WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Станово-представницька монархія в Англії. Виникнення парламенту, його компетенція. Статути і ордонанси - Курсова робота

Станово-представницька монархія в Англії. Виникнення парламенту, його компетенція. Статути і ордонанси - Курсова робота

На підставі архаїчного виборчого права в Палату громад обиралися 558 депутатів, у тому числі 45 - від Шотландії (з 1801р. додалося ще 100 депутатів від Ірландії).

Значну частину складали представники міст (467 депутатів), потім від графств (186); 5 депутатів обирали університети Кембріджа і Оксфорда. . Проте на ділі най економічніше і соціально значиме в Британії до ХІХст. населення володіло нікчемним представництвом. Такі великі міста, як Бірмінгем, Манчестер, взагалі не посилали депутатів. Значну частину обирали жителі з тих. "містечок" яким по тих або інших причинах ці привілеї були надані ще в Середньовіччі. В кінці ХVІІІст. реальні 154 виборці посилали в Палату общин 307 депутатів. Для більшості і факт обрання був неочевидним: їх просто призначали за принципом особистої відданості, земельні магнати яким належали ці містечка на правах лендлордів (так, 84 магнати призначали до 150 депутатів; герцог Норфолк, що володів володіннями в різних графствах, таким чином, призначав 11 депутатів, інших герцогів - по 6-7). На пів анекдотична була ситуація з містечками Гатон і Олд Сарум, в кожному з яких один виборець посилав двох депутатів. Проте і такої простоти нерідко не вистачало для повного складу Палати: в кінці 18ст. нерідкі були газетні оголошення про запрошення стати депутатом за 2 тис. фунтів (вступ до Палати громад, окрім всього, вимагав сплати значного внеску - від 2 до 5 тисяч фунтів, до того ж депутати не отримували платні; це робило їх ще більш залежними від грошового мішка лендлордів або корпорацій).

Уряд оголосив про необхідність реформи виборчого права ще в 1782р. Проте лише через 50 років під тиском обставин і на користь ширших верств імущого населення королівства реформа була проведена5.

Виборча реформа 1832 року

Виборча реформа 1832р. відмовилася від представництва корпорацій і перейшла до територіального представництва населення; депутатські місця почали надаватися в зразковій залежності від кількості населення, проживаючих в містах. Спільна кількість місць в Палаті громад залишилася тією самою, але було зроблено перерозподіл: 56 з тих "гнилих містечок" були повністю позбавлені представництва, ще для 72 воно було скорочене або змінене. Деяким значним містам місця в Палаті громад були надані заново залежно від кількості жителів. Вводилися нові виборчі цензи: досягнення цивільного повноліття, сплата податку для бідних. Був приведений у відповідність з фінансовою діяльністю початковий майновий ценз: правом обирати володіли надалі власники землі або нерухомості в містах, що приносять дохід не менше 10 фунтів в рік (200 шилінгів). Вперше надавалося виборче право і тримачам землі копігольдерам (орендарем), але з вищим майновим цензом - в 50 фунтів. У результаті реформи кількість виборців зросла в півтора рази, але все одно значна частина підприємців, службовців, інтелігенції а також робочого класу (що став помітною соціальною силою країни після промислового перевороту) були позбавлені парламентського представництва і впливу на політику.

Радикальнішою стала виборча реформа 1862р. На її проведення значний вплив зробив рух чартиста 1830-1840рр., у програмах і хартіях якого важливе місце займала вимога загального чоловічого виборчого права. В ході реформи ще 38 містечок було позбавлено представництва і, навпаки, збільшені квоти для великих міст. У графствах вводилися виборчі округи, які користувалися правом на власну квоту депутатських місць. Був понижений майновий ценз до 5 фунтів для власників або орендарів землі, а також надано виборче право власникам або орендарям житлових будинків наймачам квартир певної майнової якості. Збереглися цензи осілості (мешкання протягом року) і необхідність сплати податку для бідних. Проте в цілому кількість виборців була збільшена. У соціальному відношенні право представництва отримали віднині не лише землевласники але і підприємці, заможні службовці, інтелігенція, робітники, міські торговці. По університетських округах виборче право представлялося таким, що мало вчені звання. У результаті виборчої реформи 1884р. було зроблено остаточне просування по шляху визнання загального чоловічого виборчого права. Право голосувати за депутатів було надане всім власникам землі або іншої нерухомості (з доходом від них не менше 10 фунтів) і практично всім квартиронаймачам (обмеження, що зберігаються, стосувалися можливостей службової підлеглості або використання офісів під житло). По реформі виборче право поширилося в рівній мірі і на жителів графств і міст.

