WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Соціальна цінність права - Курсова робота

Соціальна цінність права - Курсова робота

Слід зазначити, що таке становище не було випадковим. Середньовічне суспільство і держава стояли на порозі засвоєння нових ресурсів. Проте, щоб опанувати ними, була необхідна консолідація населення. Забезпечити її могли тільки церква, яка нівелювала людей, перетворювала сукупність індивідів на однорідну слухняну масу. Як тільки вдалося засвоїти нові ресурси, домінування релігії стало непотрібним та шкідливим. Із середини XVII ст. теологічний напрям починає поступатися першістю гуманістичним і світським теоріям.

До них належать насамперед теорія природного права. Її фундатор Гуго Грацій підтверджував, що, поряд із змінливим позитивним правом, яке виникло з волі Бога або людей (держави), існує незмінне природне право, тобто те, „що відповідає природі суспільства розумних істот". Воно не зумовлене ні часом, ні місцем і ніким не може бути змінене. Ця теорія відіграла величезну роль у звільнені праворозуміння від релігійних догм. Воно дістала широкий розвиток у працях французьких просвітителів XVIII ст.- Ж.-Ж. Руссо, Ш.Л. Монтеск'є, М.Ф.Вольтера та інших, російських просвітителів О.М. Радищева, С.Є. Десницького. [2, С.157]

Природне право виступало як ідеальне право, зумовлене природою людини, якого необхідно дотримуватися, хоча його важко виявити в реальній історії людства.

Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. виникла історична школа права (К.Ф. Савіньї, Г.Ф. Пухта). Її прихильники заперечували існування природного права. позитивне право, на їхню думку, не твориться сваволею законодавця, а є закономірним продуктом народного життя. Відповідно до історичної школи право завжди „національне" і в різні епохи має різноманітний зміст.

У другій половині XIX ст. склалася позитивна теорія права (І. Бентам). З погляду прихильників цієї теорії, право твориться державою і є нормами держави, спрямованими на задоволення інтересів людини. Незабаром позитивізм став одним з основних напрямів теорії права (К. Бергом - у Німеччині, Г.Ф. Шершеневич – у Росії, Д. Остін – в Англії). Головна теза юридичного позитивізму – визнання правом тільки норм, утворюваних державою для загального блага або для задоволення інтересів людини. Не заперечується й те, що в праві втілюються ідеї справедливості, і те, що право стає обов'язковим для самої держави. Однак тільки справедливість, захищена державою, є правом.

Позитивістська юриспруденція на початку XX ст.. дістала продовження в сучасному нормативізмі, „чистій теорії права", на вершині яких стоїть „основна норма", а на самому споді - індивідуальні акти, судові рішення. Кожна норма нижчого порядку випливає з вищого порядку. Держава не формує право, а існує завдяки визнанню з боку суспільства. „Основна норма" не має потреби в поясненні – вона виводиться чисто логічно, як вищий критерій пізнання права.

Відповідно до цієї концепції юридична наука повинна займатися дослідженням чинних норм із використанням інструментів формальної логіки, питання сутності права лежать поза сферою інтересів юристів.

У другій половині XIX ст.. сформувалися соціалістичні й комуністичнівчення (у тому числі марксизм) про сутність права, що випливали з класової природи держави і права.

К.Маркс і Ф. Енгельс розуміли право як зведену в закон волю пануючого класу, зумовлену матеріальними умовами життя цього класу. У цьому розумінні право виступає як засіб придушення опру експлуатованих класів. Розглядаючи співвідношення загальносоціального і класового в праві, марксисти надавали пріоритет класовому. Право, відповідно до поглядів прихильників цього напряму, не втілює уявлення про справедливість, а зумовлене виключно економічним базисом суспільства.

Соціологічна юриспруденція вважає, що норми, записані в законах та інших актах держави, ще не є саме право. Набагато важливіше те право, що укладається в житті. Це „живе право" протиставляється застиглому в параграфах і статтях законів „праву в книгах". На перше місце виходить фігура судді як право творця (Е.Ерліх, Р. Паунд, К. Лев еллін та ін.). За цією концепцією, право тільки те, що втілене в реальних правовідносинах, у соціальній дії або виявлене як засіб соціального контролю. Ряд американських прихильників концепції „права створеного судом", вважають правом лише норми, застосовані або створені судом.(К.Левеллін)[2, С.158]

Психологічна школа права, створена на початку XIX ст. російським професором Л.І. Петражицьким, зберегла певний вплив і сьогодні. На його думку, поряд з „офіційним правом", установленим державою, існує право, усвідомлюване людьми у вигляді особливих психічних станів, - переживання свого боргу перед іншими („імперативність") і усвідомлення права вимагати виконання обов'язку з боку інших („атрибутивність").

