WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Стародавні Афіни та Спарта - Курсова робота

Стародавні Афіни та Спарта - Курсова робота

Як судовий орган геліэя розбирала частки справи афінських громадян, усі державні справи, суперечки між союзниками Афін і найбільш істотні справи громадян союзних держав.

Як уже відзначалося, функції геліэї виходили далеко за межі чисто судових розглядів. Величезна політична вага цьому органові додавало насамперед його участь в охороні конституції і законодавства.

Крім геліэї в Афінах діяло ще кілька судових органів: ареопаг, 4 колегії эфетов, суд диэтетов, колегія 40.

Таким чином, за свідченням Аристотеля, практично всі посади, "вхідні в коло звичайного керування", в Афінах були виборними. Кандидати на них обиралися по жеребі, за винятком посад військових, а також "скарбника військових сум, завідувача видовищним фондом і попечителя водопроводів", яких обирали "підняттям рук".

Широка участь громадян у керуванні державою досягалося шляхом збільшення числа колегій, їхньої змінюваності і підзвітності Раді 500 і Народним зборам, а також шляхом включення до складу гелиэї представників усіх категорій афінського громадянства.

Невдоволення існуючим ладом, яке довго накопичувалося, прорвалося назовні у вигляді так званої Кілонової смути в 30-х роках VII ст.

Першою серйозною поступкою евпатрідів було видання писаних законів – законів Драконта. У 621 р. одному з архонтів – Драконту – було доручено переглянути і записати чинне звичаєве право, що він і виконав. Так виниклі Драконтові закони.

Закони Драконта, згідно з переказами, відзначалися надзвичайною жорстокістю ("Драконові закони"), що свідчить про грубість і жорстокість цієї епохи. Страта здійснювалася навіть за такі злочини, як ледарство, крадіжка овочів. "Закони Драконта написані не чорнилом, а кровю", - так характеризували ці закони самі греки.Розповідали, що коли запитали самого законодавця, чому він майже за всі злочини призначає страту, Драконт, ніби-то, відповів, що незначні проступки, на його думку, заслуговують цього покарання, для значних же він міг придумати більшого. Особливою лютою була кара за порушення прав приватної власності – крадіжки, підпали, вбивство та інші цивільні правопорушення.

Проте, при всій жорстокості, технічній недосконалості і примітивності правосвідомості закони Драконта мали велике історичне значення – як перемога рабовласницького демократичного полісу над елементами родового ладу, хоча б тому, що деякі статті були спрямовані проти кровної помсти. Писане право вносило певний порядок у майнові і ділові відносини.

У законах Драконта крім страти були встановленні й інші міри покарання: штраф, обчислюваний биками, безчестя, вигнання.

Злочини. Велике місце в каральній політиці Афін займали державні злочини: державна зрада, обман народу, образа богів, внесення протизаконних пропозицій у народні збори й ін.

Зрада. У це поняття включається замах на існуючий лад, коли дії винного створювали серйозну небезпеку для держави та державного ладу. Це було підставою для обвинувачення в державній зраді (ейсангелії). Звичайним покаранням була страта.У ряді випадків поняття зради зливалося з поняттям "обман народу". "Обман народу", який виявився, наприклад, у "нечесній" поведінці оратора в Народних зборах. Так, Мальтіад після невдалого походу на Парос піддався обвинуваченню в обмані народу і був присуджений до сплати значного штрафу.

Неправдивий донос по справах про політичні злочини давав підставу притягти донощика до суду за обвинуваченням у сіковантії.

Злочиин проти сімї переслідувалися в одних випадках у порядку приватного обвинувачення, а в інших – у порядку обвинувачення, що має державний інтерес. Злочином вважалося погане поводження дітей із батьками, опікуна – із сиротами, батьків – з дітьми, спадкоємцями. Зрада дружини давала чоловікові право убивати винну на місці. Якщо ж чоловік не учиняв розправи, проти винної могла бути порушена кримінальна справа судом. Проте, якщо обвинувачення вважалося безпідставним і чоловік затримував людину невинну, то можливе було зустрічне обвинувачення з приводу необґрунтованого притягнення до відповідальності.

Злочином проти особи, крім убивства, вважалося нанесення ударів, лайка, обмова, образа тощо. Навмисне нанесення ран звичайно каралося вигнанням із конфіскаціею майна.

При крадіжках покарання було різним, в залежності від того, чи був злодій захоплений на місті крадіжки, чи ні. Якщо був захоплений – його можна було схопити і піддати ув'язненню, якщо вночі – можна було вбити. Подібні положення встановлювали закони XII таблиць у Римі.

