WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Роль держави в регулюванні ринкової економіки - Курсова робота

Роль держави в регулюванні ринкової економіки - Курсова робота

5) установка однакових вимог до порядку ведень реєстру іменних цінних паперів;

6) установка порядку й здійснення ліцензування різних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів і діяльності по оцінці й керуванню майном пайових інвестиційних фондів, а також призупинення або анулювання зазначених ліцензій у випадку порушення законодавства України про цінні папери;

7) видача, припинення або відкликання генеральних ліцензій на здійснення діяльності по ліцензуванню діяльності професійних учасників фондового ринку;

8) визначення стандартів діяльності інвестиційних, недержавних пенсійних, страхових фондів і страхових компаній на ринку цінних паперів;

9) здійснення контролю за дотриманням учасниками фондового ринку російського законодавства про цінні папери;

10) забезпечення створення загальнодоступної системи розкриття інформації на ринку цінних паперів;

11) регулювання діяльності саморегульованих організацій професійних учасників ринку цінних паперів.

4 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ

Стійкість і сила національної валюти - ключовий фактор зниження інфляції, досягнення макроекономічної стабілізації й економічного росту. Положення національної валюти має ключове значення для розвитку й процвітання економіки й суспільства. Найбільш високий рівень інфляції спостерігається в країнах, де визначення курсу національної валюти надано "ринковим силам".

У світі існують 3 основних режими валютного курсу - фіксований, плаваючий й обмежено плаваючий.

У режимі фіксованого обмінного курсу, що доминировали в минулому сторіччі, установи, що проводять грошову політику, фіксують відносну ціну вітчизняної й іноземної валюти. Для підтримки паритетного курсу центральний банк бере зобов'язання купувати або продавати іноземну валюту за даним курсом. Прикладом валюти з фіксованим курсом може служити аргентинське песо.

У режимі змінного курсу установи, що проводять грошову політику, не приймають зобов'язань по його підтримці на заданому рівні. Коливання попиту та пропозиції грошей відбиваються в змінах валютного курсу. Якщо центральний банк зовсім не купує й не продає іноземну валюту, то такий режим називається "чистим" плаванням. Якщо ж центральний банк здійснює валютні операції, то такий режим називається обмежено плаваючим.

Тільки в 26 з 155 країн, що входять у МВФ, валютні курси є вільно плаваючими (хоча центральні банки продовжують на валютних ринках і регулювати рух валютних курсів).

Офіційне регулювання валютного курсу засновано на тім думці, що офіційні влади краще, ніж ринок, справляються зі знаходженням довгострокового рівноважного значення валютного курсу.

Взагалі, валютна політика повинна бути спрямована на рішення наступних завдань:

 згладжування різких короткострокових коливань;

 зупинка хвилі надмірної спекуляції, викликаної зміною економічної ситуації;

 припинення тренда на валютному ринку;

 установлення цільового значення валютного курсу;

 опір валютним коливанням, у випадку коли вони перевищують певну припустиму зміну;

 стимулювання початку певного цінового тренда, виправданого економічною ситуацією.

Валютний курс являє собою ціну, що ставиться до двох країн, тому валютна політика однієї сторони може мати серйозні наслідки для інших країн. З метою недопущення маніпулювання своєю валютою МВФ виробив ряд рекомендацій, яким його члени повинні випливати при розробці своєї валютної політики:

 він повинен уникати маніпулювання своєю валютою з метою неефективного вирівнювання платіжних балансів або одержання переваг у міжнародній конкурентній боротьбі;

 він може здійснювати інтервенцію на валютному ринку тільки при необхідності згладжування короткострокових коливань ринкового курсу своєї валюти;

 при проведенні своїх інтервенцій члени МВФ повинні брати до уваги інтереси інших членів, включаючи тих, валюти яких також виявляються задіяні в ході інтервенції.

Існують різні інструменти регулювання валютного ринку й першим з них є монетарний. Але, підпорядкування монетарної політики тільки цілям регулювання валютного курсу може привести до неможливості досягнення інших цілей, таких як регулювання інфляції й безробіття.

Іншим інструментом регулювання є обмеження руху капіталу, або бар'єри в міжнародній торгівлі. Такі дії уряду можуть бути необхідні для досягнення стабільності на валютному ринку тих країн, де низка кредитоспроможність уряду.

Останнім інструментом регулювання валютного курсу є пряма інтервенція на валютному ринку. Успіх валютних інтервенцій залежить від їхньої інтенсивності, а також від довіри до офіційних монетарних органів.

5 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБІГУ

Рух грошей при виконанні ними своїх функцій у наявній і безготівковій формах являє собою грошовий обіг.

Грошовий обіг існує у двох формах: наявної й безготівкової.

Готівково-грошовий обіг - рух готівки в сфері обігу й виконання ними двох функцій (засобу платежу й засобу обігу). Готівка використаються:

 для кругообігу товарів і послуг;

 для розрахунків, не зв'язаних безпосередньо з рухом товарів і послуг, а саме: для розрахунків по виплаті заробітної плати, пенсій і т.д.

