WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Розвиток місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства - Курсова робота

Розвиток місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства - Курсова робота

Одним з основних специфічних аспектів характеристики громадянського суспільства є те, що переважна більшість його інститутів формуються й функціонують на засадах самоврядування. Індивіди безпосередньо або через утворені ними органи вирішують питання своєї життєдіяльності, вільно формують певні інститути для спільного задоволення своїх потреб та інтересів, створюють для себе правила поведінки у формі соціальних (зокрема, правових) норм, якими керуються у своїй діяльності, самостійно приймають загальні рішення і самі їх виконують. Їх самоврядність забезпечується гарантованою правовими нормами можливістю прояву ініціативи, активної поведінки, правом на прийняття найбільш відповідного з точки зору інтересів індивідів та їх об'єднань рішення [10, c. 147]. Особливо широкі можливості в Україні громадянське суспільство має на рівні підзаконної правотворчості – органів місцевого самоврядування, політичних партій, підприємств, трудових колективів та ін. [15, c. 9]. Місце й роль місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства виражаються в особливостях і специфіці регулювання суспільних відносин на рівні місцевого самоврядування. Вони виявляються, по-перше, в самостійності здійснення населенням муніципального утворення своїх справ, по-друге, у створенні умов для ефективного вирішення завдань місцевого самоврядування [11, c. 16]. Проведений фахівцями аналіз текстів (англійською і французькою мовами) Європейської хартії про місцеве самоврядування з урахуванням неоднозначності термінів, які в них застосовуються, дозволяє стверджувати, що поняття "місцеве самоврядування" необхідно перекладати в такий спосіб: "Місцеве самоврядування означає право й реальну спроможність місцевих співтовариств регламентувати значну частину справ громадянського суспільства й управляти нею, діючи в межах закону під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення" [4, c. 17]. Таким чином, суспільство через державу (зокрема, парламент) резервує собі обрану лінію розвитку. Не знаючи ще, в чому конкретно може виявитися реальне самоврядування людей в територіальному аспекті, суспільство вже сьогодні формує таке юридичне розуміння, яке б не паралізовувало (не стримувало) ініціативи людей, визначало саме їх, а не владні структури, що мають на місцевому рівні фактично державну природу, головним компонентом місцевого самоврядування [6, c. 8].

У зв'язку з поширеністю в державознавній літературі позиції, за якою громадянське суспільство визначається як сфера самоорганізації людей – демократична форма, незалежна від держави й ринку [18, c. 3], вбачаємо за необхідне приділити увагу питанню, як співвідносяться суб'єкти публічної влади (держава й місцеве самоврядування) і громадянське суспільство. Відповіді на це запитання різні. Певна частина правників розмежовують, а в окремих випадках навіть протиставляють публічну владу й громадянське суспільство, оскільки вважають, що в останньому існують лише горизонтальні позавладні відносини. Інші вважають місцеве самоврядування одним з основних інститутів громадянського суспільства, але при цьому залишають поза увагою питання владного характеру повноважень його органів і посадових осіб.

Основу першої групи становлять науковці, які асоціюють громадянське суспільство з так званим "третім сектором". Вони не погоджуються з включенням місцевого самоврядування до його структури, обгрунтовуючи це тим, що до громадянського суспільства входять лише суб'єкти, які не здійснюють владних функцій. Інші дотримуються такої ж позиції, але пояснюють це тим, що віднесення місцевого самоврядування до складу громадянського суспільства нівелює його як інститут публічної влади. Протиставлення держави й громадянського суспільства змушує прихильників державницької концепції, які виходять з того, що місцеве самоврядування є однією з форм децентралізації державної влади, також не погоджуватися з включенням місцевого самоврядування до громадянського суспільства. Аргументація державознавців, які вважають місцеве самоврядування одним із головних інститутів громадянського суспільства, досить різноманітна. Як вбачається, насамперед, необхідно спиратися на те, що громадянське суспільство не може асоціюватися з неполітичними інститутами та з мережею незалежних від держави суспільних відносин. А. Карась, з нашого погляду, правильно відзначає, що тема громадянського суспільства не може бути обмежена ні неурядовими організаціями, ні мережею відносин між організаціями поза державним контролем, ні економічною чи ринковою сферами, ні соціальними структурами, що виникають у процесі самоврядування. Громадянське суспільство – значно складніше явище, яке існує в стані процесуальності, підлягає змінам і пов'язане з дискурсивними, інтелектуальними і культурними фільтрами та практиками [5, c. 479]. Заслуговує підтримки й позиція О.Ф. Фрицького, який вважає, що громадянське суспільство охоплює моральні, правові, економічні й політичні відносини [17, c. 100]. Отже, є всі підстави стверджувати, що структурними складниками громадянського суспільства виступають суб'єкти правових, економічних, політичних, соціальних, релігійних, духовних та інших відносин. Суб'єктами переважної більшості названих суспільних відносин є територіальна громада та її органи. Це дає підстави вченим стверджувати, що специфічним інститутом громадянського суспільства є місцеве (міське чи сільське) співтовариство [2, c. 122]. Н.І. Руда, аналізуючи ознаки територіальної громади, вказує на те, що в системі сучасного громадянського суспільства України існує як самостійний суб'єкт певна спільність людей, відокремлених від кожного члена суспільства й від народу, який становить усе населення держави [14, c. 236].

Взаємний вплив громадянського суспільства й суб'єктів публічної влади (держави й місцевого самоврядування) може бути різноплановим і різноаспектним. З одного боку, держава – це форма, яка організує суспільство, є його зовнішньою політико-правовою оболонкою. Суспільство, у свою чергу, – це середовище, у якому функціонує держава. Іншими словами, соціальною оболонкою, стосовно держави виступає уже саме суспільство. Громадянське суспільство, як саморегулююча система, не лише формує управлінську систему – органи публічної влади, а також встановлює параметри й межі адміністративного регулювання, визначає функції і компетенцію держави й місцевого самоврядування. Як бачимо, органічною частиною громадянського суспільства поряд з місцевим самоврядуванням є також держава, оскільки суспільство формує владні інститути, через парламент встановлює параметри й межі їх впливу на суспільне життя, визначає їх функції та завдання. Таким чином, заперечення певної частини науковців щодо віднесення місцевого самоврядування до структури громадянського суспільства втрачають свою гостроту, якщо перейти з позиції розмежування (протиставлення) держави і громадянського суспільства на позицію включення держави до структури останнього, тобто визнати, що громадянське суспільство охоплює не лише горизонтальні (невладні), а й вертикально-владні (правові, політичні) суспільні відносини. Отже, конституційне визначення місцевого самоврядування як особливої форми реалізації публічної влади не суперечить ідеї віднесення його до складу інститутів громадянського суспільства.

Loading...

 
 

Цікаве