WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Соціальна держава - Курсова робота

Соціальна держава - Курсова робота

Ще категоричніше своє негативне ставлення до терміну "соціальний захист" висловлює Н. Стаховська, яка вважає, що застосування першого у надто широкому, а тому неконкретному значенні, з метою підкреслити важливість напрямів діяльності держави з надання всебічної матеріальної та іншої допомоги і підтримки громадянам, які з різних причин опинились у складній життєвій ситуації або умови праці котрих пов'язані з ризиком для життя чи здоров'я, в принципі є можливим, але не у правових нормах і не в юридичній літературі, яким притаманні відповідні юридичні (правові) терміни і категорії. Більше того, за її словами, "сам по собі термін "соціальний захист" не є вдалим для позначення правової категорії, оскільки позбавлений конкретного змісту" [222, с.57].

У зв'язку із цією дискусією, вважали б за необхідне сформулювати нашу точку зору на предмет соціального права саме як на комплекс соціально-захисних (а не соціально-забезпечувальних) правовідносин. Як не парадоксально, на перший погляд, це може звучати у контексті наведеного, однак термін "соціальне забезпечення" все ж бачиться більш вдалим, ніж термін "соціальний захист".

По-перше, у контексті "забезпечення прав і свобод (а отже, і потреб) людини" цей термін є ширшим, більш "містким" і охоплює три елементи (напрями) державної діяльності щодо створення умов для здійснення прав і свобод людини:

1) сприяння реалізації прав і свобод (шляхом позитивного впливу на формування їх загальносоціальних гарантій); 2) охорону прав і свобод людини (шляхом вжиття заходів, зокрема юридичних, для попередження, профілактики порушень прав і свобод); 3) захист прав і свобод людини (відновлення правомірного стану, притягнення порушників до юридичної відповідальності) [177, с.9]. Отже, забезпечення прав людини – це створення соціальних умов, необхідних для використання цих прав (і "захист" є лише одним із його складових елементів).

По-друге, навіть з точки зору етимології, термін "забезпечення" видається більш привабливим. Адже в такому ракурсі слово "захист" асоціюється з якоюсь тимчасовою дією, яка має закінчитись, як тільки мине загроза. Що ж стосується "забезпечення", то це, як правило, тривалий процес, який має сталий характер і не залежить від тимчасових життєвих ускладнень. Окрім того, термін "захист" несе тривожне психологічне навантаження, адже йдеться про загрозу, напад, небезпеку, від котрої потрібно захищатись [20, с.51].

Однак попри усі переваги терміну "соціальне забезпечення", він є усталеним, "рідним" для відповідної галузі національного права, а відтак, не може використовуватися паралельно, одночасно і для характеристики предмета соціального права. Адже останній є ширшим від предмета права соціального забезпечення. Тому, як уже зазначалося, предметом соціального права, на нашу думку, є саме соціально-захисні правовідносини.

У світлі такого підходу більш обґрунтованою – порівняно із поглядами інших дослідників – виглядає позиція Н.Б. Болотіної [21, с.37], чиї висновки відповідають суті згаданої дискусії. По-перше, вважає вона, за межами соціального забезпечення, але у рамках соціального захисту, перебувають відносини, які регулюються іншими галузями права, зокрема трудовим, екологічним, адміністративним, фінансовим тощо. По-друге, поняттям соціального захисту охоплюються, крім права на соціальне забезпечення, й інші соціальні права, зокрема, право громадян, які потребують соціального захисту, на отримання житла безоплатно або за доступну для них плату (ч.2 ст.47 Конституції України), право на охорону здоров'я (ст.49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право на освіту (ст. 53). Отже, можна стверджувати, що соціальний захист стосується усієї сфери соціальної діяльності держави.

Як ремарку наведемо такий аргумент: у вітчизняній юридичній літературі цілком слушно звертається увага на невідповідність формулювання ст.46 Конституції України (у частині визнання права на соціальний захист, що включає право на соціальне забезпечення, виключно за громадянами) формулюванню ст.3, а також міжнародним стандартам соціальних прав [21, с.37; 269, с.12].

2. Методом соціального права, на наш погляд, виступає діяльність певних суб'єктів із представлення соціальних надань, тобто соціальне утримування людини. Цей метод можна назвати (про це вже йшлося) соціально-аліментарним (від лат. alimentum – "годування", "утримання").