Готівково-грошовий обіг здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, векселів, чеків, кредитних карток і т.д. Емісію готівки здійснює центральний банк.

Безготівковий обіг - рух вартості без участі готівки: перерахування коштів по рахунках кредитних установ, залік взаємних вимог.

Безготівковий обіг здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних карток й інших кредитних інструментів.

Залежно від економічного змісту розрізняють дві групи безготівкового обігу: по товарних операціях і фінансових зобов'язаннях.

До першої групи ставляться безготівкові розрахунки за товари й послуги, до другого - платежі в бюджет і позабюджетні фонди, погашення банківських позичок, сплата відсотків за кредит, розрахунки зі страховими компаніями.

Між готівково-грошовим і безготівковим обігом існує взаємозв'язок і взаємозалежність.

Кількість грошей, необхідна для виконання функцій грошей як засобу обігу й платежу, визначається наступними умовами:

 загальним обсягом товарів, що звертаються, і послуг;

 рівня цін товарів і тарифів на послуги;

 швидкості обігу грошей;

 ступенем розвитку безготівкових розрахунків.

При металевому обігу кількість грошей стихійно регулювалося функцією скарбу. Це забезпечувало стійкість грошового обігу.

При відсутності золотого стандарту став діяти закон паперово-грошового обігу, відповідно до якого кількість знаків вартості прирівнювалася до оцінної кількості золотих грошей, необхідних для обігу. При такому положенні стабільність грошей похитнулася, стало можливим їхнє знецінення.

Нині, в умовах демонетизації золота, закон грошового обігу перетерпів модифікацію.

Мірою вартості товарів і послуг став грошовий капітал, що вимірює вартості не на ринку при обміні шляхом прирівнювання товару до грошей, а в процесі виробництва - товару до товару. Отже, кількість нерозмінних кредитних грошей повинне визначатися вартістю всіх цінностей у країні через грошовий капітал. Стихійний регулятор загальної величини грошей при пануванні кредитних грошей відсутній. Звідси випливає роль держави в регулюванні грошового обігу. Емісія кредитних грошей без обліку реальної вартості зроблених товарів і зроблених послуг у країні в процесі виробництва, розподілу й обміну неминуче викличе їхній надлишок і в остаточному підсумку приведе до знецінення грошової одиниці. Головна умова стабільності грошової одиниці країни - відповідність потреби господарства в грошах фактичному надходженню їх у наявний і безготівковий обіг.

Інфляція - кризовий стан грошової системи.

Сучасна інфляція зв'язана не тільки з падінням купівельної спроможності грошей у результаті росту цін, але й із загальним несприятливим станом економічного розвитку країни. Вона обумовлена протиріччями процесу виробництва, породженими різними факторами в сфері як виробництва й реалізації, так і грошового обігу, фінансів і кредиту. Першопричина інфляції - диспропорції між різними сферами народного господарства: нагромадженням і споживанням, попитом та пропозицією, доходами й витратами держави, грошовою масою в обігу й потребами господарства в грошах.

Існують внутрішні й зовнішні фактори інфляції.

Серед внутрішніх факторів можна виділити негрошові й грошові - монетарні. Негрошові - це порушення диспропорцій господарства, циклічний розвиток економіки, монополізація виробництва, незбалансованість інвестицій й ін. Грошові - криза державних фінансів: хронічний дефіцит бюджету, ріст державного боргу, емісія грошей й ін.

Зовнішніми факторами інфляції є світові структурні кризи, валютна політика держав, спрямована на експорт інфляції в інші країни, нелегальний експорт золота, валюти.

Інфляція проявляється в росту цін на товари й послуги, у зниженні курсу національної валюти, у збільшенні ціни золота, вираженої в національній грошовій одиниці.

Антиінфляційна політика - комплекс мер по державному регулюванню економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Намітилися два основних шляхи такої політики: дефляційна політика й політика доходів.

Дефляційна політика передбачає регулювання грошового попиту через грошово-кредитний і податковий механізм шляхом зниження державних витрат, підвищення процентних ставок за кредит, посилення податкового тягаря, обмеження грошової маси.

Політика доходів припускає паралельний контроль за цінами й заробітною платою шляхом повного їхнього заморожування або встановлення межі їхнього росту. Її здійснення може викликати соціальні протиріччя.

Особлива роль у проведенні антиінфляційної політики приділяється Центральному Банку України. Однією з головних причин інфляції є фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок грошової емісії. Відповідно до законодавства Банк України монопольно здійснює грошову емісію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Дж. Д. Сакс. Макроэкономика. Глобальный подход. М., изд. "Дело", 1996 г.

2. Тогунян Г.А. Государственное регулирование в области финансов и кредита в Украине. – К., 1997 г.

3. Финансы. Денежное обращение. Кредит. под ред. Л. А. Дробозиной. – М., 1997 г.

4. Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. /Херсон: Олді-плюс, 2002 р.

5. Лісовенко В. Теорія і практика використання інституту державних гарантій / Вісник НБУ. – К., 1999. – Грудень.

6. Василик О.Д. Державні фінанси України: Підручник для вузів. – К.: Вища шк..,1997.

Loading...

 
 

Цікаве