WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Система договорів у підприємницькій діяльності за новим ЦК - Курсова робота

Система договорів у підприємницькій діяльності за новим ЦК - Курсова робота

По-друге, істотні умови майбутнього основного договору обумовлюються, як правило, на стадії попереднього договору. Якщо вони (або деякі з них) не визначені у попередньому договорі, їх погодження здійснюється в основному договорі в порядку, визначеному в попередньому договорі або актах цивільного законодавства.

По-третє, попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — у письмовій формі. Це може бути один письмовий документ, підписаний сторонами, обмін листами, телеграмами тощо.

Ініціативу щодо укладення основного договору може виявити будь-яка із сторін попереднього договору в порядку обміну між ними офертою та акцептом. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не буде укладений протягом строку, встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Оскільки з попереднього договору виникає двостороннє зобов'язання сторін укласти основний договір, воно може бути реалізовано шляхом пред'явлення до сторони, яка ухиляється від укладення основного договору, вимоги до суду про спонукання її укласти договір (ч. З ст. 182 ГК). Крім того, сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 635 ЦК).

Відповідно до ст. 636 ЦК договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі; виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору; з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Конструкція договору на користь третьої особи полягає в тому, що за цим договором зобов'язана сторона (боржник) повинна вчинити дію не на користь другої сторони за договором (кредитора), а на користь третьої особи, яка не бере участі в укладенні договору. На користь третьої особи можна "виговорити" право, яким ця особа може скористатися чи відмовитися від нього, але не можна без її згоди покласти на неї цивільно-правовий обов'язок. Так, відповідно до ч. 2 ст. 985 ЦК страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (ви-годонабувача), а також змінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.

Договір на користь третьої особи слід відрізняти від договору про виконання третій особі, за яким третя особа не набуває права вимагати виконання обов'язку від боржника. Виконання за договором на користь третьої особи можуть вимагати як особа, що уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору. Але, на відміну від ЦК 1963 р. (ст. 160), новий ЦК містить правило, за яким з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, як зазначено в ч. 1 ст. 636 ЦК, третя особа, на користь якої укладено договір, може бути конкретно названа у договорі або не вказана в ньому. Так, при морському страхуванні у страхових полісах використовується формула "на користь кого слідувати буде". В тому разі, коли третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, ним може скористатися сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, якщо інше не випливає із суті договору.

Версії класифікації різних вчених

Залежно від характеру переміщення матеріальних благ, що опосередковуються договірними зобов'язаннями, М.Д. Єгоров виділяв такі групи цих зобов'язань: зобов'язання з реалізації майна, зобов'язання з надання майна у користування, зобов'язання з виконання робіт, зобов'язання з перевезень, зобов'язання з надання послуг, зобов'язання з розрахунків і кредитування, зобов'язання зі страхування, зобов'язання із сумісної діяльності, змішані зобов'язання1. Проте слід відзначити певну непослідовність у наведеній систематизації договірних зобов'язань, оскільки зобов'язання, що виникають з перевезень, страхування, розрахунків і кредитування, теж переважно пов'язані з наданням послуг.

Як зазначав М.В. Гордон, розташування договірних інститутів у Цивільних кодексах України 1922 р. і 1963 р. було здійснено за ознаками, які характеризують правовий наслідок (юридичну мету) укладення окремих видів договорів. Спрямованість зобов'язальних правовідносин як класифікаційний критерій поділу зобов'язань на окремі види використовували О.О. Красавчиков і Ю.В. Романець.

В одному з варіантів проекту ЦК України було запропоновано групування договорів за названим критерієм спрямованості із зазначенням найважливіших видів договорів, що належали до тієї чи іншої групи. Зокрема договірні зобов'язання було поділено на такі групи: 1) зобов'язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна-бартер); 2) зобов'язання з оплатної передачі майна у користування (майновий найм, оренда, лізинг, побутовий прокат, житлові зобов'язання); 3) зобов'язання з виконання робіт (підряд, будівельний підряд, на здійснення проектних і розвідувальних робіт, побутовий підряд); 4) зобов'язання з надання послуг (перевезення, експедиція, доручення, зберігання, комісія, пожиттєве утримання); 5) зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або в користування (дарування, безоплатне користування майном). Окремо виділялися зобов'язання із страхування, розрахункові та кредитні відносини, зобов'язання про сумісну діяльність.

Як видно, групування договорів за певним критерієм (правова мета) не було проведено до кінця, оскільки за окремою рубрикацією залишились договори у сферах страхування, розрахунково-кредитних відносин, спільної діяльності та деякі інші. Крім того, договори зі спільною правовою метою — перехід права власності на майно, а саме договори купівлі-продажу і дарування виявилися за ознакою оплатності у різних класифікаційних групах. Труднощі у кваліфікації деяких договорів і віднесенні їх до тієї чи іншої групи зумовлені ще й наявністю у них елементів різних договорів (змішані договори). Такими, зокрема, є договори транспортної експедиції, оренди майна з викупом його, на виконання аудиторських робіт, франчайзингу тощо.

В остаточному варіанті ЦК таке групування договорів не проводиться, хоч і зберігається науково обґрунтована і життєво перевірена система розміщення окремих договірних інститутів залежно від того основного правового результату, досягнення якого домагаються сторони, укладаючи той чи інший договір. Разом з тим, до розділу III Книги п'ятої "Зобов'язальне право" було включено низку нових договорів, які не передбачалися попередніми варіантами проекту ЦК: ренти, довірчого управління майном, на виконання науково-пошукових і дослідно-конструкторських робіт, факторингу, франчайзингу тощо.

Поклавши в основу класифікації правовий наслідок (мету) договорів, можна виділити такі групи цивільно-правових договорів, що їх застосовують у підприємницькій діяльності:

  1. договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, контрактація, позика, міна (бартер), постачання енергетичних ресурсів тощо);

  2. договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, лізинг, прокат тощо);

  3. договори про виконання робіт (підряд, будівельний підряд, на виконання проектних і пошукових робіт, на проведення аудиту тощо);

  4. договори про надання послуг (транспортні договори, доручення, комісія, зберігання, консигнація, кредитний договір, факторинг, страхування підприємницьких ризиків тощо);

  5. договори на передачу результатів інтелектуальної діяльності (ліцензійні договори, договори на передачу науково-технічної продукції, комерційна концесія тощо);

  6. договори про спільну діяльність (засновницький договір, договір простого товариства, угоди про науково-технічне співробітництво тощо);

  7. забезпечувальні договори (договори застави, поруки, гарантії, завдатку, притримання тощо).

Зрозуміло, що навіть у межах кожної із названих груп договорів дається лише приблизний перелік окремих видів договорів, бо відповідно до ст. 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема з договорів та інших правочинів.

Отже, в рамках кожної із зазначених вище груп договорів формується певний тип договору (купівлі-продажу, майнового найму, підряду, надання послуг, спільної діяльності тощо), у межах якого виділяються окремі види договорів.

Література

  1. Конституція України.

  2. Цивільний кодекс України.

  3. Коментар до ЦК України під ред. В. Харитонова. – 2007 р.

  4. Гордон М. В. Радянське цивільне право. — Харків, 1960. — Ч. 2. — С. 5-6.

  5. Луць В. Сучасна кодифікація договірного права в Україні: здобутки і проблеми // Вісник Академії правових наук України. — 2006. — № 2 (33)— № 3 (34). - С. 435.

Loading...

 
 

Цікаве