Обумовленість специфіки методу права соціального забезпечення радянської доби аліментарним характером зобов'язань у відповідних правовідносинах відзначали В.С. Андрєєв, Р.І. Іванова, К.С. Батигін, А.Д. Зайкін, В.О. Тарасова та інші дослідники. Найбільш глибоко особливості "методу соціальноаліментарних вимог і надань" були проаналізовані Р.І. Івановою. Під соціальною аліментацією вона розуміла "спосіб надання державою або за її дорученням громадськими організаціями життєзабезпечення на справедливій основі, безоплатно, безеквівалентно, а не у порядку дій у відповідь на нову зустрічну працю, в обсязі нормального життєвого стандарту, який склався на даному етапі розвитку радянського суспільства, без застосування договірних засад із фонду соціального забезпечення" [77, с.128].

Сучасні автори інтерпретують соціальну аліментацію як спосіб надання матеріального забезпечення і послуг – за рахунок централізованих позабюд-жетних фондів соціального призначення або ж частини бюджетних коштів – безоплатно для отримувача, безеквівалентно, але нормовано, з урахуванням трудового (страхового) стажу або ж відплатно-нееквівалентно і, як правило, на недоговірній основі [120, с.23].

Видається, що за допомогою вищеназваного методу, який, із певними застереженнями, отримав визнання у праві соціального забезпечення, відбувається правове регулювання усіх соціально-захисних відносин. Цей метод полягає, таким чином, у наданні суспільством і державою допомоги "соціальним аутсайдерам" – тим, хто її потребує у зв'язку із настанням у їхньому житті несприятливих обставин, тобто так званих соціальних ризиків [184, с.106].

3. Складність розв'язання питання про місце соціального права в системі права України, тобто стосовно системно-структурного статусу цього нормативно-юридичного утворення, далеко не в останню чергу зумовлюється певною невизначеністю і багатомірністю самого поняття соціального права. Так, відомий німецький юрист другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Гірке поділяв систему права на дві частини: право індивідуальне та право соціальне. В основу цього поділу ним було покладено такий своєрідний критерій, як усвідомлення людиною самої себе як "відокремленого індивіда" й одночасно як "члена суспільного цілого" [118, с.327].

Французький соціолог і правознавець Г. Гурвич визначав соціальне право як право інтеграції, протилежне як праву розмежувального розподілу, так і праву субординації чи панування ("домініум" та "імперіум" римського права). На його погляд, соціальне право спонукає суб'єктів, яким воно адресоване, безпосередньо брати участь у всьому, що, у свою чергу, безпосередньо сприяє юридичним відносинам членів відповідної спільноти. Ось чому соціальне право засноване на довірі, на спільному зусиллі, на взаємодопомозі, в той час як розподільне право і право розмежувальної координації засновані на недовірі та конфліктах, а право субординації – на підкоренні й віддаленні від права інтеграції, через його відчуження і підкорення праву роз'єднання [52, с.659].

З точки зору відомого сучасного російського вченого Ю.О. Тихомирова, в галузях так званого соціального права, призначених для реалізації та захисту не тільки індивідуальних прав громадян, але й їх сукупної охорони, можна виявити своєрідне сплетіння "приватних" і "публічних" засад. До таких галузей він відносить трудове, екологічне, земельне, підприємницьке, банківське та інші [228, с.345].

Більш слушною видається позиція, згідно з якою соціальне право включає галузі трудового права, права соціального забезпечення, медичного та освітянського права [23, с.27].

Ґрунтуючись на розроблених С.С. Алексєєвим положеннях про комплексні галузі права як вторинні, похідні правові утворення (котрі "нашаровуються" над головними структурними підрозділами – основними галузями права) [3, с.22; 5, с.184,188, 196], видається можливим кваліфікувати сучасне соціальне право як комплексну інтегровану галузь (супергалузь) права, в якій знаходять, так би мовити, "другу прописку" певні норми зазначених чотирьох галузей права України. При цьому до соціального права слід віднести не всі юридичні норми кожної з цих галузей, а лише ті, що регулюють питання, пов'язані із соціальним захистом людини (зокрема, захистом найманих працівників).

Loading...

 
 

Цікаве