WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Скоєння злочину з непрямим умислом - Курсова робота

Скоєння злочину з непрямим умислом - Курсова робота

III

Характеристика вольового моменту непрямого умислу

Всю вольову сферу психічної діяльності, крім бажання, закон відносить до вольової сфери побічного умислу — це байдужість, почуття обов'язку, небажання і т. ін. Таке психічне ставлення особи до настання злочинних наслідків ґрунтується на тому, що ці наслідки для неї бокові, оскільки вона має мету і прагнення досягти інших наслідків, іншої мети.

Часом обставини такі, що досягти певних наслідків можна лише таким чином, що неминуче або можливе настання і інших байдужих чи навіть небажаних наслідків.

Таким чином, вольовий момент побічного умислу — допущення наслідків — значить, що:

1) винна особа прагне досягти інших наслідків (злочинних. чи легальних);

2) осудні наслідки є бокові, супутні до головних, які утворюють мету,

3) свідоме допущення злочинних наслідків є розрахунок на ніщо, на -"може бути", у яких викривається нехтування чужими інтересами.

Отже, коли винна особа прагне досягти певної мети, допускає настання інших злочинних наслідків, то цей злочин чиниться з побічним умислом незалежно від того, чи вважає вона вказані наслідки можливими чи неминучими. Це значить, що відмінність між прямим і побічним умислом можна знайти лише в вольовій сфері. При позитивному (активному) вольовому моменті умисел може бути лише прямим, а. при нейтральному (негативному) тільки побічним. Тому треба, визнати, що і в тих випадках, коли суб'єкт передбачає неминучість злочинних наслідків, яких він не бажає або ставився до них байдуже, він діє з побічним умислом. Там, де інтересом жертвують заради досягнення мети, є побічний умисел, бо у таких випадках мета за самою суттю досягається не прямо, а через жертву. Інтелектуальний момент не може змінити сутності і вольової спрямованості цієї діяльності.

Вольовому моменту при скоєнні злочину передує формування усвідомлюваної мети, аналіз обстановки, підбір засобів досягнення цілі. Вольова злочинна поведінка достатньо вивчена досвідченими вченими-правознавцями, та її внутрішня структура – поява мети, вибір засобів досягнення цілі, планування, прийняття та реалізація рішення – ретельно описана у роботах багатьох кримінологів та у багатьох випадках розглядається як універсальна схема, придатна для аналізу механізму любого правопорушення. Між тим це далеко не так. Психологічна структура вольового вмисного злочину не підпадає під опис злочинів, вчинених по необережності та у стані сильного душевного хвилювання.

Багато діянь, які визнані злочинними, не мали ознак вольової поведінки. З числа опитаних засуджених за тяжкі насильницькі злочини проти особи та злісне хуліганство тільки 13,9 % у момент посягання усвідомлювали суспільну небезпечність та караність своїх діянь та свідомо приймали рішення скоїти вмисний злочин. Частіше думали про недозволенність своєї поведінки грабіжники 34,4 % та менше всіх – засуджені за зґвалтування 6,3 %.1 Ці дані показують бездумність більшості насильницьких посягань, співпадають з виводами інших вчених. О.І. Бажанов повідомляє, що 58,7 вивчених ним засуджених, які знали про караність своїх дій зовсім не думали, а 10,5 % ставились байдуже до покарання.

Вольовий момент евентуального умислу визначається як свідоме допущення суспільно-небезпечних наслідків. Протиставляючи непрямий умисел прямому, належить мати на увазі, що при евентуальному умислі злочинні наслідки – це побічний продукт дій винного, направлених на досягнення іншої цілі, яка знаходиться за межами даного складу злочину. Винний не прагне спричинити суспільно-небезпечні наслідки. Однак також не правильно буде стверджувати, що особа, яка діє з непрямим умислом, відноситься до суспільно-небезпечних наслідків негативно, бажає їх настання (активне бажання). Насправді ж свідоме допущення значить, що винний викликає своїми діями певну низку подій та свідомо, тобто осмислено допускає розвиток причинного зв'язку, який призводить до настання суспільно-небезпечних наслідків. Якщо небажання – активний вольовий процес, пов'язаний з негативним відношенням до наслідків, то свідоме допущення є активним процесом, пов'язаним з позитивним вольовим відношенням до суспільно-небезпечних наслідків. У свідомому допущенні проявляється певний зміст волі, доволі близьке за своєю психологічною природою до бажання. Саме позитивне, погоджувальне відношення до наслідків наближає свідоме допущення до бажання, робить їх різновидами вольового змісту однієї й тієї самої форми вини.

