї держави-землі, приймалися вічем політичного центру землі (стольного граду). Вони були обов'язкові для "менших" міст. На голосування виносилося попереднє рішення, яке приймалось або відхилялося вічем. Постійно діючим виконавчо-розпорядчим органом було мале віче – рада (свєть) або "оспода" у Новгороді. Рада складалася з ремісничо-купецької верхівки і бояр. Саме рада приймала попереднє рішення. Існували так звані "чорні віча", коли рішення спрямовувалися проти правлячої верхівки. Вони відбувалися, як правило, на торговій площі на Подолі у Києві.

Loading...

 
 

Цікаве