WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Соціальна цінність права - Курсова робота

Соціальна цінність права - Курсова робота

Становлення держави вимагало все більшого закріплення правових норм, надання їм високого ступеня формальної певності.

Право, що виникало спиралося на примусову силу держави, інакше воно б не витиснуло родових звичаїв.

Право, що формується, мало подвійну мету: з одного боку, закріплення певної соціальної структури (кастового, станового ладу), панування привілейованих груп і, з іншого боку, - встановлення і підтримання єдиного для всього населення країни порядку в суспільних відносинах, без чого неможливе нормальне життя будь - якого суспільства.

Встановленню єдиної правової організації в деяких народів сприяли переможні міжусобні або міждержавні війни.

Державне об'єднання племен у єдині народи сприяло і правовому захисту зовнішньополітичних інтересів. Вироблялися норми, що стосуються міждержавних спілок, установлення митних правил і т. ін. Починається формування зачатків міжнародного права.

Сучасна наука не обмежується цією схемою в описі процесу появи права. Аналіз головних факторів, що сприяли появі права, приводить дослідників до різноманітних концепцій, що пояснюють цей процес. Нині наука оперує такими теоріями походження права.

Примирлива, якої дотримуються західні наукові кола, зокрема Е.Аннерс. За нею право виникло для врегулювання відносин не всередині роду, а між родами. Спочатку між ворогуючими родами виникали договори про примирення, потім, певні правила, що встановлювали різноманітні санкції, усе це ускладнювалося, і таким чином виникало право, усередині роду право виникнути не могло, тому що воно там не було потрібне, конфліктів усередині роду практично не було.

Регулятивна – популярна в азіатських наукових колах. Згідно з нею право виникає для встановлення й підтримання єдиного порядку для всієї країни, насамперед для врегулювання землеробського і сільськогосподарського виробництва.

Теологічна, за якою право є результатом Божественної волі і встановлюється на землі через божественного пророка (фараон, монарх).

Теорія природного права – у кожної людини від народження є певний набір природних прав (свобода, рівність). З розвитком суспільства природні права починають гарантуватися законами держави, ці закони й утворюють право, що, таким чином, споконвічно повинне бути спрямовано на захист інтересів і прав особистості.

Історична теорія – право спонтанно виникає на основі еволюції суспільства, формується з народного духу, народної свідомості. Законодавець повинен відображати в юридичній формі те, що вже існує. З цієї теорії випливає, що право не універсальне, право кожного народу унікальне, і „працює" лише для цього народу. Право – це об'єктивне явище.

Марксистська – право – це зведена в закон воля пануючого класу, один (пануючий) клас видозмінює звичаї для підпорядкування іншого класу. Всі ці процеси зумовлені економічними чинниками.

Теорія спеціалізації – право зумовлене необхідністю регулювати і забезпечувати індивідуальні інтереси людей у суспільстві, диференціація якого набуває особистісного характеру.

1.2 Призначення права

Сучасна юридична наука подає два головних підходи до призначення права.

Перший підхід виходить з того, що призначення права – виражати інтереси пануючого класу, втілювати волю економічно пануючого класу в закони, служити засобом придушення і насильства стосовно інших класів. Такий підхід до призначення, його ролі в суспільстві сповідує марксистська теорія, що розглядає право як соціально - класовий регулятор суспільних відносин.

Другий підхід трактує право і його призначення як засіб компромісу, зняття протиріч у суспільстві. Бути засобом управління справами в суспільстві - ось призначення права. Тому право трактується як засіб узгодження, поступок. Це не означає, що право не ув'язане із застосуванням примусу, але на перший план у правовому вирішенні проблем має висуватися не примус, а досягнення згоди і компромісу.

У реальному житті право виконує завдання двоїстого характеру: з одного боку, воно виступає інструментом політичного панування, а з іншого – інструментом загальносоціального регулювання, засобом установлення порядку в суспільстві.

Отже, можна зробити висновок, що головне призначення права – забезпечення порядку в суспільстві з урахуванням інтересів різних прошарків і груп суспільства шляхом досягнення згоди компромісу.

1.3 Функції права

Під функціями права розуміють головним чином соціальне призначення права й основні напрями правового впливу, що випливають з цього призначення, на суспільні відносини.

