WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → "Сімейне право за ""Руською Правдою""" - Курсова робота

"Сімейне право за ""Руською Правдою""" - Курсова робота

СІМЕЙНЕ ПРАВО ЗА "РУСЬКОЮ ПРАВДОЮ"

Цивільне і шлюбно-сімейне право за "Руською правдою"

Найбільшим пам'ятником давньоруського права й основним правовим документом Давньоруської держави був збірник правових норм, що дістав назву Руської Правди, що зберіг своє значення й у більш пізні періоди історії. Її норми лежать в основі Псковської і Новгородський судних грамот і наступних законодавчих актів не тільки руського, але і литовського права. До наших днів дійшло більш ста списків Руської Правди. Первісний текст Руської Правди на жаль до нас не дійшов. Перший текст був виявлений і підготовлений до друку відомим російським істориком В.Н. Татищевим у 1738 р. Назва пам'ятника відмінно від європейських традицій, де аналогічні збірники права одержували чисто юридичні заголовки - закон, законник. На Русі в цей час були відомі поняття "статут", "закон", "звичай", але документ позначений легально-моральним терміном "Правда".

Він являє собою цілий комплекс юридичних документів XI - XII ст., складовими частинами якого були Найдавніша Правда (близько 1015 р.), Правда Ярославичей (близько 1072 р.), Устав Мономаха (близько 1120-1130 р.). Руська Правда в залежності від редакції підрозділяється на Коротку, Велику і Скорочену.

Коротка Правда - найдавніша редакція Руської Правди, що складалася з двох частин. Її перша частина була прийнята в 30-і рр. XI ст. Місце видання цієї частини Руської Правди спірно, літопис указує на Новгород, але багато авторів допускають, що вона була створена в центрі землі Російської - Києві і зв'язують її з ім'ям князя Ярослава Мудрого (Правда Ярослава). Вона містила в собі 18 статей (1-18) і цілком присвячена карному праву. Швидше за все, вона виникла під час боротьби за престол між Ярославом і його братом Святополком (1015 – 1019 р.). Наймана варязька дружина Ярослава вступила в конфлікт із новгородцями, що супроводжувався убивствами і побоями. Прагнучи врегулювати ситуацію, Ярослав піддобрив новгородців "давши їм Правду й устав списавши, тако рекши їм: по її грамоті ходите". За цими словами в Новгородському першому літописі поміщений текст Найдавнішої Правди. Характерними рисами першої частини Руської Правди є наступні: дія звичаю кровної помсти, відсутність чіткої диференціації розмірів штрафів у залежності від соціальної приналежності потерпілого. Друга частина була прийнята в Києві на з'їзді князів і найбільших феодалів після придушення повстання низів 1086 р. і дістала назву Правди Ярославичей. Вона складалася з 25 статей (19- 43), але в деяких джерелах статті 42-43 є окремими частинами й іменуються відповідно: Покон вірний і Урок мостників. У її заголовку зазначено, що збірник розроблявся трьома синами Ярослава Мудрого при участі найкрупніших осіб з феодального оточення. У текстах є уточнення, з яких можна зробити висновок, що збірник затверджений не раніше року смерті Ярослава (1054 р.) і не пізніше 1077 р. (рік смерті одного з його синів).

Друга частина Руської Правди відбиває процес розвитку феодальних відносин: скасування кровної помсти, захист життя і майна феодалів підвищеними мірами покарання. Велика частина статей Короткої Правди містить норми карного права і судового процесу.

Велика Правда була складена після придушення повстання в Києві 1113 року. Вона складалася з двох частин - Суду Ярослава і Статуту Володимира Мономаха. Велика редакція Російської Правди містить 121 статті.

Велика Правда - це більш розвинений кодекс феодального права, у якому закріплювалися привілеї феодалів, залежне положення смердів, закупів, безправ'я холопів. Велика Правда свідчила про процес подальшого розвитку феодального землеволодіння, приділяючи багато уваги охороні права власності на землю й інше майно. Окремі норми Великої Правди визначали порядок передачі майна в спадщину, укладання договорів. Більшість же статей відносяться до карного права і судового процесу.

Скорочена Правда склалася в середині XV в. з переробленої Великої Правди.

Безперечно, що, як і будь-який інший правовий акт, Руська Правда не могла виникнути на порожньому місці, не маючи під собою основи у вигляді джерел права. Мені залишається перелічити і проаналізувати ці джерела, оцінити їхній внесок у створення Руської Правди. Хочеться додати, що вивчення процесу права має не тільки чисто пізнавальний, академічний, але і політико-практичний характер. Воно дозволяє глибше зрозуміти соціальну природу права, особливості і риси, дає можливість проаналізувати причини й умови виникнення і розвитку.

Формування пенітенціарного законодавства в Древній Русі почалося при становленні державності у східних слов'ян.

