WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Соціальна держава - Курсова робота

Соціальна держава - Курсова робота

На нашу думку, розширення участі недержавних організацій у виконанні функцій соціальної держави та тенденцію до "муніципалізації" соціальної політики необхідно розглядати також в аспекті послаблення бюрократизму, який критики соціальної держави небезпідставно вважають одним із найзначніших її недоліків.

Водночас, як видається, слід підкреслити одне принципове положення. Незважаючи на відзначені процеси, держава не має права повністю відмовитись від надання соціальних послуг, цілковито віддавши соціальну сферу "на відкуп" приватному бізнесу і неурядовим організаціям. Вона є й надалі зобов'язана залишатись основним суб'єктом соціальної політики, відіграючи го-ловну роль у забезпеченні гарантій здійсненності економічних, соціальних і культурних прав своїх громадян. Про це завжди потрібно пам'ятати, розбудовуючи демократичну, правову та соціальну державу, якою прагне стати Україна.

Висновки до розділу 2

1. Значення наукової класифікації соціальних держав полягає, насамперед,у тому, що вона дозволяє конкретизувати уявлення про них настільки, щоб "вийти" на практично значущі, емпірично фіксовані властивості та риси таких держав.

2. Найбільш вдалою спробою такої сучасної класифікації видається виділення англійськими вченими-суспільствознавцями Н. Фурнісом та Т. Тилтоном (за критерієм масштабності "інтервенції" держави у соціально-економічну сферу) моделей "позитивної держави", власне "соціальної держави" ("держави соціальної безпеки") і "держави загального добробуту". Необхідно підкреслити, що, будучи лише моделями, ці види соціально орієнтованої держави ще ніде не були реалізовані повною мірою і відображають лише певні тенденції у соціальній політиці західних держав.

3. Україна, зважаючи на кращі світові надбання у розбудові соціальної держави, повинна "сконструювати" власну, особливу модель останньої з урахуванням національних історико-політичних, соціально-економічних та ментально-психологічних особливостей.

4. Аналіз тенденцій розвитку та функціонування соціальної держави є необхідною та невід'ємною складовою частиною дослідження цього динамічного явища сучасності. Серед таких тенденцій на особливу увагу заслуговують наступні:

а) формування і розвиток особливої ділянки об'єктивного юридичного права — так званого соціального права (у стислому вигляді визначення цього поняття може бути сформульоване у такий спосіб: соціальне право — це система юридичних норм, які регулюють соціально-захисні відносини соціальноаліментарним методом) — і відповідної галузі законодавства (соціального законодавства);

б) розгортання, інтенсифікація державної діяльності щодо забезпечення соціального партнерства, створення й постійного удосконалення механізму розв'язання соціальних суперечностей та конфліктів шляхом переговорів між трьома суб'єктами (сторонами, партнерами) суспільного виробництва і розподілу: підприємцями (власниками засобів виробництва), найманими працівниками, державою;

в) розширення участі недержавних неприбуткових організацій та приватного бізнесу у виконанні функцій соціальної держави у гуманітарній сфері; доповнення "держави загального добробуту" елементами "суспільства добробуту"; "комерціалізація" держави та "муніципалізація" її соціальної політики.

Основні наукові результати за тематикою даного розділу опубліковані у чотирьох працях [148, 150, 153, 184].

Висновки

У дисертації представлено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, яка полягає у тому, щоб подати комплексну характеристику феномена соціальної держави, і тим самим, зробити певний внесок у створення цілісної загальнотеоретичної концепції такої держави.

Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні головні висновки:

1. Проведений аналіз сучасної наукової літератури з проблематики соціальної держави та вивчення відповідної державно-юридичної практики дає підстави виділити три основні, системно взаємопов'язані між собою "блоки" завдань такої держави.

Перший із них полягає у створенні необхідних юридичних та фактичних умов для самостійного забезпечення працездатною людиною гідного життя для себе та для своїх близьких, а також у здійсненні державою заходів щодо підтримки непрацездатних груп населення, принаймні, на рівні прожиткового мінімуму.

