WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Стародавні держави і право на території України - Курсова робота

Стародавні держави і право на території України - Курсова робота

Окремі міста отримали Магдебурзьке право. Але повну правоздатність мали тільки міщани-католики. Православних зобов'язували жити лише в певних районах міста.

Міста були великокнязівські, приватновласницькі, церковні і самоврядні.

Структура державної влади багато в чому копіювала структуру влади Київської Русі. Проте були й певні особливості.

Великий князь (господар) стояв на чолі держави. Уособлював законодавчу, виконавчу, судову влади, був головнокомандувачем війська, здійснював дипломатичні зносини з іншими країнами, оголошував війну й укладав мир, призначав і звільняв адміністрацію.

Але в міру укладання польсько-литовських уній становище князя змінювалося. Його влада поступово почала обмежуватися Пани-Радою. До середини ХV ст. князь лише консультувався з нею, а наприкінці ХV ст. Пани-Рада поділила з князем право дипломатичних зносин, призначення урядовців на найвищі посади, законодавчі функції.

А після Люблінської унії законодавчим органом стає сейм (поряд з князем і королем).

Певну роль у системі управління спочатку відігравали удільні князі (Гедиміновичі, Рюриковичі, литовські, татарські). До ХV ст. удільний князь у своїй землі – найвищий суддя, адміністратор, збирач податків, командувач війська. Великий князь не мав права втручатися в його адміністративні дії. Удільному князю допомагала рада (служилі бояри, єпископ, урядовці).

Але з ХV ст. удільні князі стають підданими великого князя і втрачають свої державні права. У середині ХV ст. були ліквідовані Волинське і Київське князівства, а замість них створені воєводства.

Пани-Рада (Панів Рада) – другий орган влади. До її складу спочатку входили найближчі родичі великого князя, бояри, урядовці, а з ХV ст. – службові князі, вищі і місцеві урядовці – маршалок, канцлер, підскарбій, гетьман, воєводи, каштеляни, старости, 4 католицькі єпископи.

Правове становище Пани-Ради визначалося привілеями 1492, 1506, 1529 рр. Найважливіші справи вирішувалися разом з великим князем. У разі, коли думки не збігалися, князь мав підкоритися рішенню Пани-Ради. Рішення Ради було вирішальним при розгляді дій центральної і місцевої адміністрації. Вона також проводила судові засідання, оголошувала мобілізацію.

Але через велику кількість членів Ради (до 80 осіб) її важко було скликати. Тому часто великий князь користувався послугами таємної ради (8-10 чол.).

Великий вальний сойм. З середини ХV ст. великий князь почав ширше залучати (за прикладом Польщі) дрібну шляхту до державних справ. У 1440 р. вона вперше взяла участь в обранні князя. Згодом це стало традицією.

Вперше сойм зібрався 1507 р., коли князь потребував грошей для війни проти Москви. Крім магнатів і урядовців, брала участь і шляхта.

ІІ Литовським статутом (1566) сойм визнавався державною установою із законодавчими функціями.

1564 р. визначено порядок представництва шляхти на соймі. Шляхта мала обирати на повітових сеймиках по 2 посли від кожного повіту. Виборці вручали їм писану інструкцію. В українських воєводствах нараховувалося 22 повітових сеймики.

Сойм у Литві – це орган станово-представницької монархії, але на відміну від Західної Європи тут представлена була лише шляхта. Сойм розглядав питання обрання Великого князя, військової повинності, податків, воєнних союзів і державних уній, прийняття законів тощо. Він скликався з ініціативи князя і складався з двох палат – Пани-Ради і шляхетства. Засідання відбувалися окремо по палатах. Остаточне рішення ухвалювалося на спільному засіданні обох палат. Постанови ухвалювалися одностайно. Рішення сойму набувало чинності з моменту його підписання Великим князем Литовським.

Центральна адміністрація. Це урядовці, призначені великим князем і погоджені з Пани-Радою, а потім і Вальним соймом.

Маршалок земський – перша особа, яка за відсутності князя головувала на зборах Пани-Ради. Заступник його – маршалок двірський, відав князівськими дворянами.

Канцлер відав державною канцелярією. Заступник його – підканцлер.

Підскарбій земський відав фінансовими справами. Заступник його – підскарбій двірський.

Гетьман земський (великий) очолював військо, опікувався ним. Заступник його – гетьман двірський (польний).