Усі феодальні суспільства були строго стратифіковані, тобто складалися зі станів, права й обов'язки яких чітко визначені законом як нерівні по відношенню друг до друга і до держави. Іншими словами, кожен стан мав свій юридичний статус. Було б великим спрощенням розглядати феодальне суспільство з погляду визискувачів і визискуваних. Стан феодалів, складаючи бойову силу князівських дружин, незважаючи на усі свої матеріальні вигоди, міг втратити життя - саме коштовне - простіше й імовірніше, ніж бідний стан селян. Феодальне суспільство було релігійно-статичним, не схильним до різкої еволюції. Прагнучи закріпити цю статичність, держава консервувала відносини зі станами в законодавчому порядку. Не склавшись у глобальну систему виробництва, рабство Русі одержало поширення як суспільний уклад. Джерелом рабства був насамперед полон, народження від рабині. У рабство попадали за тяжкі карні злочини (розгарбування), залежний закуп обертався в раба у випадку утечі від хазяїна і крадіжки, у рабство обертався злісний банкрут (ст. ст. 56, 64, 55 Великої Правди). Стаття 110 Великої Правди встановлює ще три випадки холопства: одруження на рабі без договору, надходження в служіння ключником-тіуном без договору про волю, самопродаж у рабство хоча б за "наготу".

У першому тисячоріччі н.е. рабство у слов'ян, за повідомленнями римських авторів, носило патріархальний характер, полонених рабів відпускали за викуп або уключали до складу племені; Самі жорсткі форми притаманні рабству на ранніх етапах державності, в ІХ-Х ст. раби у слов'ян є предметом продажу і збагачення. У договорах з Візантією (Х ст.) фігурує спеціальна "челядина ціна". У XI в. у руському праві вже діє принцип, відповідно до якого раб не може бути суб'єктом правовідносин, вступати в договори. Руська Правда вважала холопів власністю пана, самі вони не мали власності. За карні злочини холопів і нанесений ними майновий збиток відповідальність по його відшкодуванню несли хазяїни. За убивство холопа покладалося відшкодування збитку в 5-6 гривень (як за знищення речі). Хазяїн холопа за його убивство не залучався до відповідальності - за подібні випадки призначалося церковне покаяння.

У руській Правді відбилися процеси, аналогічні римському праву, де раб наділявся особливим майном (пекулієм), із правом розпоряджатися ним у господарських цілях на користь пана. У Статуті про холопів (ст. ст. 117, 119 Великої Правди) говориться про ведення торгових операцій холопами з доручення хазяїв.

Клас феодалів формувався поступово. У нього входили князі, бояри, дружина, місцева знать, посадники, тіуни і т.д. Феодали здійснювали цивільне управління і відповідали за професійну військову організацію. Вони були взаємно зв'язані системою васалітету, що регулює права й обов'язки один перед одним і перед державою. Для забезпечення функцій управління населення платило данину і судові штрафи. Матеріальні потреби військової організації забезпечувалися земельною власністю. Васальні і земельні відносини феодалів, їхній зв'язок з великим князем регулювалися, швидше за все, спеціальними договорами. У Руській Правді розкриті лише деякі аспекти правового статусу цього стану. Вона встановлює подвійну виру (штраф за убивство) у 80 гривень за убивство князівських слуг, конюхів, огніщан. Але про самих бояр і дружинників кодекс мовчить. Імовірно, за зазіхання на них застосовувалася страта. У літописах неодноразово описується застосування страти під час народних хвилювань.

Наступна група статей Руської Правди захищає власність. Установлюється штраф у 12 гривень за порушення земельної межі. Деякі дослідники вважають, що висока ставка штрафу вказує на приналежність власності феодалу. Такий же штраф випливає за руйнування бджоляників, боярських угідь, за крадіжку ловчих соколів і яструбів. Вищі штрафи в 12 гривень установлюються за побої, вибиті зуби, ушкоджену бороду, - видимо, корпоративне розуміння честі найчастіше приводило до фізичних зіткнень.

У феодальному прошарку раніше, усього відбулося скасування обмежень на жіноче спадкування. У церковних статутах за насильства над боярськими дружинами і дочками установлюються високі штрафи - від 1 до 5 гривень золота, за інших - до 5 гривень срібла.

Обов'язки селянського населення стосовно держави виражалися в сплаті податків у формі данини й оброків і участі в збройному захисті у випадку воєнних дій. На селян поширювалися державна юрисдикція і князівський суд.

У науці існує ряд думок про смердів, їх вважають вільними селянами, феодально-залежними, особами рабського стану, кріпаками і навіть категорією, подібною з дрібним лицарством. Але основна полеміка ведеться по лінії: вільні залежні (раби). Важливе місце в обґрунтуванні думок мають дві статті Російської Правди.

Loading...

 
 

Цікаве