WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Система цивільного права України - Курсова робота

Система цивільного права України - Курсова робота

В англо-американській правовій системі роль основного джерела права виконує судовий прецедент — рішення суду, що вступило в законну силу, по конкретній суперечці. Звичайно мова йде про рішення судів вищих інстанцій, певним чином систематизованих чи узагальнених, котрі і складають тут поняття судової практики. Як джерело права вона, по суті, визначає навіть порядок застосування писаного, "статутного права" (statute law), тобто законів і інших нормативних актів. У континентальної, у тому числі у української, правової системи судовий прецедент формально не вважається джерелом права, хоча фактично значення судової практики вирішення тих чи інших суперечок і тут дуже велико, а у відомій мері навіть формалізовано.

Так, вищі судові органи вправі давати судам "керівні роз'яснення" з питань застосування законодавства. Такі роз'яснення "у порядку судового тлумачення" звичайно приймаються ними у формі постанов їхніх пленумів, що містять обов'язкове тлумачення діючих правових норм. Ці акти не повинні містити нових норм права, однак закріплене ними тлумачення змісту правових норм є обов'язковим для відповідної судової системи, а тим самим і для сторін різних суперечок. Незважаючи на те, що формально вони не є джерелами права, їхня роль у встановленні однакового розуміння і застосування цивільно-правових норм, безумовно, дуже велика.

Важливе практичне значення мають і публікуємі рішення по конкретних справах (прецеденти у власному змісті слова), а також огляди практики розгляду окремих категорій споровши й інші рекомендації вищих судових інстанцій. Певним чином орієнтуючи суди, а отже, і учасників судових суперечок, у тому числі потенційних, вони в такий спосіб значною мірою визначають порядок, умови і наслідки застосування багатьох цивільно-правових норм (навіть при відсутності конкретної суперечки).

Не є джерелом права цивілістична доктрина. Обґрунтовані ученими висновки звичайно являють собою результат доктринального (наукового) тлумачення закону й інших джерел, але не мають обов'язкового характеру. Вони можуть бути враховані судом як думку знаючих осіб чи стати основою пропозицій про зміну (удосконаленні) законодавства, але в будь-якому випадку самі по собі не здобувають безпосереднього юридичного значення. Це ж можна сказати і про розроблювальний ученими-юристами на національному і міжнародному рівнях модельних (рекомендаційних) законах і інших аналогічних документах.

Не можуть вважатися джерелами права й індивідуальні акти, чи акти локального характеру, не утримуючих загальнообов'язкових розпоряджень (правових норм). У сфері цивільного права часто використовуються конкретні статути різних юридичних осіб, договори і т.п. Ці акти обов'язкові лише для тих, хто їх прийняв (не випадково говорять, що "договір — закон для двох"). Тому вони мають значення для регулювання конкретних відносин, що виникли між їх учасниками, у тому числі при вирішенні спорів (зрозуміло, за умови їхньої повної відповідності чинному законодавству). Саме з їхньою допомогою учасники цивільних правовідносин можуть самостійно організовувати і регулювати свої конкретні взаємозв'язки.

Таким чином, до числа джерел цивільного права варто відносити як законодавство (нормативні акти), так і міжнародні договори, а також торговельні порядки (а в країнах "загального права" — насамперед судовий прецедент). Ця обставина характеризує особливе розуміння джерела права в цивільно-правовій сфері.

Цивільне законодавство являє собою сукупність нормативних актів (а не норм права, як правова галузь) різної юридичної чинності. При цьому охоплювані їм нормативні акти в багатьох випадках мають комплексну, міжгалузеву природу, оскільки найчастіше містять не тільки цивільно-правові норми. Навіть у Цивільному кодексі маються норми публічно-правового характеру, що наприклад установлюють склад цивільного законодавства (ст. 3). В актах цивільного законодавства цивільно-правові норми переважають, але дуже рідко цілком витісняють норми іншої юридичної природи. Це викликано тим, що законодавець звичайно думає про змістовну сторону, а не про галузеву приналежність прийнятих їм актів. Норми, що містяться ж у них, у силу своїх об'єктивних юридичних властивостей розподіляються на публічно-правові і приватноправові.

