WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Соціальна держава - Курсова робота

Соціальна держава - Курсова робота

У монографії В.О. Четверніна "Демократическое конституционное государство: введение в теорию" (Москва, 1993) підкреслюється: "Протилежністю авторитарному варіанту слугує той демократичний варіант державного інтервенціонізму, який втілений у теорії та практиці "держави загального благоденства", або соціальної правової держави. Можна сказати, що хоч етатизм і лібералізм як ідеальні типи є протилежними, у дійсності, за нормального розвитку, один, як правило, не існує без іншого. У нормальних умовах етатистські й ліберальні засади безперервно конкурують одні з іншими, причому в індустріально розвиненому суспільстві етатистські пов'язані з соціальним інтервенціоналізмом, а ліберальні — із пануванням права" [250, с.60-61].

Той же автор у книзі "Конституция Российской Федерации: проблемный комментарий" (Москва, 1997) зазначає: "У постіндустріальному суспільстві, в найбільш розвинених країнах після Другої світової війни (хоч трудове і соціальне законодавство розвивалося й до війни) сформувалась соціальна (соціальна правова) держава, яка задовольняє соціально-економічні домагання біль-шості членів суспільства за принципом привілеїв, яка гарантує мінімальну соціальну захищеність (за рахунок інших членів суспільства) тим, хто опиняється в економічно невигідному становищі, яка здійснює перерозподіл національного доходу в інтересах суспільства в цілому і передусім — на користь соціально слабких. Цю реальність соціальної держави правова доктрина в континентальній Європі відобразила в поняттях соціально-економічних і культурних "прав людини", або прав другого покоління" [91, с.234-235].

У статті "Социальное государство и права человека (из опыта западных стран)" І.А. Ледях стверджує: "... невірно було б вважати, що феномен соціальної державності — це явище ХХ століття. Історія соціальної держави така сама стара, як й історія прав людини" [104, с.22]. На підтвердження цієї тези вказується, зокрема, що "вже у Великій Хартії вольностей 1215 р. можна зустріти деякі атрибути і максими соціальної орієнтації" [104, с.22]. Такий підхід видається не досить обґрунтованим на сучасному етапі розвитку концепції соціальної держави. На нашу думку, виконання державою певних соціальних функцій ще не дає підстав вважати таку державу соціальною; історія ж саме соціальної держави починає свій відлік, принаймні, не раніше часу виникнення, визнання й утвердження соціально-економічних та культурних прав.

Слід погодитися з думкою М. Копєйчикова, який у праці "Соціальна держава як політична реальність" підкреслює: "Соціальна держава має характеризуватися принципово новим підходом до системи соціальних прав порівняно з політичними правами, оскільки соціальні права — це якісно новий за змістом та спрямованістю вид прав і свобод людини і громадянина. Саме цей вид прав і свобод, на нашу думку, характеризує, крім того, нову сутність держави, яка поставила перед собою значно більші завдання стосовно забезпечення прав і свобод своїх громадян" [94, с.217].

Низка робіт як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників присвячена проблемам формування та розвитку особливої галузі права — соціального права — і відповідної галузі законодавства (соціального законодавства). Слід проте зауважити, що ці питання в Україні та Росії досліджують в основному спеціалісти в галузі трудового права, права соціального забезпечення — зокрема, А. Нечай [133], О.О. Мачульська [120-122], С.М. Прилипко [169]. І, на жаль, дуже мало є досліджень загальнотеоретичного рівня, що, безумовно, гальмує процес становлення соціального права в пострадянських країнах, зокрема в Україні.

Автор статті "Право социального обеспечения или социального страхования? Что такое социальное право?" І.М. Сирота, наприклад, вважає, що "зацікавленості державою у розвитку "соціального права" ще не висловлено" [199, с.77].

Вітчизняні науковці Є.О. Харитонов та О.І. Харитонова у статті "Категорія "соціального права" у загальній системі права" визначають соціальне право як "сукупність норм, котрі за допомогою імперативного і частково диспозитивного методів регулюють відносини, які виникають у процесі реалізації громадянами фізичних, особистих, культурних та економічних прав і в яких громадяни виступають завжди як уповноважені, а держава та інші публічні утворення — як зобов'язані суб'єкти" [242, с.29].

