WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Соціальна держава - Курсова робота

Соціальна держава - Курсова робота

Арістотель у праці "Політика", розмірковуючи над цілями держави, підкреслює: "... довершена держава, так би мовити, досягла повною мірою самодостатнього стану й виникла для задоволення життєвих потреб (курсив наш — О.П.), але існує заради досягнення впорядкованого життя" [6, с.16].

Як приклад сучасного розуміння та інтерпретації ідей, висловлених у вказаних працях античних мислителів, видається можливим навести принаймні два положення дисертаційного дослідження Ю.П. Лободи:

"По-перше, держава, як і будь-яка інша форма соціальної організації, виникає та розвивається внаслідок необхідності задоволення певних соціальних потреб (які не можуть бути задоволені іншими наявними засобами) на відповідній стадії суспільного розвитку, тобто генетично вона пов'язана із суспільством, в котрому існує, із його потребами.

По-друге, всяка держава у своїй діяльності тією чи іншою мірою задовольняє певні соціальні потреби, тобто вона пов'язана із суспільством функціонально" [108, с.111-112].

У процесі дослідження соціальної сутності соціальної держави, на нашу думку, одним із головних є питання про те, чиї і які саме потреби має за мету і повинна задовільняти така держава.

Наше розуміння коректності відповіді на першу частину питання (а саме: чиї потреби призначена задовільняти соціальна держава) детерміноване, зумовлене задекларованою авторською прихильністю до вищенаведеної інтерпретації загального поняття держави та соціальної сутності останньої. Інакше кажучи, соціальна держава, як і будь-яка інша держава, задовольняє як загальносоціальні потреби усього суспільства, так і спеціальні, особливі потреби домінуючої частини населення.

Проте, з нашої точки зору, як уже зазначалося, саме для соціальної держави характерним є процес "розчинення" спеціально-соціальної складової соціальної сутності держави у загальносоціальній, коли інтереси і потреби домінуючої частини населення, якщо не збігаються, то, принаймні, не вступають у суперечність із загальносуспільними інтересами. (Принагідно згадаємо, що іншою назвою соціальної держави є "держава загального благоденства (добробуту)".)

Ймовірним, можливим варіантом, моделлю такої держави може стати у майбутньому так звана держава соціальної демократії, тобто організація політичної влади трудівників-власників (що складають більшість суспільства) (курсив наш. — О.П.), яка реально забезпечує максимальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації та народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності [176, с.48-49].

Друга частина зазначеного питання (які потреби покликана задовільняти соціальна держава) є не менш складною і їй буде приділена особлива увага у наступних частинах даного дисертаційного дослідження. Зараз же лише зазначимо, що при розгляді цієї проблеми автор виходив із того, що потреби людини визначаються конкретно-історичними умовами розвитку людства, поступово і постійно змінюються, еволюціонують як у кількісному, так і в якісному вимірах; є базою для формування прав людини. Стосовно останніх слід зазначити, що, на нашу думку, соціальна держава повинна забезпечувати увесь комплекс (спектр) основних прав людини, які сьогодні є універсальними і нероздільними, взаємозалежними і взаємопов'язаними.

1.3 До визначення поняття соціальної держави

1.3.1 Основні завдання соціальної держави

Загальновизнаною є теза про те, що будь-яка теорія, будь-яка наукова думка виникає, існує та розвивається в певній поняттєвій формі. Поняття "соціальна держава" у наш час можна аналізувати на таких трьох відповідних рівнях: на науковому – як ідею та її розвиток у цілій низці концепцій, на нормативному – як конституційний принцип, закріплений в основних законах дедалі зростаючої кількості країн, на емпіричному – як реальну практику діяльності державних інститутів щодо вирішення соціальних проблем суспільства і соціальних груп [44, с.19-20].

Чіткому розумінню поняття "соціальна держава" перешкоджає низка обставин, з-посеред котрих дослідники виокремлюють складність цього явища [266, с.27], неоднозначність самого терміна "соціальна"[9, с.101; 214, с.118; 238, с.54], невизначеність завдань держави, яка, згідно з сучасними теоріями, повинна не просто бути уособленням влади, але таким інститутом, що існує саме для людей [46, с.64].

Аналіз доступної нам сучасної наукової літератури (передусім – української та російської) з проблематики соціальної держави приводить до думки щодо можливості виділити три основні, системно взаємопов'язані між собою "блоки" завдань такої держави, розгляду яких і присвячується даний пункт нашого дисертаційного дослідження.