Принциповою особливістю цивільного законодавства є наявність у ньому великого числа діапозитивних правил, що діють тільки в тому випадку, якщо самі учасники регульованого відношення не передбачать інший варіант свого поводження. Інакше кажучи, такі правила носять відтворювальний характер, тому що розраховані на заповнення відсутньої за якимись причинами волі самих суб'єктів. Такі норми переважають у регулюванні договірних відносин, тобто майнового обороту. У них виявляються особливості цивільного (частки) права, що звичайно розв'язує, дозволяє учасникам регульованих відносин самим вибрати найбільш прийнятний варіант поводження в загальних рамках, установлених законом, наділяючи їх для цього відповідними правовими можливостями. Диспозитивна норма звичайно містить певне правило поведінки, постачене застереженням "якщо інше не встановлено договором", що і дозволяє сторонам врегулювати свої відносини інакше, ніж це за загальним правилом передбачає закон.

Однак у цивільному законодавстві мається і значна кількість загальнообов'язкових, імперативних норм, що не допускають ніяких відступів від свого змісту (особливо при визначенні статусу суб'єктів і режиму об'єктів цивільних правовідносин, а також змісту речових і виключних прав). Більш того, у випадку сумніву в юридичній природі конкретної цивільно-правової норми варто виходити з її імперативного характеру, тому що диспозитивность повинна бути прямо, недвозначно виражена в ній, будучи все-таки особливістю, а не загальним правилом правового, у тому числі цивільно-правового, регулювання.

Вхідні в цивільне законодавство нормативні акти складають дуже значний по обсягу законодавчий масив. Їхній неминучий достаток викликаний широтою і складністю самого предмета цивільно-правового регулювання. Разом з тим ця обставина утрудняє ознайомлення з діючим цивільним правом і значно ускладнює встановлення необхідних взаємозв'язків між складовими його різними актами. Тому саме для цивільного законодавства першорядне значення має рішення проблеми його систематизації й упорядкування.

До основних способів систематизації (упорядкування) законодавства, застосовуваним і в цивільно-правовій сфері, відносяться інкорпорація, консолідація і кодификація. Інкорпорація нормативних актів являє собою зведення раніше виданих актів у єдине джерело (збірник) без зміни їхнього змісту. Офіційна інкорпорація звичайно оформляється у виді єдиного зводу, чи зборів іншого збірника законів чи інших нормативних актів. Прикладами такої інкорпорації є Звід законів Російської імперії і Збори діючого законодавства Союзу РСР (яке не було довершено). Неофіційні інкорпорації представлені різними збірниками нормативних актів, звичайно тематичного характеру.

Консолідація нормативних актів являє собою об'єднання ряду актів, присвячених загальному колу питань, у єдиний нормативний акт, іноді навіть більш високої юридичної чинності (наприклад, Національним банком України було прийняте Положення про безготівкові розрахунки в Україні, що замінило собою ряд раніше діючих банківських інструкцій). Достоїнством консолідації є можливість деякої "розчищення" законодавства при його об'єднанні шляхом скасування (пропуску) чи заміни явно застарілих чи повторюваних норм, однак без внесення змін у їхній зміст.

При великій кількості змін (новел), внесених у закон чи інший нормативний акт, використовується також можливість його повторної офіційної публікації в повному обсязі (новелізації), при якій стара редакція акта втрачає силу. Такий прийом, на жаль рідко використовуваний вітчизняним законодавцем, значно полегшує застосування офіційного тексту нормативного акта.

Вищою формою систематизації законодавства є його кодификація, при якій приймається єдиний новий закон (рідше — підзаконний нормативний акт), що скасовує дію ряду старих нормативних актів. Особливістю кодексу є побудова його по певній системі з неодмінним виділенням загальних положень (Загальної частини) і охоплення їм всіх основних правил відповідної сфери, що визначає його центральне, стрижневе місце в загальній системі нормативних актів. Тому кодекс стає головним джерелом права відповідної галузі.

У цивільному праві кодификація може носити загальний (галузевий) або приватний характер. У першому випадку вона виражається в прийнятті Цивільного кодексу, що охоплює всі основні норми й інститути даної галузі права. В другому — у прийнятті закону, у тому числі у формі кодексу, що регулює певну вузьку (галузеву чи міжгалузеву) групу суспільних відносин (наприклад, Житлового кодексу, Кодексу торгового мореплавання, Повітряного кодексу і т.п.), для яких можлива розробка і деяких реальних, а не надуманих загальних положень.

Loading...

 
 

Цікаве