WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Склад, компетенція та внутрішня організація Верховної Ради України - Курсова робота

Склад, компетенція та внутрішня організація Верховної Ради України - Курсова робота

Уповноважений Верховної Ради з прав людини призначається Верховною Радою України(ст. 101 Конституції).

Рахункова палата створюється для контролю за використанням коштів Державного бюджету від імені Верховної Ради (ст. 98 Конституції).

Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміцнення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус народного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; забезпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та цих органів з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування й об'єднаннями громадян.

До повноважень Верховної Ради також належить:

1) призначення на посади та звільнення з посад Голови і та інших членів Рахункової палати;

2) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

3) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

4) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;

5) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

6) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

7) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

8) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

9) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

10) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

11) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

12) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

13) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

14) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України.

Однією з основних традиційних форм парламентського контролю є запити — парламентські та депутатські. Зокрема, як вже зазначалося, відповідно до Конституції України (ст. 85) Верховна Рада може прийняти рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як третиною конституційного складу Верховної Ради.

Отже, очевидно, що на Верховну Раду України покладено дуже відповідальні повноваження в галузі законотворчості та інші функції по здійсненню державної влади в Україні.

Висновки.

Таким чином, на підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що сьогодні в Україні повним ходом йде розбудова правової, демократичної, соціально орієнтованої держави. З цією метою постійно приймаються нові закони, видаються постанови і розпорядження, які направлені на врегулювання нових економічних політичних та інших відносин, а також на зміцнення і укріплення державності та суверенітету України, вдосконалення державної влади.

Донедавна наша наука, в тому числі і наука конституційного права, активно заперечувала необхідність визнання і впровадження в життя принципу "розподілу влад", і, відповідно, інституту президентства, які вважалися "шкідливими і безперспективними для радянської демократії, чужими і ворожими передовій соціалістичній формі народовладдя". Hе останню роль у "відмові права на життя" президентства відіграла теорія поєднання законодавчої і виконавчої влади у діяльності механізму владарювання.

Відкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодої Радянської держави відкидали тим самим теорію і практику розподілу влад, яка, на їх думку, виконувала соціальне замовлення пануючої буржуазії, забезпечувала експлуатацію широких мас трудящих.

Іншими словами життя засвідчило:

1) непридатність і навіть шкідливість теорії "поєднання влад", "одновладного правління";

2) необхідність розподілу влад як єдино можливої форми організації діяльності верховних владних структур.

Я вважаю, що шлях реформ, який обрала наша країна приведе нас до створення дійсно правової, демократичної, соціально орієнтованої та економічно процвітаючої держави.

Однопалатний характер парламенту породжує і може породжувати згодом певні проблеми, зокрема, щодо темпів законотворчості і якості законодавчих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.

Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається виконання парламентом значного обсягу робіт , практично створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься інтенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, наукових та інших основ діяльності парламенту.

Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміцнення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус народного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; забезпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування й об'єднаннями громадян.

Список використаної літератури:

  1. Конституція України від 28.06.1996р.

  2. Закон України "Про постійні комісії Верховної Ради України" Відомості Верховної Ради, 1995р. -№ 19. –Ст.134.

  3. Закон України "Про назву, структуру та кількісний склад нового парламенту України" від 07.10.1993р. № 3488-12 Відомості Верховної Ради України, 1993, № 42. –Ст. 395.

  4. Закон України "Про Уповноваженного Верховної Ради України з прав людини" від 23.12.1997р.№ 77697-ВР Відомості Верховної Ради, 1998, №- 20, -Ст.99.

  5. Закон України " Про Рахункову палату" від 11.07.1996р., № 315/96-ВР Відомості Верховної Ради, 1996, № 43. –Ст.212

  6. Закон України " Про комітети Верховної Ради України" від 04.04.1995р. № 116/95-ВР Відомості Верховної Ради, 1995. № 19, -СТ.134

  7. Постанова Верховної Ради України "Про Регламент Верховної Ради України"від 27.07.1994р. № 130/94-ВР Відомості Верховної Ради, 1994, -№ 35. –Ст.339.

  8. Безсмертний Р. "Президент України, Верховна Рада України""Віче", 2000. -№ 7. –Ст.3

  9. Гавриш С. "Парламентаризм на чолі суспільного прогресу" "Віче", 2001, № 7.-Ст.3

  10. Горьовий Л. "Парламент України: проблеми управління""Віче", 1997. -№ 4 –Ст.5

  11. Копейчиков В. В. "Конституційне право України" – Київ: Юрінком, 1998.

  12. Копейчиков В. В. "Правознавство"– Київ: Юрінком, 1998.

  13. Погорілко В. Ф. "Конституційне право України" – Київ: Наук. думка, 1999.

  14. Рогозін О. "Парламент України" "Голос України", від 23.04.1998. –Ст.12.

  15. Струкан П. "Законотворчість Верховної Ради України, як найважливіша її функція" "Голос України", від 05.08.1999р.-Ст.6.

  16. В.Шаповал "Вищі органи сучасної держави"; "Програма Л", Київ, 1995р.

Loading...

 
 

Цікаве