WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Стародавні Афіни та Спарта - Курсова робота

Стародавні Афіни та Спарта - Курсова робота

Норми кримінального права вказували лише на ті діяння, вчинення яких було караним. У якості покарання застосовувалась страта (скинення в провал зі скелі, задушення), антимія – позбавлення прав за боягузтво на війні тих, хто втік з поля бою, або здалися в полон, вигнання, грошові штрафи.

Судові функції виконували ефори, Герусія або Рада старійшин з кримінальних справ і державних злочинів. На війні в якості суддів виступали царі.

Основним джерелом права Спарти був звичай. Про закони народних зборів мало що відомо, хоча такі, цілком ймовірно, до VI в. до н.е. ще застосовувалися. Яких-небудь кодексів до нас не дійшло. Про ті або інші норми цивільного і карного права ми довідаємося з творів грецьких істориків Геродота, Фукидида, Плутарха й ін. Узагалі ж у силу відсталого характеру спартанської економіки правова система Спарти була розвита значно менше, ніж в Афінах.

Усією сукупністю цивільних і політичних прав користувалася порівняно нечисленна група спартанців (спартиатов), що жили в місті Спарта. Юридично спартанці вважалися рівними один одному. Не тільки самі спартанці, але й іноземці іменували Спарту "громадою рівних". "Рівність" спартанців порозумівається необхідністю триматися постійно в бойовій готовності, військовим табором перед особою рабів і залежних периэков. Характерною рисою суспільного ладу були спільні трапези (сисситии), участь у які було обов'язковим і було показником приналежності до спартанського громадянства. Лише ті особи, що брали участь у спільних обідах, вважалися повноправними громадянами.

Збереження сисситій мало на меті підтримати і зберегти військову дисципліну. Сподівалися, що "воїн не залишить свого товариша по столі". За словами Плутарха, спочатку спартанці були до обіду збройними, тому що Ликург побажав улаштувати так, щоб вони в будь-який момент могли виконати наказу, що віддаються їм. Кількість повноправних громадян, унаслідок їхнього збідніння, усе більш зменшувалося. Процес швидкого і неухильного скорочення числа повноправних спартанців відбивав, природно, і на чисельному складі спартанського війська.

У Спарті в VI-V вв. до н.е. не існувало приватної власності на землю в тім виді, у якому вона існувала при розвитій античній власності. Юридично верховним власником усієї землі вважалася держава. Земля належала всьому класові вільних рабовладельцев-сп артиатов.

Окремим громадянам з моменту їхнього народження держава надавала земельні ділянки, що оброблялися плотами. Падел (клер) вважався сімейним, і його єдність підтримувалася тим, що після смерті власника він переходив але спадщині старшому братові. Молодші ж залишалися на ділянці н продовжували господарювати. Купівля-продаж землі, так само як і дарування, вважалися незаконними. Однак з часом наділи стали дробитися, почалася концентрація землі в руках у деяких.

Родина і шлюб у Спарті носили па собі риси архаїчності. Хоча в класовому суспільстві існує моногамна форма шлюбу, але в Спарті удержався (у виді пережитку групового шлюбу) т.зв. "парний шлюб". У Спарті сама держава регулювала шлюбні відносини. З метою одержання гарного потомства займалися навіть підбором подружніх пар. Кожен спартанець по досягненні визначеного віку зобов'язаний був женитися. Органи державної влади карали не тільки за безшлюбність, але і за пізніше вступ у шлюб і за дурний шлюб. Крім того, приймалися міри і проти бездітних шлюбів.

Отже, одна з держав Стародавньої Греції – Афіни – являла собою зразок рабовласницької демократії. Друга – Спарта – одна з найвідсталіших, яка зберегла значні пережитки первіснообщинного ладу. Спарта являла собою своєрідну рабовласницьку аристократію. Водночас це наймогутніші з грецьких міст-держав, які помітно вплинули на розвиток як інших грецьких держав, так і народів. Культура Стародавньої Греції для європейської цивілізації мала неоцінне значення. Ф.Єнгельс вказував, що універсальна обдарованість і досягнення маленького народу забезпечили йому в історії розвитку людства місце, на яке не можна претендувати жоден інший народ.

Джерела повідомляють, що Лікург вивчав закони крітських царів у частині державного устрою. За легендою, переконавши народ, царів і геронтів прийняти його закони, він зморив себе голодом.

Реформи, які за традицією приписують Лікургу, відносяться до першої половини VII ст. до н.е. За короткий час Лікург врятував народ від заколотів і безладдя. Насправді, за чотири століття до Пелопоннеської війни у Спарті не було політичних потрясінь. Дрібні інтриги між царськими сім'ями не беруться до уваги.