Покарання в Афінах були такі: при найбільш серйозних злочинах (державних та ін.) призначалася смертна кара, причому засудженому надавалося право прийняти отруту. Іноді пропонували на вибір меч чи вірьовку, у деяких випадках злочинців продавали в рабство. Так поступали з професійними злочинцями. Звичайним покаранням вільних були штрафи і конфіскації (рабів – тілесні покарання), позбавлення волі застосовувалося лише як запобіжний захід із метою попередження втечі. Широко застосовувалося в якості покарання безчестя – атимія, що полягала в позбавленні деяких політичних прав і супроводжувалося конфіскацією майна. Іноді атипія означала повне позбавлення прав, у тому числі права звертатися зі скаргою в судові органи.

В Афінах було кілька судових органів. Найстародавнішим із них був Ареопаг, який розглядав справи про навмисне вбивство. Для розгляду кримінальних справ існувала Колегія одинадцяти – їй підсудні були справи розбійників, нічних злодіїв, кишенькових злодіїв, викрадачів громадян тощо.

Геліея була першою інстанцією з найважливіших судових справ і апеляційною інстанцією по справах, вирішених іншими судовими інстанціями.

Справи виникали за заявою потерпілого або його законного представника, чи за заявою будь-якого повноправного громадянина, незалежно від того, були порушені його особисті інтереси, чи ні.

Перший процес можна було припинити, не доводячи справи до кінця. Другий процес, який розпочався, належало довести до постанови або рішення під загрозою штрафу в 1000 драхм. Якщо громадянин вигравав процес, він нічого не отримував. Процес за заявою потерпілого починався з внесення судового мита. Правда, при деяких процесах заявник одержував частину конфіскованого майна (якщо особа не сплатила податки, мита, порушувала правила хлібної торгівлі і т. п). Ці вигоди спонукали окремих афінян спеціально займатися доносами. Їх називали сикофантами (професійний донощик чи шпигун).

Виклик обвинувачу вального або відповідача в суд проводився не органами держави, а самим обвинувачем (позивачем).

Сторони пред'являли всі необхідні в справі документи: показання свідків, давали клятви. Жінки і діти (неповнолітні) не могли давати показання. Характерним для Афін було те, що раби не допускались в якості свідків, але допитувалися, як правило, під катуванням (биття батогами, підвішування, заливання носа оцтом).

У VII-VI ст. до н.е. у грецьких містах-державах ще збереглася найдавніша форма суду - суд у народних зборах. В Афінах народні суди (дикастерии) зберегли до V в. древню назву – "гелиея фесмофетов". Геліея - давня назва народних зборів у грецьких містах-державах. Відбувається воно від слова геліос - сонце, тому що народні збори відбувалися тільки вдень і закінчувалися з заходом сонця. Будучи зібрано архонтом під його головуванням, воно називалося "геліэей архонта" і займалося політичними справами; скликане басилєем під його головуванням, воно називалося "телиэей басилея" і займалося релігійними справами; скликане під головуванням полемарха, воно називалося "геліэей полемарха" і займалося військовими справами, нарешті, "геліэея фесмофетов" під головуванням фесмофетов займалася судовими справами. Геліэя в часи Солона втратила яке би те ні було реальне значення тому, що її витиснула "экклесия". Солон, описуючи положення, що було до нього, протиставляє "демосові" - городянам, що брали участь у народних зборах, "бідняків". Очевидно в часи Солона фактично скликалися для обговорення державних питань тільки один вид народного собрания-экклесия, у якому найбідніша частина громадян не могла брати участь.

"Геліэя фесмофетов" з повновладного народного судилища перетворилася тепер у просте оточення, у людей, що є присутнім на суді шести фесмофетов.

Цей присутній на суді фесмофетов народ не приймай ніякої участі в розгляді діли і винесенні вироку. Суд діяли архонти-фесмофети. Вони не були зв'язані народним схваленням, однак, як можна думати, нерідко змушені були вважатися з ним. Компетенція геліэї фесмофетов з часом усе більш і більш звужується. Її діяльність у VI в. до н.е. тісно зв'язана з найбільш демократичної з мір, проведених Солоному, із установленим "правом апеляцій на рішення аристократичних посадових осіб у цю останню загальнонародну установу — геліэю фесмофетов. До розбору апеляцій на рішення посадових осіб, імовірно, і вводилися з реформи Солона всієї її функції.

Loading...

 
 

Цікаве