Рівняння в правах населення міст і графств довершилося удосконаленнями виборчої системи в 1885р. Були сформовані виборчі округи з представництвом строго пропорційно чисельності населення: типовий округ - від 15 до 65 тис. жителів - посилав двох депутатів, великий - понад 65 тис. - три. Одночасно частково був обмежений принцип "подвійного голосування" (що існував раніше і вельми показовий): виборець, що володіє власністю в місті, не міг голосувати в графствах. Принцип зберігся лише для університетів.

Депутати, що перемогли на виборах, від округу визначалися тепер по мажоритарній системі: мандати діставалися кандидатом, що набрали відносну більшість голосів, хоч би ця більшість була далеко від більшості взагалі виборців і навіть від числа тих, що брали участь в голосуванні. У 1872р. у зв'язку із затвердженням принципу обов'язкової початкової освіти в країні склалася можливість для переходу до системи таємної подачі голосів (бюлетенями), що звичайно ж, більшою мірою відповідало ідеї вільної демократії. До цього голосування було відкритим і письмовим. Хоча вживання бюлетенів і закритість голосування одночасно відкривали дорогу великим фальсифікаціям, що прийшли на місце відкритого тиску на виборців.

Реформа парламенту істотно підняло авторитет його, народ в парламенті бачив владу, яка щось може вирішити. Хоча до ідеально парламенту було дуже далеко, але реформа ХVІІІст. істотно підвищила значущість парламенту в державі6.

Список використаної літератури

1. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран.

2. Учебное пособие. Харьков: "Одиссей", 2000.

3. Графский В.Г. Всеобщая история государства и права. Москва: "Норма", 2000.

4. История государства и права зарубежных стран / Под ред. О.А. Жидкова и Н.А. Крашенинниковой. М.: Изд-во. Моск. ун-та. 1988. Ч.1. 1991. Ч.2, 1992.

5. История государства и права зарубежных стран / Под общей ред. проф. Жидкова О.А. и проф. Крашенинниковой Н.А. Москва, изд. М-НОРМА, 1997.

6. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. Київ "Атіка", 2001.

7. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. Харків: "Право", 2003.

8. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу. Навч. посібник. Львів: "Світ", 2001.

9. Тищик Б.Й. Держава і право Візантії. Текст лекцій. Львів, вид. юрид. ф-ту ЛНУ, 2003.

10.Тищик Б.Й. Історія держава і право Австрії та Австро-Угорщини (Х ст. – 1918 р.). Текст лекцій. Львів, вид. юрид. ф-ту ЛНУ, 2001.

11. Тищик Б.Й. Історія держава і право Середньовічної Польщі (Х ст. – 1795 р.). Навч. пос. Львів, вид. юрид. ф-ту ЛНУ, 2003.

12. Тищик Б.Й. Історія держави і права Сполучених Штатів Америки (ХУІІІ – 1918 рр.). Навч.посібник. – Львів, 2007.

13. Тищик Б.Й. Історія держави і права Франції (1789-1918 рр.): Навч.посібник. – Львів, 2008.

14. Черниловский З.М. История государства и права зарубежных стран. Москва 1996.

15. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. Київ: "Вища школа", 1994.

1 Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран. Учебное пособие. Харьков: "Одиссей", 2000

2 История государства и права зарубежных стран / Под ред. О.А. Жидкова и Н.А. Крашенинниковой. М.: Изд-во. Моск. ун-та. 1988. Ч.1. 1991. Ч.2, 1992

3 История государства и права зарубежных стран / Под общей ред. проф. Жидкова О.А. и проф. Крашенинниковой Н.А. Москва, изд. М-НОРМА, 1997.

4 Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. Київ "Атіка", 2001

5 Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. Харків: "Право", 2003.

6 Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу. Навч. посібник. Львів: "Світ", 2001

Loading...

 
 

Цікаве