WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Соціальна держава - Курсова робота

Соціальна держава - Курсова робота

Зазначимо, що з утворенням у листопаді 1998 року НСПП та певною мірою завдяки її діяльності з урегулювання колективних трудових спорів кількість страйків у країні зменшилася у 2000 році проти показників попереднього року більш як утричі, а порівняно з 1998 роком — майже у 10 разів [145, с.4].

Аналіз НСПП 122 страйків, які відбулися 1999 року, показав, що у 117 випадках вони були організовані і проведені з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема із 67 страйків, проаналізованих працівниками Західного відділення НСПП і зафіксованих органами державної статистики Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей у першому півріччі 1999 р., 63 страйки (інститут "Львівдіпронафтохім", заклади освіти Івано-Франківської, Тернопільської областей) було проведено із грубими порушеннями Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

Ще один приклад. У період із 3 серпня по 30 вересня 1999 р. у Луганській області відбулося 6 страйків працівників державних холдингових компаній "Макіївкавугілля", "Селідоввугілля", "Октябрвугілля", "Краснодонвугілля". Усі ці страйки розпочалися без попереднього проходження трудовими колективами та адміністраціями названих компаній примирних процедур, тобто з порушенням положень ч.2 ст.17 вказаного Закону [225, с.32].

Проведений НСПП аналіз свідчить, що найбільша кількість колективних трудових спорів виникає унаслідок невиконання власниками або уповноваженими ними органами (особами) положень чинного законодавства про працю з причин: порушення ними вимог ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці" щодо своєчасної виплати заробітної плати; недотримання положень ст. 116 КЗпП України та Закону "Про зайнятість населення" при звільненні працівників; порушення вимог ст. 97 КЗпП України та ст. 15 Закону "Про оплату праці" щодо встановлення оплати праці відповідно до норм і гарантій, передбачених законодавством, колективними договорами та угодами; недотримання вимог ст. 33 Закону "Про оплату праці", Закону "Про індексацію грошових доходів населення", порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №663 від 07.05.98 р., зі змінами і доповненнями, внесеними Постановою КМУ №2034 від 21.12.98 р., щодо проведення індексації заробітної плати [219, с.53].

Вивчення НСПП колективних трудових спорів виявило, що їх виникнення пов'язане не лише з дією широко відомих об'єктивних чинників, насамперед економічних та соціальних, але й суб'єктивними факторами. До останніх, зокрема, належать:

- нереагування або несвоєчасне реагування адміністрації на вимоги найманих працівників. Для прикладу, у колективному трудовому спорі між профспілкою медпрацівників та адміністрацією Підволочиської центральної районної лікарні (Тернопільська область), який виник 23.03.2000 р., три з чотирьох вимог стосувалися зміни існуючих соціально-економічних умов праці, які могли бути успішно вирішені адміністрацією шляхом переговорів і розумного діалогу через узгодження даних питань, однак відповіді на свої вимоги наймані працівники взагалі не отримали;

- небажання власника або уповноваженого ним органу укладати колективні договори, зокрема, через те, що діючим законодавством передбачено менший розмір штрафу за неукладання колективного договору, ніж за його невиконання (курсив наш — О.П.);

- свідоме порушення адміністрацією підприємств законодавства про працю та з питань порядку вирішення колективних трудових конфліктів за відсутності дієвих засобів впливу на керівників, що порушують чинне законодавство з означених вище питань та ігнорують виконання рішень примирних органів;

- необізнаність сторін колективного трудового спору із вимогами законодавства про порядок вирішення таких спорів [219, с.53].

Загалом дослідники соціального партнерства розглядають це явище у декількох аспектах: як форму прояву соціальних відносин у суспільстві; як систему соціально-трудових взаємовідносин між власником (роботодавцем) та найманими працівниками (організацією, що захищає інтереси найманих працівників, — профспілкою) за участю держави як арбітра, третейського судді з узгодження інтересів сторін з питань оплати праці, умов праці, зайнятості; як засіб регулювання та вирішення проблем соціально-трудових відносин шляхом консультацій і переговорів; як принцип соціальної політики держави, що забезпечує справедливість розподілу матеріальних ресурсів між сторонами соціальних відносин в умовах ринкової економіки [64, с.25]; як правовий інститут (соціальне партнерство у вузькому розумінні) — сукупність норм, що регламентують компетенцію спеціально утворених органів (в Україні — Національної ради соціального партнерства, Національної служби посередництва і примирення) [66, с.44]. До того ж у Законі України "Про організації роботодавців" від 24 травня 2001 року вперше в Україні подається легальне визначення поняття соціального партнерства як системи колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, котрі виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів [72].