Іноземців у Спарті вражав громадський спокій і безпека, беззаперечне підкорення молодших старшим, небагатослівність і законослухняність спартанців, потайність і засекреченість у державних справах. Вони дивувалися завзятій прихильності спартанців до військових занять і атлетичних вправ, їхній байдужості до наук і мистецтва. Правителі прагнули повністю ізолювати державу, своїх співгромадян від спілкування з іншими полісами і народами. Торговельні стосунки з іншими країнами були заборонені ще в VI ст. до н.е. Під загрозою смерті спартанцям заборонялося з особистих потреб виїжджати за межі своєї держави. Виїзд за кордон дозволявся лише воєначальникам, послам і проксенам.

Є така думка, що приписувані Лікургу античною традицією реформи насправді є тривалий процес перебудови суспільної системи дорійців. Саме ж "Лікургове законодавство",— продукт колективної творчості кількох або навіть багатьох реформаторів. Основною метою здійснюваних перетворень було згуртувати колектив громадян в критичній обстановці після другої Мессенської війни.

Реформи Лікурга - це комплекс перетворень соціально-економічного і правового характеру, в результаті яких ненависна демосу знать формально зникла, ніби розчинилася в масі спартанських громадян. Усі спартанці, які призивалися в ополчення, були наділені земельними ділянками (клерами). В Лаконіці і Мессенії їх налічувалося близько 10 тис. Клер вважався невідчужуваним, потомственним володінням, а оскільки земля була власністю держави, то його не можна було продати, подарувати, оформити у спадок. Розміри ділянок були однакові для всіх, тим самим на основі економічної рівності стверджувалась "община рівних". Ділянки обробляли ілоти, обов'язком яких було утримувати спартанця та його сім'ю.

Становище ілотів можна розглядати як специфічний різновид античного рабства. Особливість правового становища ілота в тому, що він не був відокремлений від засобів виробництва, самостійно вів господарство, користувався своєю худобою та інвентарем, половина зібраного ним урожаю залишалася в його розпорядженні. Однак спартанці мали над ілотами абсолютну владу.

Багато вчених відносять їх до категорії рабів. Спартанці не втручалися в господарські справи своїх ілотів, але останні відповідали життям за несвоєчасну сплату натурального оброку чи податі. Ілотів не можна було відпускати на свободу, продавати за межі держави. Вони вважалися общинно-державною власністю. Це економічно і юридичне зміцнювало "общину рівних", завершувало трансформацію поліса з общини в рабовласницьку державу зі своїми специфічними особливостями. Життєвий уклад демоса, його традиції, звичаї стали законом.

Ділянки землі отримали й періеки - ремісники, крамарі. Таких наділів налічувалося близько ЗО тис. Періеки були вільними, але не мали політичних прав. Вони сплачували податки, податі, а під час війни залучалися для служби в допоміжних частинах.

Повноправні спартанці вважалися рівними між собою, їхній образ життя від народження до смерті жорстко регламентувався. Немовля після народження оглядала спеціальна комісія. Якщо воно мало явні фізичні вади, було інвалідом, то підлягало негайному вмертвінню.

Із 7 років хлопчики виховувалися в гімназіях, під наглядом наставників-педагогів. Вони утримувалися в суворих умовах, аби з них виросли витривалі воїни, які вміють беззастережно підкорятися. Діти спали на невкритому сухому очеретинку, ходили босі, купалися в холодних струмках. Вночі юнаки влаштовували засідки на дорогах і "полювали" на ілотів. Так їх привчали до войовничості й жорстокості. Дівчата ж регулярно займалися гімнастичними вправами, щоб стати здоровими матерями.

Навчанню грамоті та іншим наукам не надавалося великого значення. Разом з дітьми спартанців в агелах виховувалися вихідці з нижчих верств суспільства, зокрема мофаки - діти від змішаних шлюбів (між спартанцем та ілоткою). Головна мета навчання й виховання - підготовка майбутнього воїна. Досягнувши 14-літ-нього віку, підлітки піддавалися випробуванням (агонам) — жорстокому побиттю перед алтарем Артеміди.

Спільне виховання хлопчиків із дівчатками мало своїм результатом ранні шлюби. Наречений, дотримуючись давніх звичаїв, крав наречену. Втім, це робилося за взаємною згодою своїх та її батьків. Заховавши наречену в своїх знайомих, майбутній чоловік таємно відвідував її, пострижену і вдягнену в чоловічий одяг. Коли він знімав з неї пояс — символ цнотливості, наречена ставала його дружиною, але вступала в будинок чоловіка після весілля. Наречені приносили жертви Зевсу та його дружині. Посаг нареченій не належав. При укладенні шлюбу, окрім волі батьків, враховувалась і думка посадових осіб.

Loading...

 
 

Цікаве