IV

Проблема непрямого умислу у злочинах з формальним складом

У злочинах з матеріальним складом, свідомістю суб'єкта, який скоїв вмисний злочин, охоплюється як розуміння суспільно-небезпечного характеру свого діяння, так і передбачення настання суспільно-небезпечних наслідків. Передбачення не тільки звернено у майбутнє, але й простежує у повному обсязі причинний зв'язок та певні злочинні наслідки на рівні їх неминучості чи можливості настання.

Складніше простежити та встановити зміст умислу при скоєнні так званих формальних злочинів, коли свідомістю суб'єкта повинно охоплюватись лише розуміння суспільно-небезпечного характеру свого діяння, яке складає об'єктивну сторону злочину.

Прямий умисел при скоєнні формального злочину відрізняється тим, що винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння та бажає його скоєння.

Непрямий умисел можливий лише у матеріальних складах. У формальних складах злочинів психічне відношення суб'єкта до наступивших суспільно небезпечних наслідків встановлювати не потрібно.

У злочинах з формальним складом предметом бажання є самі суспільно-небезпечні діяння. Так суб'єкт наклепу, усвідомлюючи ганебний характер розповсюджуваних неправдивих відомостей, бажає розповсюдити саме неправдиві та ганебні іншу особу умовиводи. А суб'єкт хуліганства, усвідомлюючи, що його дії грубо порушують громадський порядок та виражають крайню неповагу до суспільства, бажає скоїти діяння яке має суто такі властивості. Тому при скоєнні злочинів з формальним складом предметом бажання є дії (або бездіяльність) , котрі за своїми об'єктивними ознакам мають властивості суспільної небезпеки, незалежно від факту настання негативних наслідків.

У формальних складах злочинів для суб'єктивної сторони не потрібно, щоб винний передбачав причинний зв'язок , бо у цих злочинах негативні наслідки не є необхідним елементом складу злочину. У матеріальних складах злочинів винний може передбачити як неминучість настання негативних наслідків, так і можливість їх настання.

V

Різниця між непрямим умислом та прямим,

а також злочинної самовпевненості

Підставою розмежування двох видів умислу є, те, що при прямому умислі винна особа бажає настання суспільно-небезпечних наслідків, а при непрямому — виявляє байдужість до таких наслідків, не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Згідно з законом (ст.8 КК) межа між прямим і побічним умислом полягає у вольовій сфері психічної діяльності: між бажанням (прямий умисел) і, допущенням, небажанням (побічний умисел) настання суспільно-небезпечних, наслідків. Вольова сфера, психічної діяльності не вичерпується бажанням і небажанням. Відповідно до закону вольовий момент прямого умислу складає лише бажання. Все інше в вольовій сфері закон відносить до вольового моменту побічного умислу. Бажання, як вольовий момент прямого умислу, є лише тоді, коли наслідок постає як мета діяльності, є кінцевою метою діяльності суб'єкта. Інше не дає можливості відрізнити дії героя при самопожертвуванні від вчинку самогубця. Отже, з прямим умислом діяння чиниться лише тоді, коли злочинні наслідки (заподіяння шкоди об'єкту посягання) є метою злочинної дії (чи бездіяльності).

Труднощі встановлення психічного ставлення особи до діяння (передбачення, бажання) обумовлені відсутністю необхідних для цього критеріїв, а тому передбачення чи бажання винною особою злочинних наслідків не має можливості ні доказати, ні спростувати.

Побічний (евентуальний) умисел визначається законом (ст.8 КК), як таке психічне ставлення особи до діяння, при якому особа свідомо передбачала суспільне небезпечний характер своєї дії чи бездіяльності та їх наслідки і свідомо допускала настання цих наслідків.

В прямому і непрямому умислі інтелектуальний момент співпадають, а вольові відрізняються.

Прямий і побічний умисли відрізняються лише за ознаками вольового моменту. Вольовий момент прямого умислу утворює лише бажання винною особою тих наслідків, яких вона прагне досягти вчиненням злочину.

Інтелектуальному та вольовому ознакам умислу притаманний органічний зв'язок, бо воля не тільки взаємодіє зі свідомістю, випливає з нього, але й ґрунтується на свідомості. Інтелектуальні та вольові ознаки умислу пов'язані між собою, вони взаємодіють та у тому чи іншому складі містяться в умислі. Але їм притаманні специфічні розбіжності. Якщо інтелектуальні ознаки умислу відповідають на питання про те, які фактичні обставини, які відносяться до складу конкретного злочину, були усвідомлені (передбачені) особою, то вольова ознака умислу відповідає на питання про те, як ставилася особа до того, що нею було усвідомлено та передбачено.

Loading...

 
 

Цікаве