WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Система цивільного права України - Курсова робота

Система цивільного права України - Курсова робота

Це дуже важливо, бо стосується самої організації ринкових відносин та їх правового регулювання.

Іншим важливим моментом в розглядуваній проблемі є конкретне визначення організаційно-правових форм юридичних осіб. З цього приводу можна сказати, що нічого нового порівняно з чинним законодавством Цивільний кодекс не вносить, проте він чітко підбиває висновок про саму можливість існування юридичних осіб лише в певних формах — у формі товариства й у формі установи. З цими формами пов'язано існування у цих видів юридичних осіб певного правового режиму, що важливо для визначення засад їх утворення і подальшого функціонування.

З наведених засад, що знайшли своє місце в новому Цивільному кодексі, який має стати підвалиною всього цивільного законодавства, випливають певні практичні висновки щодо удосконалення і шляхів розвитку майбутнього цивільного законодавства: потрібні нові закони публічного права, які б регулювали порядок утворення юридичних осіб публічного права та їх взаємовідносин із засновниками; потрібні і спеціальні закони, що стосуються організації і діяльності окремих організаційноправових форм юридичних осіб — акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю тощо.[16, c. 20-23]

Ще одна проблема відносно юридичних осіб має важливе принципове значення для розвитку законодавства, пов'язаного з економікою. Це проблема підприємств — юридичних осіб. На даний час державні підприємства діють на підставі права повного господарського відання, а державні установи — на підставі права оперативного управління. Це речові права, проте нове цивільне законодавство їх не знатиме, оскільки в Цивільному кодексі передбачається, що всі підприємства — юридичні особи матимуть право власності на належне їм майно, а з державними управлінськими структурами існуватимуть взаємовідносини суто управлінського характеру, засновані на публічних законах.

Те ж саме слід сказати про підприємства інших форм власності: вони самі є і повинні бути власниками, а підприємці — їх засновники — ніяких речових прав щодо цих підприємств не повинні мати. Це закономірно і теоретично обгрунтовано, оскільки наявність подібних прав підриває стабільність і дієвість цивільного обороту, бо власник підприємства фактично звільняється від відповідальності за борги підприємства, а між тим повністю здійснює контроль і управління ним.

У світовій правовій системі і практиці існує кардинальний принцип, згідно з яким найперше має бути задоволений інтерес кредитора. При наведеній же системі правовідносин інтереси кредитора залишаються поза увагою і він фактично залежить від сваволі засновника підприємства, який може навіть безболісно використати кошти підприємства у власних інтересах. Тому модель підприємства — юридичної особи, яка діє без обмежень, що встановлюються для нього за допомогою права повного господарського відання власником належних підприємству коштів, найбільше відповідає як вимогам нормального і стабільного цивільного обігу з урахуванням забезпечення певності кредитора у задоволенні своїх вимог, так і суті поняття юридичної особи, яка не просто має відокремлене майно, а є самостійною особою — власником цього майна. Що стосується засновника, то він може, створивши підприємство, за допомогою певних організаційно-правових форм, в яких має існувати це підприємство, здійснювати на нього вплив через членство, управління, наявність значної частки акцій тощо. Це вже сфера управління підприємством, а не речове право власності на саме підприємство і його майно.

Підприємство і його засновник — то різні особи і різні суб'' єкти права. Між собою вони мають перебувати в зобов'язальних стосунках.

До теоретичних засад нового цивільного законодавства належить вирішення низки важливих правових проблем, яке надається в новому Цивільному кодексі, і не тільки щодо юридичних осіб. Фундаментальною проблемою, від вирішення якої залежить доля будь-якого суспільства, є проблема вирішення регулювання права власності — невід'ємного від особистості людини права Порівняно з існуючим регулюванням права власності Цивільний кодекс на майбутнє містить істотні зміни Вони кореняться в сутності права власності і розкритті його справжнього змісту

В минулому панівне становище права державної власності не дозволяло по-справжньому розкрити його сутність, бо поперед усього поставала фігура держави як майже єдиного по-справжньому суб'єкта права власності/ Зміна напрямів розвитку економіки в Українській державі дозволила докорінно з інших позицій розглянути і право власності Всі суб'єкти права власності — громадянин, юридична особа і держава — отримали рівні права і, таким чином, постало питання на чому має грунтуватися їх право власності і що служить критерієм розрізнення права власності між ними.

