WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Рішення суду першої інстанції в цивільному процесі - Курсова робота

Рішення суду першої інстанції в цивільному процесі - Курсова робота

ВИСНОВКИ

В результаті здійсненого дослідження питання про рішення суду першої інстанції в цивільному процесі України можна зробити такі висновки.

1. Рішення суду в цивільному процесі являє собою одночасно й акт підтвердження наявності чи відсутності між сторонами спору певних правовідносин, і наказ суду діяти відповідно до встановлених судом прав та обов'язків, і акт застосування норм права, і процесуальний документ установленої форми, і юридичний факт, який породжує, змінює чи припиняє правовідносини Всі ці аспекти рішення суду органічно поєднані між собою і взаємообумовлені. Таким чином, можна дійти висновку, що сутність рішення суду являє собою сукупність властивостей та проявів, а всі вони доповнюють один одного та разом відбивають сутність цього багатогранного акта правосуддя.

Отже, рішення суду - це вольовий акт правосуддя в цивільному процесі, ухвалений судом іменем України у встановленому законом порядку в результаті здійснення правозастосовчої діяльності, який містить в собі наказ і підтвердження наявності або відсутності правовідносин, спрямований на охорону та захист прав, свобод і законних інтересів суб'єктів права і який має наслідком виникнення, зміну або припинення процесуальних, а в деяких встановлених законом випадках і матеріальних правовідносин.

2. Класифікація рішень суду в цивільному процесі здійснюється за різними підставами Однією з найбільш поширених підстав є класифікація за видом провадження, в якому ухвалюється рішення. При цьому необхідно пам'ятати, що рішення суду як таке ухвалюється тільки в позовному та окремому провадженні, в наказному ж провадженні видається судовий наказ, який не можна відносити до видів рішень суду. Крім зазначеної підстави класифікації рішення суду також поділяють за способом захисту, який використовується судом у позовному провадженні, за видами матеріально-правових відносин, які є предметом спору і, відповідно, предметом судового рішення, за критерієм суб'єкта ухвалення рішення та за змістом рішення суду. Запровадження в українському цивільному процесі заочного розгляду справи і, відповідно, заочного рішення, викликало можливість поділу рішень суду у позовному провадженні за ступенем реалізації принципу змагальності процесу.

3. Рішення суду в цивільному процесі мають відповідати певним вимогам, які пред'являються до них як до актів правосудця. Такі вимоги, як законність та обґрунтованість, прямо закріплені в нормах цивільного процесуального законодавства, інші - прямо в законі не закріплені, а випливають із його змісту і розроблені правовою наукою. Серед них: вимога дотримання процесуальної форми рішення суду, повноти, визначеності, безумовності, виховної ролі, публічності, легітимності і своєчасності.

4. Кожне рішення суду в цивільному процесі складається з кількох структурних елементів:

предмет рішення суду - це те спірне цивільне правовідношення, або те питання в порядку окремого провадження, яке вирішив суд;

підстави рішення суду - ті міркування, за допомогою яких суд дійшов своїх вирішальних висновків. Вони поділяються на фактичні підстави рішення (встановлені судом фактичні обставини справи) та правові підстави (застосовані судом норми матеріального і процесуального права),

зміст рішення суду - зазначення того, яким чином судом вирішено спір у позовному провадженні, чи поставлене перед судом питання в окремому провадженні При цьому необхідно відрізняти зміст рішення суду як акта правосуддя, та зміст рішення суду як процесуального документа Реквізити рішення суду як процесуального документа чітко встановлені законом і їх необхідно строго дотримуватися при ухваленні рішення у кожній цивільній справі.

5. При порушенні встановлених вимог до судового рішення суд, який ухвалив рішення, як правило, не вправі його змінити Допущені недоліки виправляються вищестоящим судом Однак, окрім діяльності вищестоящих судів по перегляду і перевірці судових актів, певними повноваженнями по контролю за власними актами наділений і суд першої інстанції. Таку його діяльність часто називають терміном "самоконтроль". Законом встановлені три способи такого контролю:

а) виправлення описок і явних арифметичних помилок;

б) ухвалення додаткового рішення;

в) роз'яснення рішення.

6. Іноді при ухваленні рішення судом можуть вирішуватися деякі питання, пов'язані з виконанням цього рішення. Так, чинне цивільне процесуальне законодавство передбачає обов'язок або право суду, ухвалюючи рішення, допустити його негайне виконання. Крім того, суд може визначити порядок виконання рішення суду, тобто застосувати відстрочку, розстрочку виконання рішення, а також вжити заходів щодо забезпечення виконання рішення суду. Про це він зазначає в резолютивній частині свого рішення.

7. Рішення суду набуває всіх тих властивостей, які характеризують його як акт правосуддя, тільки після набрання ним законної сили.

Законна сила рішення суду - це правовий імператив, заснований на застосованих судом нормах матеріального і процесуального права, а також на силі й авторитеті судової влади, який має вираження у певних, чітко визначених правових наслідках.

Наслідками набрання рішенням суду законної сили є:

обов'язковість рішення суду, що набрало законної сили, тобто обов'язковість приписів, що містяться у рішенні суду, для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян;

неспростовність рішення суду, що набрало законної сили, під якою розуміють неможливість подальшого оскарження рішення, що набрало законної сили, і, отже, неможливість його скасування або зміни вищестоящим судом;

виключність рішення суду, що набрало законної сили, тобто така властивість, унаслідок якої рішення суду виключає можливість повторного розгляду того ж спору між сторонами або тієї же заяви зацікавленої особи;

преюдиційність рішення суду, що набрало законної сили, яка означає, що обставини та правовідносини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті ж особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини;

реалізованість рішення суду, що набрало законної сили, - це його реальна здійсненність, можливість реалізації тих обов'язкових приписів, що в ньому містяться.

Як було встановлено, рішення суду, що набрало законної сили, набуває сили, яка є подібною до сили закону, але не ідентичною їй. Рішення суду, будучи актом застосування правових норм до певних, встановлених судом правовідносин, є актом індивідуальної дії Тому наукою цивільного процесуального права розроблено поняття про межі законної сили рішення суду. Проте, досліджуючи питання про межі дії законної сили рішення суду, можна дійти висновку, що кожен із вищезазначених правових наслідків (властивостей) рішення суду, що набрало законної сили, має свої межі дії, які у своїй сукупності визначають межі дії законної сили рішення в цілому. Це не означає, однак, що зазначені правові наслідки існують самостійно й окремо один від одного та від законної сили рішення в цілому. Тільки після набрання рішенням суду законної сили воно набуває всіх зазначених властивостей остаточно і повною мірою, а дія кожного із цих властивостей є проявом дії рішення суду, що набрало законної сили.

У дослідженні запропоновано ст. 213 ЦПК України щодо визначення вимог законності та обґрунтованості рішення суду викласти в такій редакції:

"1. Рішення суду має бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до розглянутих судом правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України.

3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо з'ясованих обставин, на які сторони та інші особи, що беруть участь у справі, посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та відповідають вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності".

Loading...

 
 

Цікаве