WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Самозахист у цивільному праві - Курсова робота

Самозахист у цивільному праві - Курсова робота

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Курсова робота

з дисципліни "Цивільне право України"

на тему:

"Самозахист у цивільному праві"

Виконав:Копотієнко А.В.

Дніпропетровськ

2008

Зміст

Вступ

1. Поняття і юридична природа самозахисту цивільних прав

1.1Виникнення поняття самозахисту в законодавстві України

1.2 Правова природа самозахисту прав

1.3 Сфера реалізації та ознаки права на самозахист

2. Здійснення учасниками цивільних правовідносин права на самозахист

2.1 Заходи самозахисту прав

2.2 Необхідна оборона в цивільному праві

2.3 Дії в умовах крайньої необхідності в цивільному праві

3. Особливості самозахисту у речових та зобов'язальних правовідносинах

3.1 Самозахист речових прав

3.2 Самозахист у зобов'язальних правовідносинах

3.3 Деякі аспекти заподіювання шкоди при самозахисті

Висновки

Перелік використаних джерел

Вступ

Виникнення цивільних прав ґрунтується на визнанні рівності учасників регульованих цивільним правом відносин, недоторканності власності, свободи договору, неприпустимості довільного втручання кого-небудь в приватні справи, необхідності безперешкодного здійснення цивільних прав, забезпечення відновлення порушених прав, їх судового захисту.

Але незалежно від рівня розвитку суспільства, правопорушення, на жаль, залишаються його невід'ємною складовою. Сучасні реалії суспільного життя пов'язують ефективність механізму цивільно-правового захисту, перш за все, з його оперативністю. Тому розвиток ринкових відносин в незалежній Україні зажадав появу додаткових оперативних способів захисту цивільних прав. Одним з елементів механізму правового захисту, який надає можливість оперативного захисту, є право особи відновлювати порушені права й усувати перешкоди у їх здійсненні без звернення до юрисдикційних органів.

Питання про те, яким чином можна ефективно захистити свої порушені цивільні права, дуже актуальне на сьогоднішній день. Від рішення цього питання багато в чому залежить стабільність цивільного обороту і упевненість кожного в гарантованості своїх прав. Разом з тим, таке явище як самозахист, яке, за логікою законодавця, повинне було зайняти місце одного з самих оперативних способів захисту, виявляє на сьогоднішній день масу складнощів, зв'язаних з розумінням його сутності як нового способу захисту цивільних прав.

Інститут самозахисту є відносно новим для українського цивільного законодавства, що породило значну розбіжність в думках щодо його змісту, а також украй обмежене застосування норми, присвяченої самозахисту. Визначення змісту самозахисту цивільних прав вимагає відповіді на питання про співвідношення його з схожими інститутами цивільного і інших галузей права, виявлення умов правомірності спричинення самостійним захистом шкоди.

Дослідження інституту самозахисту цивільних прав здійснювалося в різноманітних теоретичних аспектах. Питання самозахисту розглядалося в роботах Д.І. Мейєра, В.І. Синайського, К.Н. Анненкова, В.П. Грібанова і інших. Окремі теоретичні і практичні аспекти застосування самозахисту цивільних прав вивчалися в роботах таких найвидніших правознавців як Т.Є. Абова, Ю.Г. Басин, І.О. Дзера, О.С. Іоффе, Н.І. Клейн, О.А. Красенів, Н.С. Малєїн, І.Б. Новіцкий, В.А. Рясенцев, С.В. Сарбаш, Г.А. Свердлик, Е.Л. Страунінг, Є.А. Суханов, Ю. К. Толстой.

Аналіз наукової літератури свідчить про відсутність єдиного підходу до багатьох аспектів самозахисту. Залишаються дискусійними питання, які стосуються правової природи права на самозахист, суб'єктів, об'єктів, заходів самозахисту, підстав виникнення та меж здійснення права на самозахист.

Такий стан наукової розробки, невизначеність з ключових питань самозахисту, безумовно, не може сприяти активній реалізації права на самостійний захист цивільних прав та інтересів.

Ці обставини зумовили мету даного дослідження: проведення комплексного наукового аналізу права учасників цивільних правовідносин на самозахист.

Відповідно задачами дослідження, вирішення яких дозволило досягнути вказаної мети, виступили:

- обґрунтування поняття і юридичної природи та сфери реалізації самозахисту цивільних прав;

- визначення способів здійснення учасниками цивільних правовідносин права на самозахист та їх реалізації, зокрема, таких заходів як: необхідна оборона, дії в умовах крайньої необхідності, тощо;

- аналіз особливостей самозахисту у речових та зобов'язальних

правовідносинах, деяких аспектів заподіяювання шкоди при самозахисті.

