WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Соціальна держава - Курсова робота

Соціальна держава - Курсова робота

Друге питання безпосередньо пов'язане із проблемою практичної розбудови соціальної держави в Україні. Адже, виходячи з тези, що така держава є вищою сходинкою в еволюції держави правової, можна було б припустити, що в Україні спершу слід побудувати правову державу, і лише виконавши це завдання, приступати до розбудови держави соціальної. Чи є правомірною така позиція? Слід визнати , що аргументом на її користь є історичний досвід державотворення в розвинених західних країнах, яких сьогодні без жодних застережень можна означити як держави соціально-правові. Дійсно, у цих країнах сформована упродовж століть правова держава з плином часу поступово набувала ознак соціальної держави. Проте про придатність такого сценарію говорити у сучасних умовах щодо України не видається можливим. На нашу думку, процеси розбудови на теренах України соціальної і правової держави повинні відбуватися одночасно (паралельно) і взаємоузгоджено. Правова та соціальна держави – не антитези. Поєднання цих до певної міри суперечливих елементів складає суть діалектики розвитку такої держави, котра визнає пріоритет прав людини і, відповідно до цього, допускає різноманітні форми й методи її діяльності. Як відзначається в літературі, становлення соціальної держави – тривалий, надзвичайно складний і суперечливий процес. Утримувати його в певних рамках, не обмежуючи свободи одних людей і не знімаючи відповідальності за свою долю з інших, допомагають принципи правової держави, втілювані в повсякденне життя. Саме на їх основі можлива подальша гуманізація і держави, й суспільства [171, с.708].

Юридичний аспект соціальної держави полягає у чіткому визначенні правових процедур, форм і меж її діяльності. Зокрема глибинним базисом для усієї системи соціального забезпечення слугує ідея правової держави. Згадана система дозволяє гарантувати громадянам суб'єктивне право на отримання заздалегідь визначеної, нормативно встановленої допомоги за певних типових ситуацій, коли люди потребують підтримки. У принципі будь-яка соціальна допомога надається відповідно до діючих законів і в передбачених ними розмірах, а не за індивідуальними потребами кожної конкретної особи; в усякому разі це стосується тих виплат, що покликані замінити надходження у вигляді доходів (наприклад, пенсії). Таким чином, соціальні гарантії – це за своєю природою та формою водночас гарантії юридичні, що відбиває зв'язок між правовою і соціальною державою [46, с.70].

Слід погодитися з висловленою у літературі думкою про те, що соціальна і правова держава будуть сумісними, допоки державна влада буде обмежуватися і врівноважуватися, контролюватися і поширювати свій вплив лише при дотриманні основних прав людини. І навпаки, соціальна держава буде вступати у суперечність із вимогами правової завжди, коли "добробут людини", "соціальність", "соціальна справедливість" вважатимуться більшими цінностями, котрі й зараз можуть бути проголошені як "основні права" за рахунок історично встановлених принципів правової держави [12, с.87].

Конкретніше юридичні обмеження державної влади у соціальній правовій державі мають проявлятися у чіткій фіксації у Конституції та інших законах, а також і в реальному здійсненні таких принципових положень, як недопущення: задоволення соціально-економічних прав на шкоду політичній, економічній та духовній свободі; реалізації будь-яких "позитивних" прав на шкоду правам "негативним"; державного регулювання економіки на шкоду регулюванню ринковому; встановлення дискримінаційних обмежень , які гальмують розвиток приватного сектора економіки, разом із забороною розширення державного сектора за рахунок приватного (а також використання приватної власності на шкоду загальному благу) [85, с.8; 251, с.11].

