WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Соціальна держава - Курсова робота

Соціальна держава - Курсова робота

Особливо треба відзначити монографію російських соціологів І.М. Модель та Б.С. Модель "Власть и гражданское сообщество в России: от социального взаимодействия — к социальному партнерству" (Єкатеринбург, 1998), в якій автори розглядають соціальне партнерство "не тільки традиційно, як спосіб співробітництва у сфері соціально-трудових відносин, але набагато ширше, як форму органічної взаємодії багатоманітних суб'єктів соціуму (державних інститутів, громадських об'єднань, соціальних і професійних груп та ін.), котра дозволяє їм вільно виражати свої інтереси і знаходити цивілізовані способи їх гармонізації та реалізації" [127, c.98].

У навчальному посібнику "Соціальне партнерство в Україні" (Київ, 2001), написаному В. Жуковим та В. Скуратівським, викладено основні проблеми впровадження соціального партнерства в систему соціально-трудових відносин України; висвітлено процес налагодження механізму реалізації соціального партнерства засобами колективно-договірного регулювання. Важливою є думка про те, що "із розвитком суспільства проблема соціального партнерства виходить далеко за межі соціально-трудових відносин, переростаючи в суспільно-політичну — соціальне партнерство як механізм побудови громадянського суспільства" [65, с.5].

Г.І. Чанишева у докторській дисертації "Колективні відносини у сфері праці: теоретичні та практичні проблеми правового регулювання" визначає поняття соціального партнерства у сфері праці у широкому і вузькому розумінні. "У широкому розумінні соціальне партнерство являє собою систему взаємовідносин працівників та роботодавців через представницькі органи (організації) або через органи соціального партнерства відповідних рівнів за участю органів державної влади і органів місцевого самоврядування з метою досягнення соціального миру. У більш вузькому розумінні поняття соціального партнерства у сфері праці розглядається у трьох аспектах: 1) як один із принципів сучасного трудового права; 2) як система колективних трудових відносин; 3) як правовий інститут" [248, с.14].

У монографії "Колективні відносини у сфері праці: теоретико-правовий аспект" (Одеса, 2001) Г.І. Чанишева відзначає, що "соціальне партнерство як система відносин у соціально-трудовій сфері охоплює не тільки питання застосування найманої праці, а й більш широкий спектр питань соціальної сфери: питання зайнятості, оплати праці і доходів населення, соціального забезпечення, захисту громадян як споживачів, охорони здоров'я, освіти та ін." [247, с.318].

Отже, слід підкреслити, що в основному у сучасній науковій літературі (зокрема, у вітчизняній та російській) проблемні питання соціального партнерства розглядаються саме у контексті соціально-трудових відносин. Відчувається брак досліджень, присвячених загальнотеоретичним проблемам інституту соціального партнерства у широкому значенні і здійснених під іншим кутом зору, а саме: як неодмінного атрибута соціальної держави.

Професор П.К. Гончаров у статті "Социальное государство: сущность, мировой опыт, российская модель" вважає, що "соціальна держава являє собою особливий тип високорозвинутої держави, в якій забезпечується високий рівень соціальної захищеності усіх громадян шляхом активної діяльності держави по регулюванню соціальної, економічної та інших сфер життєдіяльності суспільства, встановлення в ньому соціальної справедливості й солідарності. Соціальна держава знаменує високий рівень зближення цілей і гармонізації відносин державних інститутів та суспільства" [44, с.27]. При цьому, на його думку, "у наш час усі розвинуті країни світу, незалежно від наявності чи від-сутності в їх Основних законах відповідних положень, у більшій чи меншій мірі де-факто є соціальними державами" [44, с.23].

Д.О. Єрмоленко у статті "Поняття та ознаки соціальної держави" пропонує розглядати останню як "засновану на принципах соціальної справедливо-сті, рівності і свободи надкласову, правову державу з розвиненим громадянським суспільством, в якому всебічно гарантовані гідний людини прожитковий мінімум, соціальне забезпечення, загальний підйом добробуту та інші соціально-економічні права громадян, існує налагоджений, нескладний і досяжний механізм їх практичної реалізації і захисту" [61, с.82]. На думку цього автора, "... поняття соціальної держави відображає суть держави, тобто стійку загальну спрямованість діяльності, пов'язану із забезпеченням загальносоціальних інтересів" [61, с.77-78].