У сучасній теорії права набуло поширення розуміння сутності права як міри свободи („лібертарна теорія" – В.С. Нерсесянц) або справедливості („етична" концепція – Р.З. Лівшиць), що виникає в суспільстві ще „до закону", до створення норм позитивного права. Іншими словами, право і закон тут чітко розділені.

Визнання правових і моральних постулатів, від яких не повинні відступати ні законодавці, ні закони правової держави, відображене в Конституції України.

Сучасне розуміння права як міри волі і справедливості, безсумнівно, важить набагато більше від правових уявлень, властивих глибокій стародавності, Середньовіччю, молодому капіталізмові XVII – XIX ст.. і тоталітарно – комуністичним режимам XX ст.

Втілення ідеалів свободи і справедливості – мета правового розвитку суспільства. З цими ідеалами держава повинна звіряти свої закони і практику їхньої реалізації, а кожен громадянин – свою поведінку.

Проте загальновизнаними вважаються такі ознаки права: нормативність, формальна визначеність, загальнообов'язковість.

Загальним також є те, що право спирається на силу і пронизане ідеєю можливого застосування примусу. Однак на питання про роль примусу в науці є різні погляди: одна позиція – авторитарна (марксистська), стверджує, що право виступає як засіб примусу стосовно суспільства, а на другому плані – ідея про право як виразник узгоджених інтересів членів суспільства. Друга позиція полягає в тому, що право в першу чергу виражає узгодженні інтереси членів суспільства, обслуговує інтереси членів суспільства, сила в праві має другорядне значення і виявляє себе тільки в разі порушення правових норм.

1.4 Соціальна цінність права

Історія знала до правову і додержавну стадії суспільного життя. Право і держава, як вже зазначалося, виникли на певному етапі суспільного розвитку, коли без них люди вже не могли обійтися.

Лише вийшовши з природного, тваринного стану, людина створила „тривимірний простір", в який вписується й її поведінка в суспільстві. Трьома мірилами, або нормами, її поведінки є: звичаї, мораль, право. При цьому саме право характеризує становище особистості в суспільстві, але саме воно потребує певного механізму здійснення і захисту – закону і держави.

Отже, людина – право – закон – держава є базовими поняттями правової науки та орієнтирами її пізнання.

Від самого початку їх виникнення держава і право стали нероздільними суспільними утвореннями та одночасно – основними засобами розв'язання численних суспільних суперечностей і конфліктів. Вони стали продуктами розвитку суспільства, показниками його переходу від стадії варварства до епохи цивілізації.

Поступово держава і права вдосконалювалися. У процесі свого розвитку вони перетворились у передових країнах світу із засобів обслуговування інтересів окремих індивідів (правителів, монархів) чи соціальних груп на засоби задоволення загальнолюдських потреб.

Сучасні держава і право у таких країнах, як США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Японія, Канада, Швеція та багато інших, у цілому відповідають інтересам усього суспільства і водночас – кожного з його членів. Недаремно на Заході сучасну державу часто називають державою загального добробуту.

Держава і, згодом, в цивілізованому суспільстві, - право почали сприйматись як позитивні явища, тобто стали соціальними цінностями. Завдяки чому?

Спробуємо відповісти на це запитання з точки зору зв'язку права та справедливості.

Кожна людина прагне, щоби суспільство, в якому вона живе, керувалося принципом справедливості – рівної для всіх. Цей принцип утілюється насамперед у праві.

Справедливість передбачає однаково рівне ставлення до всіх людей – незалежно від їх походження, соціального чи майнового стану, багатьох інших ознак. Вона є мірою (критерієм) оцінки людських вчинків, а не самої людини. Згідно з цією мірою кожен має отримувати те, чого він заслуговує. Тому справедливість тісно пов'язана з рівністю. Принцип рівності закріплюється, зокрема, правом, має правовий характер. Тому говорять, що справедливість також тісно пов'язана с правом.

Слово „справедливість" (лат. justitia) походить від слова „право" (лат. jus). Справедливим вважається те, що виражає право, відповідає праву, те, що є правильним, правомірним.

Loading...

 
 

Цікаве