WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Стародавні держави і право на території України - Курсова робота

Стародавні держави і право на території України - Курсова робота

Функції управління у магістратських містах здійснювали бургомістри, райці, лавники на чолі з війтом, в інших містах – бургомістр, війт, городовий отаман. Зі зміцненням генеральної, полкової і сотенної старшини функції органів міського управління обмежуються.

Право Козацько-гетьманської держави

(друга половина ХVІІ - ХVІІІ ст.)

1 Вже за "Березневими статтями" Б.Хмельницького і жалуваними грамотами царя 1654 р. та пізніше укладеними гетьманськими статтями український народ зберіг право користуватися традиційними юридичними нормами.

У другій половині ХVII – XVIII ст. в Україні були чинними деякі акти Речі Посполитої, акти, прийняті під час Національної революції, та нові.

Джерела права:

Звичаєве право. Держава санкціонувала норми такого права і визнавала його за офіційне джерело права. Ним встановлювалася система органів місцевого самоврядування; регулювалися питання правового становища, структури і діяльності військово-адміністративних і судових установ; частково вирішувалися земельні суперечки селян і козацтва, особисті й майнові відносини у сім'ї, дрібні кримінальні і цивільні справи; регламентувався судовий процес у сільських і козацьких судах.

Існувало і церковне звичаєве право, що регулювало поведінку мирян у церкві під час богослужіння, "послушництво" підданих у монастирях тощо.

Литовські статути 1529, 1566 і 1588 рр. Це кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. Вони детально регламентували порядок судочинства; проголошували єдність й обов'язковість права для всіх громадян; декларували обмеження влади монарха законом; фіксували відокремлення суду від адміністрації.

Окремі норми статутів на Гетьманщині не діяли, зокрема щодо шляхетських станових судів. Статути на українських землях у складі Російської імперії були чинними до 1842 р.

Збірники Магдебурзького права. На українських землях були відомі "Зерцало саксонів" (1536), "Порядок прав цивільних магдебурзьких" (1559), "Право цивільне хелмське" (1584), "Артикули права магдебурзького" (1557). У 1831-

1835 рр. указом царя вони припинили чинність на Гетьманщині.

Російське законодавство. Окремі його акти почали поширюватися після поразки військ І.Мазепи у війні з Росією та звуженням у зв'язку з цим української автономії. Це були грамоти, укази, маніфести, регламенти, положення, статути, установи. Всього близько 100. Так, в Україні дістають поширення укази царів "Табель про ранги" (1722), "Про форму суду" (1723), "Про втікачів" (1754), "Маніфест про скасування гетьманства" (1764), "Про заміну смертної кари довічною каторгою", "Жалувана грамота дворянству" (1775), Указ 1783 р. про закріпачення українських селян.

У другій третині ХVІІІ ст. на території колишньої Гетьманщини поширюється в повній мірі російське законодавство.

Акти міждержавного рівня (гетьманські договірні статті). Ухвалювалися українськими гетьманами з російськими царями чи польськими королями. Першоосновою для них були "Березневі статті" Б.Хмельницького.

Гетьманські статті визначали правове становище Гетьманщини у складі Московської держави, права і привілеї гетьмана, окремих станів і соціальних груп, джерела права, судову організацію, фінансові відносини між двома державами тощо. Вони ухвалювалися під час обрання нового гетьмана і називалися по місту, де проходила козацька рада або підписувалася угода: Переяславські статті 1659 р. Ю.Хмельницького, Батуринські 1663 р., Московські 1665 р., Глухівські 1669 р., Конотопські 1672 р., Переяславські 1674 р., Коломацькі 1687 р., Решетилівські 1709 р., Рішучі пункти

1728 р. Відомі також статті, підписані гетьманами з польськими королями, зокрема Гадяцький 1658 р. і Слободищенський

1660 р. трактати.

Вищим проявом національної правової думки є Пакти й Конституція законів та вольностей Війська Запорозького, ухвалені 5 квітня 1710 р. у Бендерах (нині – місто у Молдові) під час обрання гетьманом Пилипа Орлика. Це був договір між гетьманом і запорозьким військом про державний устрій в Україні після визволення з-під влади Москви. Складався з преамбули і 16 параграфів. У ньому йшлося про протекторат Швеції над Україною, статус української православної церкви, необхідність поширення освіти, цілісність і недоторканість кордонів країни, обмеження влади гетьмана парламентом, виборність усіх посад тощо. Документ був скріплений підписом Карла ХІІ і був чинним на частині Правобережної України до 1714 р.