Об'єктом дослідження виступають відносини, що складаються з приводу самозахисту в цивільному праві України.

Предмет дослідження складають теоретичні і практичні аспекти самозахисту цивільних прав в законодавстві України.

В роботі використані такі загальнонаукові методи, як діалектичний, метод логічного аналізу, синтезу, індукції, дедукції і формалізації. Разом з вище переліченими використані такі методи, як історичний, порівняльно-правовий, техніко-юридичний і системно-структурний методи дослідження.

Робота складається із вступу, трьох розділів, об'єднуючих дев'ять підрозділів, та висновків.

1. Поняття і юридична природа самозахисту цивільних прав

1.1 Виникнення поняття самозахисту в законодавстві України

Самозахист прав як елемент механізму правового захисту, який надає можливість оперативного захисту, знаходив законодавче закріплення у найдавніших правових джерелах і у сучасному законодавстві різних держав.

Самозахист у стародавні часи був традиційною формою захисту, однак з посиленням державної влади можливості самозахисту обмежувалися, поступаючись праву на судовий захист, за деякими винятками (зокрема, необхідної оборони, дій у стані крайньої необхідності, відмови від договору у певних випадках).

Зарубіжні та вітчизняні нормативно-правові акти більш пізнього періоду теж закріплювали численні можливості самостійного захисту, хоча загальної норми щодо права на самозахист у більшості з них не було. У деяких з них містилася загальна норма про те, що самозахист можливий лише у випадках, передбачених законом. Законодавство окремих держав обмежувало самозахист лише можливістю необхідної оборони [, с. 229].

Можливості самозахисту закріплювалися й у вітчизняному законодавстві як у дорадянський, так і радянський періоди, хоча термін "самозахист" не вживався. Законодавство радянського періоду також не містило загальної норми щодо права на самозахист. Тому більшість учених дотримувалися думки про можливість самозахисту лише заходами, закріпленими у законодавстві, та визначали це право як виняток, розрахований на ситуацію, коли юрисдикційний захист неможливий, хоча окрім права на дії у стані крайньої необхідності жодна з можливостей самозахисту не була пов'язана у законодавстві з неможливістю юрисдикційного захисту [, с. 16].

Інтерес до цього права підвищився у зв'язку з тим, що однією з новел Конституції України [1] стала загальна норма щодо права на самостійний захист, за якою особа має право на захист своїх прав будь-якими засобами, які не заборонені законом. У Конституції право на самозахист не пов'язується з неможливістю отримати державний захист, тому пропозиції внести такі обмеження на галузевому рівні у загальні положення щодо права на самозахист слід вважати такими, що суперечать Конституції.

Отже, право на самозахист на рівні Основного закону було визнано самостійною та рівноцінною можливістю правового захисту, скористатися якою особа може на власний розсуд.

Це конституційне положення знайшло подальше впровадження у Цивільному кодексі [], де загальним питанням самозахисту присвячена окрема стаття та вперше на законодавчому рівні право на самозахист було закріплено як правову категорію, чим було відкрито шлях для широкого її використання: у нормативних актах, у літературі, в рішеннях суду, у повсякденній правовій лексиці.

Позитивним є те, що під час закріплення цього права у Цивільному кодексі був використаний вироблений юридичною наукою термін "самозахист", який, на відміну від термінів "необхідна оборона", "крайня необхідність", "самодопомога", "оперативно-господарські санкції", охоплює всі дії щодо самостійного захисту.

Верховна Рада України пішла шляхом загально-дозвільного порядку регулювання права на самозахист, закріпивши у ст.19 ЦК право самостійно обирати заходи самозахисту або застосовувати заходи, передбачені у законодавстві чи у договорі. Аналіз норм цивільного законодавства свідчить про розширення переліку законодавчо врегульованих заходів самозахисту порівняно з радянським законодавством.

Поняття "самозахист" в цивільному праві близько до понять "необхідна оборона" і "крайня необхідність" в праві кримінальному. Сама поява в ЦК України (і Росії) норми про самозахист, стало результатом серйозних наукових досліджень, проведених вітчизняними цивілистами, які підготували грунт для запровадження в українське і російське цивільне законодавство цього нового для них інституту.

Loading...

 
 

Цікаве