Монографія М.І. Лепіхова "Право и социальная защита населения в России (социальное право)" (Москва, 2000) є однією з перших спроб розглянути соціально-правовий захист населення в Росії в комплексі, як самостійну галузь права, що формується, — як соціальне право. При цьому останнє визначається як "комплексна галузь права, котра являє собою сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у зв'язку та з приводу практичної організації та здійснення соціального захисту населення РФ з метою пом'якшення соціальної напруженості в суспільстві" [105, с.11].

Н.М. Стаховською у кандидатській дисертації "Відносини в праві соціального забезпечення" (Київ, 2000) " ... з метою інтеграції правових норм у сфері соціального забезпечення, які на сьогодні в переважній більшості розпорошені поміж значної кількості нормативно-правових актів, що не утворюють чіткої системи законодавства з права соціального забезпечення, обґрунтовується необхідність розробки і прийняття Соціального кодексу України — єдиного галузевого кодифікованого нормативно-правового акту" [221, с.11].

На наш погляд, серед українських науковців-правознавців найбільш активно розробляє проблеми соціального права Н.Б. Болотіна. Зокрема у статті "Соціальне право України: окремі теоретичні проблеми формування та розвитку" вона визначає поняття соціального права "як систему норм, що регулюють суспільні відносини щодо реалізації, охорони і захисту соціальних прав людини і громадянина з метою збереження, відтворення та розвитку людського суспільства" [23, с.27]. У монографії "Соціальне законодавство України. Гендерна експертиза" (Київ, 2001) Н.Б. Болотіна висловлює свої міркування щодо поділу соціального права на Загальну і Спеціальну частини: "Загальна частина містить такі правові інститути: соціальний статус людини і громадянина; стандартизація соціальних прав; управління в соціальній сфері; економіко-правовий механізм забезпечення соціальних прав; соціальний моніторинг; контроль за забезпеченням соціальних прав; система захисту соціальних прав; відповідальність за порушення соціальних прав. Спеціальну частину соціального права складають її підгалузі — трудове право, право соціального забезпечення, медичне право, освітянське право" [22, с.55].

У дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за темою "Роль соціального партнерства в становленні найманої праці в трансформаційній економіці" (Харків, 2001) О.І. Петровським виділено й охарактеризовано особливості та основні проблеми соціального партнерства в трансформаційній економіці України: несформованість інституціонального середовища соціального партнерства (відсутність системи демократичного контролю за створенням соціально-ефективних інститутів; еліти, спроможної поставити соціальні інтереси вище політичних та ін.); відсутність масового середнього класу як необхідного елемента у розв'язанні протиріч між працею і капіталом; розмитість ролі держави як соціального партнера (держава як найбільший власник є поганим арбітром у суперечках між працею та капіталом); відсутність ініціативи знизу, розрив між організаційними рівнями "зверху" і "знизу" з причин недовіри до політичних і громадських організацій, правової незахищеності низових структур, домінування короткострокових цілей на шкоду довгостроковим в діяльності підприємств; роз'єднаність профспілок з політичних причин, а також роз'єднаність роботодавців" [155, с.4].

Соціологічний підхід дав можливість І.М. Дубровському у кандидатській дисертації "Система соціального партнерства як регулятор соціально-трудових відносин в умовах трансформації українського суспільства (соціологічний аналіз)" (Харків, 2001) розглянути соціальне партнерство крізь призму потреб та інтересів суб'єктів соціально-трудових відносин, які різняться своїм статусом у соціальній ієрархії суспільства, що визначає різний рівень доступу до соціальних ресурсів і, відповідно, їхнього добробуту, участі в управлінні тощо. Автор визначає соціальне партнерство як соціальну взаємодію, яка здійснюється на основі певних норм, процедур щодо узгодження інтересів основних суб'єктів соціально-трудових відносин, їхніх цільових настанов, що сприяє досягненню загальних соціально-значущих цілей [57, с.9].

У публікації Г. Осового "Профспілковий рух в Україні: нова соціальна роль, стан та перспективи розвитку" доводиться теза про те, що "однією з передумов соціального партнерства, а відтак, забезпечення соціальної злагоди в суспільстві, вкрай необхідної для сталого економічного розвитку, є наявність сильних і незалежних профспілок" [145, с.18].

Loading...

 
 

Цікаве