WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Римський шлюб - Курсова робота

Римський шлюб - Курсова робота

Жінка була позбавлена правоздатності в галузі майнових відносин, тому не могла самостійно укладати цивільно-правові угоди і виступати в суді. Все майно, яке жінка мала до шлюбу або набувала будь-яким чином за час шлюбу, автоматично ставало власністю чоловіка.

Відносини подружжя у шлюбі без чоловічої влади (sine manu). Шлюби sine manu були типовими у класичний і післякласичний періоди розвитку римського права. Жінка зберігала правовий статус, який мала до вступу в шлюб. Влада чоловіка на неї не поширювалася. Тому саме укладання шлюбу sine manu не впливало на її правоздатність і дієздатність. При шлюбі sine manu принцип підлеглості поступився місцем принципу рівності:

подружжя було зобов'язане допомагати і поважати одне одного, а також утримуватися від будь-яких дій, які загрожували їхньому союзу;

жінка мала ім'я чоловіка;

жінка мала одне місце проживання з чоловіком, поділяла його громадянське становище;

чоловік повинен був утримувати жінку;

чоловік був захисником жінки та її представником в суді;

між подружжям не допускалися штрафні позови;

чоловік мав право вимагати від жінки ведення домашнього господарства.

Майно подружжя продовжувало залишатися у роздільній власності. Жінка мала право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але вона могла передати чоловікові право управління своїм майном. До майнових відносин подружжя належать придане і дошлюбне дарування. Придане (dos). Майно, яке у зв'язку з укладенням шлюбу жінка віддавала своєму чоловікові для задоволення потреб сумісного життя, мало назву "придане".

Приданим було не все майно дружини, а тільки те, що спеціально призначалося для цієї мети і передавалося чоловікові самою дружиною, її домовладикою чи іншими особами. Спершу мета приданого полягала в полегшенні майнового тягаря чоловіка на утримання сім'ї, а пізніше забезпечення непохитності шлюбного союзу.

У республіканський період придане відразу переходило в повну власність чоловіка, і навіть після припинення шлюбу воно не поверталось дружині ні за яких умов. Це породило ряд негативних наслідків. Внаслідок повної свободи розлучення і знівелювання моральних засад наприкінці періоду республіки кількість розлучень зросла. Шлюб починає набувати форми безсоромного збагачення, що обурювало багатих батьків наречених. Вони вимагають від женихів перед вступом до шлюбу певних обіцянок на випадок його припинення. які поступово перетворюються в шлюбні договори. Преторська практика з часом виробила певні детальні положення.

При припиненні шлюбу у зв'язку зі смертю дружини придане залишалося чоловікові і, навпаки, якщо шлюб припинявся внаслідок смерті чоловіка, придане поверталося жінці. Придане поверталося жінці й тоді, коли шлюб припинявся розлученням за ініціативою чоловіка або з його вини. А якщо жінка вимагала розлучення без будь-якого приводу з боку чоловіка або якщо розлучення сталося внаслідок її поведінки, придане залишалося чоловікові.

Дошлюбний дар (donatio ante nuptias). Відома заборона дарування між подружжям, яка діяла у римлян із кінця Республіки, не стосувалася подарунків, зроблених перед шлюбом. Дарування майбутнього чоловіка майбутній жінці увійшло у звичай за часів правління імператора Костянтина (306—337 pp.). Чоловік виділяв частку майна, що дорівнювала приданому, та дарував майбутній дружині. Спочатку майно передавалося перед укладанням шлюбу, за часів правління імператора Юстиніана (527—565 pp.) допускалося дарування і під час шлюбу. Законодавством Юстиніана було встановлено:

donatio за своїм розміром мало відповідати dos;

батько чоловіка повинен був давати donatio так само, як батько дружини повинен був давати придане;

нерухоме майно, яке входило до donatio, не підлягало відчуженню;

під час існування шлюбу жінка не могла вимагати видачі дару.

Якщо шлюб припинявся з вини жінки, то вона втрачала на користь чоловіка придане і не могла вимагати передачі donatio. Якщо шлюб припинявся з вини чоловіка, то він повинен був повернути жінці dos і передати їй donatio.

Якщо дружина у випадку безпідставного розлучення зі свого боку ризикує втратою приданого, вона зацікавлена в тому, щоб чоловік, отримуючи придане, виділяв певну (приблизно рівну приданому) частину свого майна для подібної гарантії дружині. Це положення не було нормою, правовим обов'язком чоловіка, проте його суворо дотримувалися внаслідок моральних засад. В епоху Юстініана зазначені норми набули подальшого розвитку. Це дало змогу у відповідь на передане чоловіку придане здійснити відповідне дарування не тільки до шлюбу, а й після його укладення. Насправді дарування тут не було. Чоловік залишався власником майна, яке обіцяв дружині замість приданого, користувався ним, як і раніше, однак при розлученні з його вини це майно переходило у власність дружини як штрафна компенсація. Найімовірніше, це був заклад на випадок розлучення, при якому дружина не тільки мала право вимагати назад придане, а й могла домогтися передачі цього умовного дарування з боку чоловіка.

