WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Соціальні, економічні та культурні права громадян україни. Право на працю і відпочинок - Курсова робота

Соціальні, економічні та культурні права громадян україни. Право на працю і відпочинок - Курсова робота

Зазначимо, що відповідне положення національного законодавства відповідає міжнародним стандартам. Наприклад, Конвенція МОП № 5 "Про мінімальний вік прийняття на роботу в промисловості" встановлює, що діти віком до 14 років не приймаються на роботу і не можуть виконувати роботи на жодному з державних або приватних підприємств або їх філіях за винятком підприємств, на яких працюють члени однієї сім'ї. Держави — учасниці Конвенції ООН "Про права дитини" (1989) визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному й соціальному розвитку.

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Працездатній молоді — громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання в загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років. З метою забезпечення цього права для всіх підприємств і організацій місцеві Ради зобов'язані встановлювати спеціальну броню прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб віком до 18 років.

Для неповнолітніх працівників встановлюється скорочений робочий час: для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої вище для осіб відповідного віку, тобто відповідно 18 і 12 годин на тиждень. Крім цього, забороняється залучати працівників віком до 18 років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Причому така відпустка надається їм у літній час або на їх бажання в будь-яку іншу пору року. Відпустки повної тривалості можуть надаватися цим працівникам і до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи.

Заробітна плата працівникам віком до 18 років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому самому розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи. Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.

Додаткові гарантії для неповнолітніх працівників встановлені і в сфері охорони праці. Зокрема, забороняється використовувати працю осіб віком до 18 років на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється також залучати таких осіб до піднімання й перенесення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Наприклад, юнак віком від 15 до 16 років може піднімати вантаж, маса якого не перевищує 12 кг.

Під особливим захистом закону перебувають і жінки. Їхню працю також забороняється застосовувати на згадуваних роботах, крім деяких робіт, не пов'язаних із фізичною працею або робіт із санітарного та побутового обслуговування. Також забороняється залучення жінок до піднімання і переміщення речей, маса яких перевищує граничні норми.

Не допускається залучення жінок до праці у нічний час, за винятком тих галузей народного господарства, де це зумовлюється особливою необхідністю. Значна кількість додаткових гарантій надається жінці як матері. Зокрема, не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років. На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю: 1) до пологів —70 календарних днів; 2) після пологів —56 календарних днів (70 календарних днів —у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів. Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів—у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Вона надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою допомоги по державному соціальному страхуванню. У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною 6-річного віку.

11. Розв'язання індивідуальних і колективних

трудових спорів.

Трудова діяльність, як і будь-який інший вид діяльності, неможлива без виникнення час від часу певних конфліктів, і право має встановлювати відповідний порядок їх вирішення. Особливістю трудової діяльності є те, що у її процесі виникають як індивідуальні, так і колективні конфлікти, які мають різний порядок вирішення.

Отже, передбачено, що індивідуальні трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) судами. Комісія по трудових спорах є спеціальним органом досудового розгляду спорів, яка обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік. Працівник може звернутися до цієї комісії у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Звичайно, що в разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія може його поновити. Комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.

Якщо працівник або роботодавець не згодний з рішенням комісії по трудових спорах, то він звертається за розв'язанням спору до суду. Однак сул може розглядати трудовий спір і без попереднього його розгляду в комісії по трудових спорах. Причому в деяких випадках працівник має право звернутися за захистом своїх прав безпосередньо до суду. Наприклад, у такому порядку розглядається спір про поновлення на роботі працівника незалежно від підстав припинення трудового договору; зміну дати й формулювання причини звільнення; оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи. Безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються також спори про відмову щодо прийняття на роботу деяких категорій працівників, зокрема молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію.

Інший порядок встановлений законом для розгляду колективних трудових спорів. Головною його особливістю є те, що він вирішується за допомогою спеціальної примирної процедури. Якщо ж застосування цієї процедури не допомогло сторонам трудових відносин у розв'язанні свого спору, то працівники отримують право на страйк — тимчасове колективне припинення роботи працівниками. Це право працівників закріплено Конституцією України. Стаття 44 гласить, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Використана література:

1. Основи правознавства. За ред. І.Б.Усенка. К.: "Перун", 1997.

Loading...

 
 

Цікаве