Соціальна держава повинна створити всі можливі передумови для того, аби її громадяни мали реальну змогу забезпечити себе та членів свєї сім'ї усім необхідним, не вдаючись до державної опіки. І лише ті особи, котрі не можуть — з тих чи інших об'єктивних, не залежних від них причин (скажімо, унаслідок хвороби, непрацездатності за віком) — утримувати себе, повинні одержувати від держави достатню допомогу, щоб мати змогу вести гідний людини спосіб життя.

Виконання цих завдань неможливе без визнання права приватної власності на засоби виробництва та ринкових засад в економіці. Водночас з метою подолання негативних моментів функціонування "вільного" ринку економічною основою соціальної держави повинно бути не просто ринкове господарство, а господарство соціально орієнтоване.

Суть другого "блоку" завдань — у забезпеченні реальних гарантій здійснення економічних, соціальних і культурних прав, тобто прав людини "другого покоління". Зазначені права мають специфіку у способах їхньої реалізації та захисту: адже ступінь їх гарантованості з боку держави — на відміну від прав "першого покоління" (громадських і політичних)— прямо залежить від стану економіки відповідного суспільства.

Разом із тим, на початку третього тисячоліття виглядає недоречним протиставлення різних категорій прав людини за критеріями їх "природності" і важливості — з огляду на неможливість нормальної життєдіяльності сучасної людини без реалізації усього комплексу її природних невід'ємних прав.

Третій "блок" включає проведення заходів, спрямованих на мінімізацію невиправданих соціально-економічних відмінностей між членами суспільства, між різними соціальними спільнотами, на стримування надмірного майнового розшарування населення, зміцнення соціальної злагоди та єдності народу. Чільне місце у розв'язанні цих завдань належить так званій "політиці доходів", яка здійснюється шляхом збалансованої системи оподаткування та формування соціально орієнтованого бюджету.

2. На підставі аналізу вказаних "блоків" завдань соціальної держави видається можливим стверджувати, що найважливішим у їх системі є забезпечення реальних гарантій для використання людиною її економічних, соціальних і культурних прав. Без виконання цього завдання неможливі ані зміцнення соціального миру в суспільстві, ані сприяння особі у самостійному досягненні нею власного матеріального добробуту. Саме тому здійсненність таких прав можна вважати визначальною рисою соціальної держави – тим "лакмусовим папірцем", за допомогою котрого чітко виявляються усі успіхи та прорахунки її розбудови.

3. Фактичні дії держави з реального розв'язання – у певних, конкретно-історичних умовах – зазначених "блоків" завдань є суттєвими ознаками її як держави соціальної. А відтак — ці ознаки повинні бути відображені у загальній дефініції такої держави, а саме: соціальна держава – це держава, яка, маючи за економічну основу соціально орієнтоване ринкове господарство, створює всі можливі умови для реалізації економічних, соціальних і культурних прав людини, для самостійного забезпечення ініціативною та соціально відповідальною особою необхідного рівня матеріального добробуту собі та членам своєї сім'ї; гарантує кожному прожитковий мінімум задля гідного людини існування й сприяє зміцненню соціальної злагоди в суспільстві.

4. У повному обсязі ознаки соціальної держави можуть бути притаманними лише державі так званого соціально-демократичного типу. Розвинена соціальна держава як держава такого типу, виконує усі функції останньої. Але специфічними функціями, в яких виражається, власне, "соціальність" держави, є наступні:

- соціально-активізуюча (сприяння економічній активності працездатних осіб);

- соціально-правозабезпечувальна (забезпечення реальних гарантій здійснення економічних, соціальних і культурних прав усіх громадян);

- узгоджувальна, "консенсусна" (зміцнення соціального миру у суспільстві).

5. Концепція і реальне становлення соціальної держави жодною мірою не заперечують найважливіших принципів держави правової, існування котрої невід'ємно пов'язане із утвердженням "першого покоління" прав людини — громадянських і політичних. Соціальна держава є новим, прогресивним етапом розвитку правової держави.

6. Між поняттями "правова держава" і "соціальна держава", між принципами свободи та матеріальної рівності, між двома "поколіннями" прав людини, безумовно, існують як діалектична єдність, так і — в "рамках" цієї єдності — певні колізії, напруження.

Loading...

 
 

Цікаве