Тільки у результаті такого обмеження державної влади правом може успішно функціонувати і розвиватися соціальна правова держава, діяльність якої іноді образно порівнюється із динамічною рівновагою маятника. Відносно бюрократизована, вона постійно прагне до посилення своїх соціально-інтервенціоністських елементів. Але як тільки соціально-правова держава у своєму внутрішньополітичному русі проходить певну точку рівноваги (оптимального регулювання), котру безпомилково фіксують механізми саморегулювання, починається активізація її правових важелів, які стримують інтервенціоністську тенденцію тим сильніше, чим далі заходить державне регулювання. Нарешті, правові засади "перемагають" соціальні, і починається рух у зворотному напрямку. Таке коливання "внутрішньополітичного маятника" забезпечується не тільки розвиненими правовими механізмами, але й особливою "дуалістичною" соціальною інфраструктурою соціальної правової держави і породженими цією інфраструктурою інститутами та механізмами демократії, які дозволяють досить швидко замінювати соціально-політичні сили, котрі перебувають при владі, опозицією. На зміну "лівій" більшості у парламенті приходить "права", на зміну консерваторам — соціал-демократи, більш ліберальна адміністрація змінює менш ліберальну, а в результаті внутрішньополітична активність концентрується біля певного оптимального центра [251, с.11].

Отже, повертаючись до питання, порушеного на початку даного підрозділу нашого дисертаційного дослідження, відзначимо наступне: на нашу думку, існують достатні підстави стверджувати, що конституювання соціальної держави аж ніяк не входить у суперечність із найважливішими принципами держави правової, а є справді новим, наступним етапом розвитку останньої. І між поняттями "правова держава" і "соціальна держава", і між принципами свободи та соціально-економічної рівності, і між двома "поколіннями" прав людини, безперечно, існує, з одного боку, діалектична єдність, а з іншого – можуть виникати деякі суперечності, напруження. Соціальна правова держава, яка претендує на те, щоб вважатися втіленням сучасного ідеалу гуманістичної держави, змушена – задля виправдання такої високої оцінки – постійно врівноважувати свої суперечливі елементи. При цьому слід наголосити, що дана рівновага є не статичною, а, радше, динамічною. Остання обставина безпосередньо пов'язана із подальшою еволюцією, невпинним розвитком людства в цілому.

В Україні (як і в інших пострадянських країнах) розбудова соціальної держави має своєю особливістю те, що відбувається вона одночасно із формуванням правової держави. А це, на нашу думку, вимагає ще більшої уваги до стану вказаної рівноваги. Інакше загроза рецидиву тоталітаризму, "поліцейської держави" може видатися не такою примарною. Допустити ж цього не можна за будь-яких обставин.

З викладеного випливає ще одне важливе питання: яким є співвідношення понять "соціальна (соціально-правова) держава" і "громадянське суспільство"? Це питання, з огляду на його значущість, має бути, як видається, предметом окремого дослідження (згадаємо, наприклад, наукові доробки С.О. Кириченка [82], К.О. Магомедова [113], Л.С. Мамута [115], В.Д. Роїка [190], В.М. Співака [220]). Проте, навіть зважаючи на обмеженість обсягу даної роботи (що спричиняє неможливість детального висвітлення вказаної проблеми), ми не можемо хоча б коротко не зупинитися на зазначеному питанні.* Адже, як цілком слушно зазначає знаний український правник Ю.М. Тодика, "в політико-правовій практиці будь-якої країни одним із основоположних питань є співвідношення держави і суспільства, можливості впливу громадянського суспільства на діяльність державних інституцій (підкреслено мною - О.П.). Це безпосередньо відноситься до проблеми становлення демократії, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, характеристики політичного режиму. Особливе значення ця проблема має для країн активного конституційного будівництва, до яких відноситься і Україна" [229, с.4].

Взагалі кажучи, у науковій політико-правовій літературі сформувалися три позиції щодо характеристики співвідношення громадянського суспільства і держави:

1) держава і громадянське суспільство — це соціальні системи, що збігаються;

2) держава і громадянське суспільство — це різні соціальні системи, первинною (ведучою) з яких є держава, котра контролює громадянське суспільство;

3) держава і громадянське суспільство — це різні соціальні системи, у яких держава виконує службову (підлеглу) роль щодо громадянського суспільства [207, с.65].

Спробуємо детальніше розглянути зазначені позиції, аби визначити яка з них більшою мірою відповідає дійсності.

Як відомо, держава є, по-перше, специфічним закономірним "продуктом" соціальної неоднорідності суспільства і, по-друге, — формою, важелем об'єднання усього населення певної території.

Вже з цього визначення стає очевидним, що держава не збігається з громадянським суспільством (курсив наш — О.П.). Громадянське суспільство і держава — це, так би мовити, два полюси єдиного соціального організму [175, с.28].

Loading...

 
 

Цікаве