WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Специфіка реалізації положень теорії доказів і норм чинного КПК України - Курсова робота

Специфіка реалізації положень теорії доказів і норм чинного КПК України - Курсова робота

Зміст

Вступ

1. Поняття і види речових доказів

2. Засоби отримання та процесуальний порядок оформлення речових доказів

3. Загальні умови зберігання речових доказів

4. Вирішення питання про речові докази органами досудового розслідування і судом

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Ст.1 Конституції України передбачає, що Україна є суверена і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Як правова держава Україна законодавчо визнає та гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст.23 Конституції України)

Діяльність кожної людини обумовлює виникнення правовідносин, що підпадають під норми різних галузей законодавства. Правочинність суб'єктів права може бути як правомірною, так і незаконною.

Найбільш небезпечнішим діянням, направленим на порушення встановлених законом прав та свобод є злочин, відповідальність за скоєння якого передбачено кримінальним законодавством.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Кримінальне судочинство, як чітко визначений процес, обумовлює свою діяльність за допомогою різного роду умов. Одними із умов правового вирішення кримінальної справи є правильне збирання, подання та оцінка доказів.

Саме тому визначення сутності доказів та доказування має велике значення для практичного використання в умовах кримінального судочинства, воно є актуальним напрямком сучасної правової науки.

У різні періоди минулих століть і сьогодення загальні наукові проблеми теорії доказів, їх різновиди за походженням, інформативністю та іншими значущими властивостями їх джерел досліджувались багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими, а саме: В.Д. Арсеньєвим, М.І. Бажановим, А.Р. Бєлкіним, Р.С. Бєлкіним, Т.В. Варфоломєєвою, А.М. Васильєвим, Л. Є. Володимировим, А.І. Вінбергом, Ю.М. Грошевим, Е.О. Дідоренко, В.Я. Дороховим, А.Я. Дубинським, Л.М. Карнєєвою, В.О. Коноваловою, В.К. Лисиченко, П.А. Лупинською, М.М. Михеєнко, В.Т. Нором, Р.Д. Рахуновим, Б.Г. Розовським, М.В. Салтєвським, М.С. Строговичем, І.Я. Фойницьким, М.О. Чельцовим, С.А. Шейфером, М.Л. Якубом та іншими.

Метою дослідження є комплексний аналіз теоретичних та методичних питань специфіки реалізації положень теорії доказів і норм чинного КПК України, а також відомчих нормативних актів при збиранні (формуванні) доказів та використанні процесуальних їх джерел при проведенні дізнання та слідства у кримінальних справах.

Зазначена мета реалізовується шляхом виконання таких за темою завдань:

визначення поняття та сутності доказів;

проведення аналізу поняття речових доказів та виявлення їх видів;

здійснення огляду засобів отримання речових доказів та описання умов їх процесуального оформлення;

розкриття вирішення питання про речові докази органами досудового розслідування і судом.

Об'єктом дослідження є сукупність кримінально-процесуальних відносин, які виникають у процесі збирання, перевірки і оцінки речових доказів та їх процесуальних джерел при провадженні досудового слідства.

Предметом дослідження є положення чинного КПК України та інших нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок збирання (формування) доказів та їх процесуальних джерел, теоретичні та практичні проблеми, пов'язані із застосуванням цих норм співробітниками оперативних підрозділів та слідчими ОВС України при провадженні досудового слідства у кримінальних справах.

Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ правового характеру.

З цією метою використовується ряд загальнонаукових методі діалектичного пізнання: методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.

У процесі розроблення проблеми використовувалися порівняльно-ретроспективний, формально-логічний, системний підходи, системно-функціональний, структурно-функціональний, аналогії, порівняльно-правовий та інші методи дослідження.

Структура курсової роботи визначена метою і завданням дослідження та включає в себе вступ, чотири розділи, висновки та список використаних джерел.

1. Поняття і види речових доказів

Досягнення істини в кримінальному судочинстві здійснюється шляхом доказування - пізнавального процесу, в ході якого слідчий і суд повинні встановити всі юридично значущі обставини справи в повній відповідності з дійсністю.