За час, що минув після набуття Україною незалежності в 1991 р, виробилася і утвердилася думка, що сутністю права власності є стан присвоєності (приналежності), а зміст права власності складає сукупність його правомочностей — володіння, користування і розпорядження2 Виходячи з цього, можна стверджувати, що право власності найтісніше пов'язане з суб'єктом права власності, який, виражаючи своє право, виступає як приватна особа в суспільних відносинах, як особа, відокремлена у своїх зв'язках з суспільством Власник здійснює своє право власності по відношенню до речі як до " своєї " , всі інші ставляться до неї як до " чужої " , але завдяки тому що власник живе в людському оточенні, він вступає в правові відносини з іншими особами з приводу речі Проте зв'язок особи власника з річчю як особи, відокремленої від суспільства, яка має свій, лише їй властивий приватний інтерес, спрямований на річ, є безсумнівним

Саме тому кожний суб'єкт права власності в ринкових відносинах визначається як приватна особа, приватний власник, а право власності — як право приватної власності.

Це право однакове за сутністю і змістом для всіх суб'єктів права власності — як для громадян, так і для юридичних осіб і держави, яка в цивільних відносинах теж виступає як приватна.

2.4. Джерела цивільного права України

Термін "джерело права" прийшов у сучасне правознавство з римського права. У теоретичній літературі відзначається його багатозначність. У даному випадку мова йде про форму вираження правових норм, що має загальнообов'язковий характер. Установлення чи визнання державою того чи іншого джерела (форми) права має важливе юридичне, у тому числі правозастосовче, значення. Адже тільки виражені в такому джерелі норми права можуть застосовуватися для регулювання відповідних відносин. Формально не визнане джерело права, як і правила, що містяться в ньому, поводження, не має юридичного (загальнообов'язкового) значення.

У сучасних розвинених правопорядках пануючою формою (джерелом) права є нормативні акти, серед яких пріоритетне місце займають закони як акти вищої юридичної чинності. У цивільно-правовій сфері вони традиційно охоплюються поняттям цивільного законодавства. У колишньому вітчизняному правопорядку, заснованому на одержавлен-ний економіці, нормативні акти, прийняті чи санкціоновані державою, вважалися єдиним джерелом цивільного права. Тому дане поняття вичерпувалося категорією цивільного законодавства.[12, c. 21-23]

Активне включення сучасної України у світову економіку зажадало більш повного, чим раніше, урахування в її національному законодавстві міжнародно-правових положень. Відповідно до Конституції України загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори України є складовою частиною її правової системи. Вони, отже, повинні також враховуватися як джерела її права

У сфері майнового обороту в силу його складності й інших особливостей відому роль завжди зберігає звичай. Яскравим свідченням цього є правове оформлення міжнародного торгового обороту, у якому для регулювання взаємозв'язків учасників широко застосовуються різні міжнародні торговельні порядки і звичаї.

У радянському цивільному праві звичай практично втратив значення джерела права (хоча законодавство додавало йому деяку роль, відсилаючи в окремих рідких випадках до "звичайно пропонованих вимог" чи, наприклад, до звичаїв морських торгових портів). З переходом до ринкової організації економіки і розвитком майнового обороту роль застосовуваних у ньому звичаїв знову зросла, що знайшло законодавче відображення. Таким чином, по суті, відродилося ще одне джерело цивільного права (хоча сфера його використання фактично обмежене договірними відносинами).

Разом з тим визнання джерелом права інших, крім нормативних актів, явищ несе в собі певну небезпеку. Адже норми права передбачаються формалізованими, чітко фіксованими, що далеко не завжди має місце в інших джерелах. У свою чергу, ця обставина чревате сваволею правозастосовувачів, у тому числі судів, і непереборними розбіжностями при встановленні змісту застосовного до даного випадку права. Тому, зокрема, не можуть визнаватися формою права правила моралі і моральності, хоча багато хто з них, власне кажучи, лежать в основі ряду правових норм. Вони можуть мати певне значення лише при з'ясуванні змісту окремих цивільно-правових правил шляхом їхнього логічного тлумачення. Отже, інші, ніж законодавство, джерела права теж повинні бути по можливості конкретизовані і формалізовані як по змісту, так і по сфері застосування.


 
 

Цікаве

Загрузка...