Виділяють дві головні функції права – регулятивну й охоронну.

Регулятивна функція спрямована на регулювання, упорядкування суспільних відносин, установлення правил поведінки людей. Ця функція спирається на спроможність права наказувати, установлювати ті або інші варіанти поведінки.

У регулятивній функції виявляється одне з головних завдань права – упорядкувати суспільні відносини.

Охорона функція спрямована на захист, охорону найбільш важливих для життя суспільства відносин. Право проголошує їх недоторканими, а небажані суспільству відносини намагається витиснути, ліквідувати. Завдання цієї функції – забезпечити виконання вимог законів, установити режим законності в суспільстві.

Крім названих, право виконує також виховну, ідеологічну й інформаційну функції.

Виховна функція полягає у впливі права на волю, свідомість людей, вихованні в них поважного становлення до права.

Ідеологічна функція покликана впроваджувати в життя суспільства ідеї гуманізму, пріоритету прав і свобод людини, ідей демократизму.

Інформаційна функція дозволяє інформувати людей про вимоги, що ставляться державою, повідомляти про те, які вчинки і дії визнаються суспільно корисними, а які, навпаки, суперечать інтересам суспільства.

Протягом усієї історії існування правового регулювання життя суспільства так і не склалося єдине загальне, що влаштовує всіх, визначення права, оскільки це дуже складне й багатоаспектне явище. В українській мові слово право також використовується в різних значеннях („правило поведінки", „правда", „справедливість" і т. ін.).

Проте можна виділити два основних підходи до визначення поняття права: один із них, умовно кажучи, вузький, а другий – широкий. З позиції першого підходу, право звичайно визначається як „сукупність загальнообов'язкових норм, встановлених або санкціонованих державою"[2, С.155];

другий підхід заснований на введенні в поняття права трьох елементів: правосвідомість, норми права, правовідносини. Такий підхід виходить із того, що правові норми є нормативним утіленням правових ідей, які домінують у суспільстві. У той же час ці норми залишаються добрими намірами, поки вони не реалізуються в конкретних суспільних відносинах (правовідносинах). З позицій різних правових шкіл роль цих трьох елементів визначається по – різному. У так званих ідеологічних школах права (психологічна теорія, теорія права і т. ін.) головна увага приділяється правосвідомості, у нормативістських школах підкреслюється особлива роль норм права, соціологічної теорії роблять акцент на правовідносинах.

Теологічна концепція права. У далеку давнину джерело, з якого виникає позитивне право, бачили насамперед у волі богів і їхніх „помазаників" – правителів держав (Індія, Китай, Єгипет і т. ін.). вплив релігії як домінуючого світогляду на функціонування законів і права у Середньовіччя призвів до майже тисячолітнього панування теологічних поглядів, що підтверджували божественне походження права і законів. Найбільш послідовним вираженням їх є вчення середньовічного теолога і філософа Фоми Аквінського.

Релігійне розуміння сутності права як витвору Бога дотепер залишається одним із напрямів його теоретичного осмислення в межах католицької науково – правничої думки (Ж.Марітен).[5, С.35]

Однак думка, релігійні уявлення про право є іманентним для західноєвропейського світогляду явищем, хибна. У країнах ісламського Сходу право ґрунтувалося на священній для мусульман книзі – Корані. Більш того, тлумачити право і навіть створювати нові норми мали тільки знавці релігійних текстів. Мусульманська система визнає за особистістю права тільки за умов виконання обов'язків перед Аллахом. Релігійними за своєю природою були неіснуючі зараз індо – буддійська, японська синтоїстська та китайські (даоська й конфуціанська) системи права.[11, С. 25]

У православному світі також не вдалося запобігти впливу релігії та церкви на право. Найбільш яскраво це проявилося в Московському царстві у XVст. Ієрархи православної церкви намагалися проголосити владу церкви вищою за царську. Наслідком гострої ідеологічної боротьби став компроміс між світською та церковною владою. Протягом довгих століть у Москві та Російській імперії церква виконувала важливі державні функції – ідеологічну та (з часів Петра I) запис актів громадянського стану.[10, С.51]

Loading...

 
 

Цікаве