Загалом слід визнати, що соціальне партнерство в Україні робить лише перші, поки що не дуже впевнені кроки. Як зазначається у вітчизняній літературі, нерозвиненість громадянського суспільства та демократичних традицій, суспільні рудименти часів тоталітаризму є причинами однієї спільної риси, притаманної усім посттоталітарним державам, у тому числі Україні: впровадження соціального партнерства відбувається "зверху", а не "знизу" — при вирішальній ролі держави [111, с.31].

Система трипартизму, котра почала складатись у нашій країні на початку 90-х років минулого століття, до цього часу знаходиться ще у зародковому стані, принаймні це не викликає сумнівів щодо процесу структуризації організацій роботодавців, який теж вимагає належного правового забезпечення. Тому видається необхідним прискорити прийняття Верховною Радою України Закону "Про соціальне партнерство".

Відсутність структурованих організацій працедавців приватного сектора та законодавчу невизначеність їхньої ролі й повноважень називають серед головних недоліків у сфері соціально-трудових відносин в Україні й представники Міжнародної Організації Праці. Іншим недоліком, на їхню думку, є недостатньо структурований процес соціального діалогу, його поляризація. Остання полягає у нерозвиненості середньої (галузевої, регіональної) ланки у вказаному процесі, а саме вона відповідальна за те, щоб угоди, прийняті на загальнодержавному рівні, проводились у життя й доповнювалися угодами на місцевому рівні та на рівні окремого підприємства. І, нарешті, третій недолік — це суперечність у законодавстві з питань не лише соціально-трудових, але й економічних (підприємницьких) відносин [172, с.46]. Важко не погодитись із такими оцінками. А тому виправлення цих недоліків можна вважати основними напрямками розвитку в Україні інституту соціального партнерства на найближчу перспективу.

Насамкінець зауважимо, що на теренах України, у зв'язку з процесами приватизації державного майна, закономірно послаблюється вплив держави на регулювання соціально-трудових відносин саме як власника засобів виробництва (роботодавця). Як зазначалося у виступі Президента України Л.Д. Кучми на урочистих зборах, присвячених 10-й річниці Незалежності України, "за 80 відсотків від загальної кількості сягнуло число підприємств, які належать до недержавного сектора, і до такої ж цифри наближається частка промислової продукції, яку вони виробляють" [131]. З огляду на це, Українська держава, яка задекларувала у своїй Конституції прагнення стати державою соціальною, за даних умов повинна посилити свою роль як законодавця і як гаранта соціального партнерства, дотримання та розширення соціально-економічних прав найманих працівників. Адже, на наше тверде переконання, створення потужної, життєздатної та ефективної системи соціального партнерства — вкрай необхідна (хоч і далеко не єдина) умова побудови такої держави.

2.2.3 Розширення участі недержавних неприбуткових організацій і приватного бізнесу у виконанні функцій соціальної держави у гуманітарній сфері

Одним із визначальних критеріїв, які вказують на те, наскільки успішно просувається та чи інша країна шляхом соціального прогресу, є матеріальний рівень життя її громадян, ступінь забезпечення їхніх економічних, соціальних і культурних прав. Такий підхід пов'язаний із розумінням ідеалу сучасної гуманістичної держави не тільки як демократичної і правової, але й як держави соціальної.

Ми невипадково вжили слово "ідеал", яке означає "взірець досконалості, кінцеву, найвищу мету прагнень; ідеальний образ, що визначає спосіб мислення й діяльності людини чи суспільного класу" [213, с.268-269]. У реальному житті така держава має свої недоліки, на які неодноразово звертали увагу її критики, насамперед із табору науковців консервативного спрямування.

Loading...

 
 

Цікаве