Ю.В. Романенко у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за темою "Соціально-філософський аналіз контраверсій соціальної правової держави (на матеріалах німецької філософії права)" (Київ, 2000) досліджує генезу концептуальних уявлень про правову і соціальну державу у німецькій філософії права класичного та посткласичного періодів (ХVIII-XX ст. ст.). Побудовані парадигматичні моделі дозволили дисертанту визначити специфічно німецьке розуміння правової соціальної держави "як такої форми організації спільноти, яка дозволяє здійснювати реконструювання соціальних інститутів у напрямку наближення їх до інтересу всебічної самореалізації особистості, досягнення нею соціально-юридичної аутентичності, створення простору для творчої життєдіяльності при збереженні стабільності соціуму" [191, с.12].

У кандидатській дисертації Т.І. Перглер "Роль соціально-правової держави Німеччини у стабілізації суспільства" (Київ, 1998) доводиться: "Німеччина є прикладом втілення неоконсервативного варіанту, де держава приватизувала більшу частину соціальних функцій під гаслом заміни держави загального добробуту "суспільством загального добробуту", у якому функції соціального захисту розподілені між державою, бізнесом, місцевим самоврядуванням, системами правосуддя, сім'єю, самодопомогою індивідів та взаємодопомогою всередині колективів. На цій основі були створені передумови консенсусу — головної умови забезпечення стабільності політичного життя" [158, с.14].

Знаний німецький науковець К. Хессе у праці "Основы конституционного права ФРГ" (Москва, 1981) вказує: "У соціальній правовій державі повинна бути "надана форма" дії державної влади, і якщо ця влада обмежена правом, то не залишиться ділянки необмеженого, не зв'язаного нічим, неоформленого піклування про добробут, яке є більш ефективним засобом нелегітимного здійснення влади, ніж наказ та примус" [243, с.112].

Українські вчені О.Ф. Скакун і М.К. Підберезький у написаному ними підручнику "Теория права и государства" (Харків, 1997) зазначають: "Соціальна правова держава — це сучасна політико-правова теорія, де слово "соціальна" має велике смислове навантаження: воно підкреслює, що держава бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, здійснює функцію регулювання економіки з обов'язковим урахуванням екологічних вимог, забезпечує захист суспільних та індустріальних інтересів тощо" [208, с.399-400].

У статті "Социальное государство и гражданское общество" (1996) В. Роїк висловлює свої міркування про те, що до базових функцій соціальної держави належить формування громадянського суспільства, тобто створення у суспільстві та господарстві безлічі суб'єктів як державних, так і недержавних (громадських). Це, на його думку, пов'язано з природою соціальної держави, базовими принципами якої є: пріоритет прав людини та її основних свобод, солідарність членів суспільства, оптимальна підтримка державою своїх громадян лише в певних рамках (субсидіарність) [190, с.9].

Російський дослідник В.О. Торлопов у монографії "Социальная политика в России: история и современность" (Санкт-Петербург, 1999) слушно підкреслює: "Перед соціальною державою і соціальною політикою, в рамках якої здійснюються її (держави — О.П.) принципи, не стоїть завдання створення абсолютної соціальної справедливості, вони покликані забезпечити соціальну компенсацію у такій мірі, аби внаслідок нерівномірного розподілу ресурсів не виникали соціальні конфлікти, нестатки, аби не відбувалась правова, соціальна й культурна ізоляція певних соціальних груп" [230, с.123].

В.М. Якушик, розглядаючи історичні типи правової держави, виокремлює "соціальну (тобто неокапіталістичну ліберально-демократичну) державу — що доповнює ознаки ліберальної правової держави забезпеченням певних гарантій добробуту для незаможних і соціально знедолених прошарків населення країни" [270, с.183].

О. Сергієнко у статті "Соціальна політика в сучасному світі та в Україні" (2002) наголошує на тому, що "необхідною та вирішальною ознакою віднесення держави до категорії соціальної є пріоритет прав людини, оскільки забезпечення її фізіологічних потреб без надання громадянських прав та політичних свобод, як показує історія тоталітарних держав, дуже швидко може перетворити людину з розумної суспільної істоти на зграйну тварину" [198, с.33].

Німецький дослідник Й. Штрассер, розмірковуючи про майбутнє соціальної держави, прогнозує: "Навіть якщо у даний час заміна національних систем соціального забезпечення єдиною європейською соціальною державою видається утопією, то не викликає жодних сумнівів одна річ: у майбутньому ми зможемо зробити соціальну державу на національному рівні надійною тільки шляхом поглиблення співробітництва на європейському рівні — у сферах політики зайнятості, оподаткування, інфраструктури, наукових досліджень і розробок та при узгодженні мінімальних соціальних та екологічних стандартів" [258, с.129].

Loading...

 
 

Цікаве