WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Спадкування за законом в цивільному законодавстві України - Курсова робота

Спадкування за законом в цивільному законодавстві України - Курсова робота

При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга) відповідно до ст. 530 діючого ЦК.

До складу спадкоємців другої черги входять такі особи:

1.Брати та сестри померлого. Спадкоємцями визнаються як повнорідні, так і неповнорідні брати та сестри. Зведені брати та сестри померлого спадкоємцями не визнаються.

2.Дід і баба померлого. Як зазначено ст. 530 ЦК УРСР, спадкоємцями є дід і баба як з боку матері, так і з боку батька.

черги

спадкоємці

I

II

Діти, дружина померлого, батьки померлого, онуки та правнуки померлого за правом представлення

Брати та сестри померлого, дід і баба померлого

Мал. 2. Спадкування за законом

Особливе місце серед спадкоємців за законом посідають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за законом. За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні за спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства. Отже, вони приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги, залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно.

Непрацездатність особи встановлюється залежно від віку і стану здоров'я. За чинним законодавством непрацездатними вважаються особи у віці до 16 років (а ті, що навчаються, до 18 років), жінки, які досягли 55-річного та чоловіки, які досягли 60-річного віку, а також інваліди 1, 2 та 3-ї груп.

Аналіз судової практики свідчить, що непрацездатні особи можуть бути зараховані до зазначеної категорії спадкоємців лише за наявності таких умов:

А) непрацездатна особа має перебувати на утриманні померлого не менше одного року безпосередньо перед його смертю;

Б) допомога, яку надавав померлий цій непрацездатній особі, має бути основним джерелом її існування (хоч не обов'язково, щоб вона була єдиним джерелом існування);

В) допомога має надаватися систематично.12

Стаття 553 чинного ЦК визнає право спадкоємця на відмову від спадщини.

Спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Держава може стати спадкоємцем відповідно до ст.555 ЦК УРСР. Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави:

  1. якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі;

  2. якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом;

  3. якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини;

  4. якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу);

  5. якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

Якщо хто-небудь зі спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві.

7. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія

Онуки (правнуки) є спадкоємцями за певної умови – якщо на момент відкриття спадщини немає в живих того з батьків, який був би спадкоємцем за законом, тобто той з батьків, що повинен був успадкувати, умер до відкриття спадщини (ст.529 ЦК 1963 р.). Таке спадкування онуків (правнуків) називається спадкуванням по праву представлення в тім змісті і тому, що вони (онуки, правнуки) представляють собою спадкоємців спадкового права одного з своїх батьків. Успадковуючи в порядку права представлення, онуки (правнуки) закликаються до спадщини разом зі спадкоємцями першої черги. Звертаємо увагу на те, що чинний ЦК чітко обмежив коло осіб, що можуть успадковувати по праву представлення, - ними можуть бути тільки онуки і правнуки. При розділі спадкового майна вони як би представляють своїх раніше померлих батька і матір.

Онуки і правнуки виступають як беспосередні і самостійні спадкоємці в майні спадкодавця, а не як спадкоємці тих осіб, яких вони представляють. Це означає, що онуки (правнуки) відповідають по боргам самого спадкодавця. А по боргам своїх батьків, що вмерли до відкриття спадщини, вони відповідають у тому випадку, якщо в порядку самостійного заклику до спадщини, що залишилася після померлих батька чи матері, вони її прийняли.

Онуки і правнуки спадкодавця нарівно поділяють ту частку, яка б призначалася за законом їхнім померлим до відкриття спадщини батькові чи матері. Розподіл частки, яка б призначалася при спадкуванні за законом одному з їхніх батьків, провадиться на підставі принципу однакового розміру одержуваних часток.

Якщо спадкоємець, закликаний до спадкування за законом чи за заповітом, умер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти у встановлений термін (ст.549 ЦК 1963 р.), то право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців. Перехід права на прийняття спадщини і спадкова трансмісія – це тотожні поняття. Вони успадковують її (частку) на загальних підставах (ст.551 ЦК 1963 р.).

Право на спадкову частку спадкоємця, що вмер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, входить до складу спадкового майна, що залишилося після нього. Але для його спадкоємців дяють різні терміни:

► особисте майно померлого спадкоємця вони можуть прийняти протягом шести місяців після його смерті;

► частку, що він не встиг прийняти, - тільки протягом тієї частини шестимісячного терміну, що залишилася для прийняття спадщини. Коли ця частина терміну менш трьох місяців, вона продовжується до трьох місяців (ч.3 ст.549 ЦК 1963 р.);

Перехід права на прийняття трохи нагадує спадкування онуків по праву представлення. Але розходження між ними є істотним:

1) спадкування по праву представлення можливо, якщо спадкоємець (діти спадкодавця) умер до відкриття спадщини, а не після відкриття як при спадковій трансмісії;

2) право представлення введене тільки для спадкування за законом, тоді як правила спадкової трансмісії розраховані в однаковій мірі і для спадкування за заповітом, і за законом;

3) по праву представлення частку померлого батька чи матері одержують онуки, правнуки спадкодавця (тобто діти померлого спадкодавця), а при спадковій трансмісії можуть успадковувати всі спадкоємці померлого (перехід права на прийняття спадщини можливий і на інших спадкоємців за законом і за заповітом); при спадковій трансмісії мають місце два спадкування (спадкові правовідносини) – після спадкодавця і після померлого спадкоємця; а при спадкуванні по праву представлення – одне спадкове правовідношення.13

8. Відкриття та прийняття спадщини

Відповідно до статті 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Але в різних випадках день смерті встановлюється по-різному. За загальним правилом, момент смерті фіксується на підставі медико-біологічних даних, офіційним підтвердженням яких є свідоцтво про смерть, яке видається органами реєстрації актів громадянського стану. Факт смерті може встановлюватись також і на підставі рішення суду. При цьому слід мати на увазі, що встановлення із зазначених підстав факту смерті відризняється від встановлення факту реєстрації смерті (провадиться на підставі п.4 ст.273 ЦПК і полягає у з'ясуванні насамперед обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особи померлою, яке провадиться за правилами глави 35 ЦПК України. Факт смерті особи встановлюється за умови підтвердження заявником доказами, що ця подія достовірно мала місце у певний час та за певних обставин. Якщо громадянина оголошено померлим, то за правилами ст.21 ЦК УРСР днем смерті вважається день вступу в законну силу рішення суду про оголошення його померлим або припустимий день смерті, який зазначається у вказаному рішенні суду. Останнє може мати місце, коли є підстави вважати, що загибель громадянина настала внаслідок нещасного випадку.


 
 

Цікаве

Загрузка...