Батьківська влада

Встановлювалась така влада передусім над дітьми, народженими в римському законному шлюбі. На дітей, народжених в незаконному шлюбі, в конкубінаті, а також в будь-якому фактичному спільному житті, батьківська влада не поширювалася. Вони були чужими для нього.

Мати дитини була завжди відома, навіть якщо вона зачала поза шлюбом. Батьком дитини вважали того, хто знаходиться у шлюбі з матір'ю дитини. Це юридична презумпція - положення, що не потребує доказів. Крім народження дітей в законному шлюбі, батьківська влада встановлювалася шляхом узаконення або усиновлення.

Узаконення - встановлення батьківської влади над власними дітьми, але народженими поза шлюбом. Так, батько міг визнати своїми дітей, народжених в конкубінаті. Узаконення провадилось за встановленою формою.

Усиновлення - встановлення батьківської влади над чужими дітьми, з якими батько кровними узами не пов'язаний .Усиновлення провадилось в формі арогації чи адопції. Арогація застосовувалася для усиновлення осіб свого права, тобто повнолітніх і самостійних в правовому плані, адопція - для осіб чужого права, тобто тих, що знаходилися під владою домовладики. З часом формалізм усиновлення був значною мірою спрощений і його здійснювали на основі заяви перед судом чи імператором.

Батьківська влада припинялася внаслідок:

а) смерті батька чи дітей; б) звільнення з-під батьківської влади. Фактично батьківська влада була довічною навіть в розвиненому римському праві.

Досягнення сином повноліття, заснування власного дому, сім'ї та господарства не припиняли батьківської влади і не послабляли її. Лише досягнення сином високого громадського становища (посади консула, префекта, магістра) звільняло його від батьківської влади.

Влада батька над дітьми була безмежною. Він мав право на життя і смерть дітей з моменту народження їх: міг зберегти життя новонародженому чи викинути його, продати в рабство, застосувати будь-які покарання.

У майнових відносинах батька і дітей так само безроздільно володарював батько. Домовладика - єдиний і неподільний власник сімейного майна. Майно, набуте дітьми, автоматично було власністю батька. При цьому майнова залежність дітей не послаблювалася з їх віком. Діти не мали права від свого імені здійснювати цивільно-правові угоди. Послаблення і диференціація влади батька - наслідок зміни виробничих відносин, розкладу патріархальної сім'ї, індивідуалізації приватної власності, розвитку торгівлі. Ці фактори зумовили необхідність майнової незалежності повнолітніх членів сім'ї.

Термінологічний словник

adoptio — вид всиновлення, за яким всиновлювалася особа, яка на момент всиновлення перебувала під батьківською владою

adoptio naturam imitatur — всиновлення здійснюється за законами природи

affectio maritalis — намір бути в шлюбі

arrogatio — вид всиновлення, за яким всиновлювалася особа, яка на цей час не перебувала під владою батька

cum manu ("з рукою") — шлюб із чоловічою владою

dos — посаг

dos adventicia — посаг, наданий самою нареченою або третьою особою

dos aestimata — оцінка посагу

dos profecticia — посаг, наданий домовладикою, батьком або дідом нареченої

emancipatio — звільнення з-під влади батька,

familia — сім'я

ius conubii — право брати законний римський шлюб

ius vitae ac necis — право життя та смерті

matrimonium iuris civilis — законний римський шлюб

matrimonium iuris gentium — шлюб укладений між вільними особами, що не мали права на законний римський шлюб

pater familias — батько сімейства, володар дому, особа свого права

patria potestas — батьківська влада

sine manu ("без руки") — шлюб без чоловічої влади.

Список використаної літератури

  1. Всеобщая история государства и права. Под ред. К. И. Батыра. Москва: Былина, 1996.

  2. Методическое пособие по изучению курса основ римского права. Составитель Е. А. Скрипилев. Москва. 1995.

  3. Римское частное право: Учебник/под ред. Проф. И.Б.Новицкого и проф. И.С.Перетерского. – М.: Юриспруденция, 1999. – 512с.

  4. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Под.ред. Черениловского З.М Москва: фирма Гардарика, 1996.

  5. Гиро Поль. Быт и нравы древних римлян. – Смоленск: Русич, 2002. – С.39.

  6. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для юридич. вузов и факультетов / Под общей ред. чл.-корр. РАН, д. юр. н., проф. В.С.Нерсесянца. Изд. 2-е, изм. и доп. – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА-М, 1999. – С.317;

  7. Черниловский З.М. Римское частное право: [Учеб. пособие]. – М.: Проспект, 2001. – С.70–71.

1 А. Казанцев. О разводах по римскому праву. – Киев: 1892. – С. 183

Loading...

 
 

Цікаве