Гетьманське законодавство – основний вид поточного законодавства. Це були універсали, ордери, листи, декрети, грамоти, інструкції, якими регулювалися адміністративні (інструкція судам Д.Апостола 1730 р.), цивільні (універсал К.Розумовського 1760 р. про заборону переходу селян в інші місця проживання без дозволу їх власника), земельні (універсали про надання земель старшині "за службу" або церквам і монастирям "на молитви") відносини, підтверджувалися права власності на землю (куплену чи успадковану). Ордери, інструкції, декрети встановлювали порядок розквартирування й утримання війська, проведення ревізій у полках, розгляду апеляційних справ у Генеральному суді (інструкція судам П.Полуботка (1722), Д.Апостола (1730), К.Розумовського (1760-1763)).

Універсали й укази Генеральної військової канцелярії були підзаконними актами, що конкретизували гетьманське законодавство.

Церковне право. Це – номоканон, рішення вселенських соборів, книги святого письма, корчмі книги, церковні устави Володимира і Ярослава Мудрого, укази російського імператора і Синода щодо церкви, Духовний регламент 1786 р., правила, прийняті соборами Російської православної церкви, постанови російського патріарха.

Велика кількість і різноманітність джерел права, їх суперечливість, суттєві зміни у суспільному житті викликали необхідність уніфікації та упорядкування права. В цьому були зацікавлені як козацька старшина, яка намагалася зберегти свої права, так і царський уряд, який розраховував на те, що кодифікація сприятиме зближенню українських і російських правових норм.

У другій половині XVIII ст. з ініціативи старшинсько-шляхетської верхівки та підтримки царського уряду розпочалася кодифікація права України. У цьому процесі можна виділити декілька етапів.

1. Вперше думку про кодифікацію права висловив І.Скоропадський. У 1721 р. він наказав перекласти українською мовою Литовський статут 1588 р., "Зерцало саксонське", "Порядок прав цивільних магдебурзьких" та інші джерела права.

2. Д.Апостол звернувся до царського уряду з пропозицією затвердження прав і вольностей українських. У відповідь 22 серпня 1728 р. було видано указ "Рішучі пункти гетьману Данилу Апостолу", за яким створювалася кодифікаційна комісія у складі представників козацької старшини, духовенства, міщан. Вона мала статус державного органу.

У 1734 р. була створена друга комісія у складі 12 осіб на чолі з генеральним суддею Іваном Борозним, пізніше – генеральним обозним Яковом Лизогубом.

8 липня 1743 р. на пленумі, скликаному Генеральною військовою канцелярією, члени комісії підписали проект кодексу під назвою "Права, за якими судиться малоросійський народ". Його подали Сенату на розгляд генерал-губернатору Бібікову (1744). Відповідь надійшла 1756 р. Пропонувалося доопрацювати кодекс. До 1767 р. він кілька разів повертався Сенату, але так і не був прийнятий. Причинами цього було те, що в ньому обґрунтовувалося право України на власну правову систему, а отже, і автономію, фіксувалася певна відмінність від російського права, відсутні були посилання на російські джерела.

Вперше кодекс знайшов в архівах і видав у 1879 р. О.Кістяківський. Найбільш повний текст збірника у 1970 р. знайшов й опублікував литовський історик Рауделюнас. Нині відомо 10 списків кодексу. Систематизований звід українського права складався з передмови і 30 розділів, які поділялися на 531 артикул і 1716 пунктів. Він містив норми адміністративного, цивільного, кримінального, процесуального, торгового права. В ньому визначалися види злочинів, мета і види покарань, вводилися нові поняття (замах на злочин, головний злочинець і співучасник), розрізнялося право власності на рухоме, спадкове і набуте майно, регламентувалися договори купівлі-продажу, обміну, позички майна, поруки, зберігання, характеризувалася судова система тощо.

3. У 1734 р. при гетьманській резиденції було видано "Процес короткий наказний" – посібник для працівників судових і адміністративних установ. За змістом він був близьким до збірника "Права, за якими судиться малоросійський народ" і складався із вступу, 13 розділів, короткого додатка і характеристики порядку винесення вироків.

Loading...

 
 

Цікаве