Місцева адміністрація. З'явилася після ліквідації інституту удільних князів, яких спочатку замінили волосні намісники – старости. У великих містах правили воєводи – цивільні адміністративні посадові особи. У менших містах були державці. Воєводства поділялися на повіти або староства.

На початку ХVІ ст. була здійснена реформа. В українських землях запроваджено такий же адміністративно-територіальний поділ, як і в Литві: воєводство – повіт – волость. З цього часу головна фігура місцевого управління – воєвода. Він очолював місцеву адміністрацію; стежив за стягненням податків; відав організацією війська; вирішував судові справи.

Повіт очолював староста, він мав широкі адміністративні і судові повноваження. Центральний повіт воєводства очолював каштелян (помічник воєводи).

У ХІV-ХV ст. окремі міста отримали Магдебурзьке право. Це було відображено у ІІ Литовському статуті (1566), за яким міста поділялися на привілейовані (ті, що користувалися Магдебурзьким правом) і непривілейовані (решта).

У великокнязівських містах органи управління формував князь. Представниками адміністрації виступали воєводи, старости, війти. Вони самі призначали дрібних службовців міста.

Приватновласницькими і церковними містами управляли їх власники – магнати або церква. В окремих містах дозволялося обирати ратуші – органи самоврядування.

Мешканці міст з Магдебурзьким правом обирали магістрат – адміністративний і судовий орган самоврядування. Він складався з двох колегій:

міської ради, до складу якої обиралися радці (6-24 особи). Очолював раду бурмістр;

лави – судового органу на чолі з війтом. Лава розглядала кримінальні справи міщан, претензії міщан до феодалів.

Право і суд Литовсько-Руської держави (XIV-XVI ст.)

1 У ранньофеодальний період в умовах широкої автономії українських земель (друга половина ХІV – перша половина ХV ст.) у складі Великого князівства Литовського функціонували суди, започатковані ще в Київській Русі:

Великокнязівський суд. З часом виникають його різновиди – суд Пани-Ради, суд маршалка.

Регіональні суди (суди намісників – воєвод і старост).

З ліквідацією автономії українських земель, посиленням централістичних тенденцій та перетворенням Великого князівства Литовського у станово-представницьку монархію виникають нові суди:

доменіальні (вотчинні);

Третейські;

суди для інородців.

Подальшого розвитку набувають суди у містах з Магдебурзьким правом, церковні та копні суди.

До середини ХVІ ст. суд не був відокремлений від адміністрації, розглядався владою скоріше як джерело прибутку і не відігравав значної ролі у суспільному і державному житті.

Професійних суддів на той час не було. Суди – це періодично діючі установи, які розглядали справи лише у разі потреби. Спочатку вони, крім церковних судів і судів у містах з Магдебурзькии правом, керувалися переважно звичаєвим правом, а згодом – писаним загальнодержавним правом.

Підсудність державним судам визначалася за територіальним принципом, недержавним – за становим або за станово-територіальним. Державні суди були апеляційною інстанцією для недержавних.

Судова реформа 1564-1566 рр. сприяла більш чіткій диференціації судів та формуванню судової влади в державі. Згідно з нею створювалися такі суди:

І Державні суди

Суд великого князя. Вища апеляційна інстанція.

Сеймовий суд. Розглядав справи щодо магнатів і великого панства.

Земські суди. Вони створювалися у всіх повітах. Складалися із судді, підсудка і писаря. Усіх їх обирала шляхта на своїх повітових сеймиках, а затверджував (довічно) великий князь (одного з 4 кандидатів на кожну посаду). Засідання проводилися тричі на рік по кілька тижнів. Ці суди розглядали переважно цивільні справи шляхтичів. Апеляційною інстанцією для них був суд великого князя.

Гродські (замкові) суди. Судочинство в них здійснював намісник, староста, воєвода. Розглядалися переважно кримінальні справи шляхти, міщан і селян. Апеляційною інстанцією для них виступав суд великого князя.

Підкоморські суди. У таких судах розглядали справи про земельні суперечки. Підкоморський суд був одноосібним. Він складався з підкоморного судді, який призначався великим князем для кожного повіту з осіб, рекомендованих шляхтою, його заступника – коморника (1 або 2), який призначався підкоморним суддею із місцевої шляхти. Свідками у такому суді могли бути лише християни.

Loading...

 
 

Цікаве