Перший "блок" завдань – це створення юридичних та фактичних умов для самостійного забезпечення працездатною людиною для себе та для своїх близьких гідного життя, а також здійснення державою заходів щодо підтримки непрацездатних груп населення, "соціальних аутсайдерів", хоча б на рівні прожиткового мінімуму.

Другий "блок" завдань – забезпечення реальних гарантій реалізації економічних, соціальних і культурних прав усіх громадян.

І третій – це заходи, спрямовані на мінімізацію невиправданих соціально-економічних відмінностей між членами суспільства, на стримування надмірного майнового розшарування населення, зміцнення соціальної злагоди і єдності народу.

Розглянемо зазначені "блоки" завдань більш докладно.

І. Соціальна держава повинна створити необхідні передумови для того, аби її громадяни мали змогу забезпечити себе та свої сім'ї усім необхідним, не вдаючись до державної опіки. І лише ті особи, котрі не можуть — з тих чи інших об'єктивних, не залежних від них причин (скажімо, хвороба, вікова непрацездатність) — утримувати себе, повинні одержувати від держави достатню допомогу з тим, щоб вести гідний людини спосіб життя.

Ці завдання визначають не тільки соціальну відповідальність держави і суспільства стосовно своїх членів і, таким чином, відповідальність за соціальне забезпечення та задоволення соціальних потреб, але й соціальну відповідальність членів суспільства як один щодо одного, так і щодо усієї спільноти, а саме: обов'язок захисту, сприяння соціальному забезпеченню, відповідальність за колективну взаємодопомогу, виконання зобов'язань, що випливають із права власності, а також із завдань та діяльності держави, які роблять її здатною виконувати такі соціальні завдання [243, с.111].

Для виконання цих завдань держава має проводити активну соціальну політику, проте не допускати перетворення суспільства, за висловом Г. Габіша, у "суспільство отримувачів допомоги" [35, с.171], в якому за наявності соціальних гарантій та субсидій буде ліпше отримувати допомогу, ніж працювати.

Як справедливо підкреслює вітчизняний дослідник В.М. Селіванов, "держава не повинна виконувати так називані патерналістські функції, як це, наприклад, було за часи радянської організації державної влади, жорстко детермінувати поведінку людини у соціальній сфері, набір послуг у соціальній сфері, який може або навіть повинен отримати громадянин" [195, с.270].

Соціальна держава може бути визначена в своєму конкретному та загальному значенні як держава, котра передовсім зобов'язана сприяти самостійності та відповідальності кожного індивіда за свої дії і , крім того, надавати соціальну допомогу тим громадянам, які не з власної вини не можуть визначати або нести відповідальність за власний добробут [238, с.56].

Таке розуміння соціальної держави деякими ученими [13, с.16-17; 47, с.4; 157, с.37; 254, с.3] відображає їхню прихильність до ліберальної моделі соціальної політики, яка припускає надання можливостей для розв'язання індивідуальних проблем самому громадянинові, а держава лише формує для цього умови й покладає на себе ті функції, які не може виконати власними силами особа або сім'я. Метою соціальної політики за такого підходу є забезпечення рівності можливостей, надання рівних шансів усім у досягенні того соціального статусу, який відповідає кожній особистості [134, с.5-6].

Класичний ліберальний підхід до гарантій прав і свобод людини та громадянина розрахований на потенційно сильну, життєздатну людину. Усі зовнішні засоби, які обумовлюють гарантованість прав і свобод людини, постають виключно інструментом сильної людини у досягненні гарантованості своїх прав і не є засобом компенсації нерівності слабкої людини із сильною та формування гарантій прав і свобод людини, що не залежать від діяльності людини й існують незалежно від неї [53, с.45-46].

Сучасний же лібералізм, специфіку котрого зазвичай вбачають у яскравовираженій соціальній складовій, у зміні точки зору на роль і функції держави в захисті й забезпеченні прав громадян, визнає необхідність державної підтримки тих, хто опинився у складній ситуації, визнає відповідальність суспільства і держави за забезпечення всім гідного людини рівня життя, але вважає таку відповідальність лише вторинною. Первинною ж є особиста відповідальність людини за своє матеріальне становище, в тому числі пов'язана із страхуванням від різних чинників ризику.

Loading...

 
 

Цікаве