Однак характеризувати кримінально-процесуальне доказування тільки як процес, спрямований на отримання істинних знань, було б недостатньо. Наука і суспільна практика в усіх галузях вимагає не тільки істинних, але й вірогідних знань, тобто знань обґрунтованих, посвідчених, одержаних таким способом, який гарантує їх істинність і можливість перевірки останньої [24, с.150].

У кримінальному судочинстві, де обставини, встановлені органами, які ведуть досудове слідство, і судом, служать підставою для прийняття відповідних рішень, вимога вірогідності знань, що використовуються, особливо важлива.

З цією метою закон ретельно регламентує способи й засоби доказування, що гарантує оптимальний, тобто найбільш доцільний і ефективний з точки зору завдань судочинства порядок отримання, перевірки й посвідчення знань.

Обґрунтування висновків і рішень по кримінальній справі в ході доказування здійснюється судовими доказами. При цьому доказування розуміється, по-перше, як процесуальна діяльність посадових осіб, на яких кримінально-процесуальним законом покладено обов'язок вести слідство, по-друге - саме як обґрунтування висновків по кримінальній справі.

В юридичній літературі висловлювалися різноманітні думки щодо природи судових доказів. Окремі вчені вважають, що судовими доказами в кримінальному процесі можуть бути тільки факти, обставини, шляхом яких встановлюються злочин і особа, яка його вчинила, інші говорять, що під доказами слід розуміти тільки фактичні дані.

Розвиваючи це положення деякі правники стверджують, що докази - це просто інформація. Багато хто з авторів відстоює так зване подвійне розуміння доказів. Доказом називалися як факти, так і джерела фактів. Наведені визначення при всій їх відмінності мають одне спільне: фактичні дані та їх джерела розглядаються ізольовано, відокремлено одне від одного.

Значне поширення отримала концепція загального поняття доказу, згідно з якою фактичні дані та їх процесуальні джерела являють собою дві позначки одного й того ж явища. При цьому фактичні дані розглядаються як зміст доказів, а засоби доказування (показання свідків, висновки експерта і т. ін) - як процесуальна форма доказів. Деякі вчені-процесуалісти вважають, що джерела доказів є ніщо інше, як види доказів [6, с.64].

Вище викладене вимагає необхідності розглянути питання, що стосуються змісту таких понять, як факти й інформація про них, сліди злочину, носій фактичних даних та джерело доказів.

У кримінально-процесуальній літературі склався погляд, що фактичні дані - це відомості, інформація, сигнали про обставини злочину.

Відомості взагалі - це знання людини про властивості, якості, ознаки об'єктів матеріального світу, придбані в результаті відбиття впливу на них речей і людини. Вивчення цих властивостей, якостей та ознак дозволяє робити висновки про їх зв'язок з діями людини і відповідно до цього, використати їх у розслідуванні для встановлення обставин злочину.

Особливу зацікавленість викликає вирішення питання про природу джерела доказової інформації. Виявлення суттєвості джерела доказової інформації дасть можливість визначити специфіку походження як протоколів слідчих і судових дій, так і інших документів.

У науково-процесуальній літературі під джерелами доказів розуміють: а) показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи, перелічені в ч.2 ст.65 КПК України; б) предмети матеріального світу, які мають певні властивості, якості, ознаки, що можуть використовуватися для встановлення обставин, значимих для справи; людей, у свідомості яких зафіксувалися ці обставини; в) процесуальну форму, за допомогою якої фактичні дані, що визнаються доказами, застосовуються у сфері процесуального доказування, а також носія фактичної інформації.

Досліджувана подія як прояв об'єктивної дійсності взаємодіє з оточуючим середовищем, викликаючи як різноманітні зміни матеріальних об'єктів та зв'язків між ними, так і образи в психіці людей, які сприймали цю подію. Саме джерело доказів не можна ототожнювати з судовим доказом, яким може бути тільки об'єктивована в доступній для сприйняття формі інформація, що несе специфіку обставин справи. Під джерелами слідів необхідно розуміти, власне, взаємодію предметів, явищ і станів [21, с.8].

Loading...

 
 

Цікаве