WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Республіканська форма правління - Курсова робота

Республіканська форма правління - Курсова робота

Доповідь

з предмету: Конституційне право

на тему: Республіканська форма правління

в Україні

Підготували :

Студентки ІІ к 20 гр. ФЕМП

Кущинська Тетяна

Щерба Христина

1. Частина

Ціль нашої доповіді полягає у визначення понять форма правління та республіка, як форма правління. А також у вирішенні питання яка саме республіка потрібна Україні. Для цього нашою метою є вивчення теоретичної частини цього питання, прослідкувати з історії новітньої України, які форми республік вже мали місце, як у зв'язку з цим змінювався Основний закон України – Конституція України.

Форма держави – це її апарат, що виражається в характері політичних взаємовідносин між людьми, між людьми й державою, між державою й людьми в процесі управління ними, в методах організації вищих органів державної влади і в адміністративно – територіальному поділі держави. В формі держави втілюється природа й організація публічної влади – система закладів, що управляють справами суспільства. Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Усі її елементи мають правову основу – вони фіксуються у конституції, законах, підзаконних актах. Хоча слід мати на увазі, що закріплені у конституційні закони правила і реальна дійсність можуть не збігатись і не відповідати дійсному характеру існуючих відносин. У різних країнах державні форми мають свої особливості, характерні ознаки, разом із тим форма існуючих держав, особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу форми держави. Перерахуємо три основні структурні елементи поняття форми держави: 1.Державне правління - визначається як спосіб організації вищої державної влади. 2. Державний устрій – це спосіб поділу держави на певні складові частини та розподілу влади між державою та цими частинами. 3. Державний режим - порядок здійснення державної влади певними методами й способами.

Форма державного правління — це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів держави. Характер форми державного правління співвіднесений з конституційно-правовим статусом кожного з відповідних органів. Характер форми правління залежить від типу суспільства. В суспільствах, які не мають економічного обміну, і вимушені об'єднуватися через централізовану державну владу, формою правління є монархія. Там, де форма правління не спряжена із системою феодальної власності на землю і її верховним власником в особі монарха, вона має вид деспотії. Для суспільств, що основані на обмінних стосунках між вільними, політично рівними суб'єктами – власниками, характерна республіканська форма правління.

Республіка — форма правління, за якої всі вищі органи державної влади обираються чи формуються загальнонаціональними установами –парламентами. Відрізняється наступними признаками: вибранням органів державної влади на визначений термін і її колегіальним характером; наявністю вибраного на певний термін глави держави; таким характером державної влади, яка користується владними повноваженнями не за власним бажанням, а за дорученням суверенного народу; юридичною відповідальністю глави держави.

Існують такі види республік: - президентська;

  • парламентська;

  • змішана ( президентсько-парламентська, парламентсько-президентська)

Класичною президентською республікою вважаються США. Президентсько-республіканська форма правління прийнята в цілому ряді країн Латинської Америки, а також у деяких інших зарубіжних країнах.

Головними ознаками президентської республіки є: 1) дотримання формальних вимог жорсткого поділу-влад і запровадження збалансованої системи стримувань і противаг; 2) обрання президента на загальних вибо-pax 3) поєднання_повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; 4) формування уряду президентом лише за обмеженою участю парламенту; 5) відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом; 6) відсутність права глави держави на розпуск парламенту; 7) відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами міністрів, які б і несли за них відповідальність.

Характеризуючи президентську республіку, слід зазначити, що її класичному варіанту притаманна наявність двох центрів влади — президента і парламенту. У США це найбільш наочно виявляється у періоди так званого розділеного правління, коли президент і парламентська більшість репрезентують різні партійно-політичні сили. Одним з наслідків практичної реалізації принципу поділу влад у класичній президентській республіці є і те, що виконавча влада має порівняно невеликі можливості для втручання у сферу компетенції законодавчої влади, а остання зберігає певні засоби контролю за діяльністю першої. При цьому обидві влади залишаються незалежними одна від одної, що, будучи поєднаним із взаємними стримуваннями і противагами, забезпечує демократичне управління державними справами.

Парламентарні форми правління досить поширені в розвинутих країнах. їхніми ознаками є: 1) здійснення повноважень глави держави (президента, монарха) і глави уряду різними особами; 2) обмеженість владних повноважень глави держави і водночас віднесеність реальної компетенції у сфері виконавчої влади до уряду та його глави; 3) формування уряду парламентом за участю глави держави, яка в багатьох випадках є майже номінальною; 4) формальна політична відповідальність уряду (колективна та індивідуальна) перед парламентом; 5) право глави держави розпустити парламент, яке, як правило, ефективно контролює уряд; 6) контрасигнування актів глави держави главою уряду та (або) відповідним міністром. Ознакою парламентарно-республіканської форми є також те, що глава держави — президент — обирається не на загальних виборах, а парламентом або спеціальною колегією, яка в основному складається з депутатів того ж парламенту.

Фактичним центром здійснення державної влади в парламентарних за формами правління країнах завжди виступає не представницький орган, а уряд. Усі важелі реальної влади знаходяться тут у керівників політичних партій, яким належить більшість місць у парламенті. Сам же парламент виступає в ролі своєрідного механізму, за допомогою якого політика правлячої партії або партій офіційно оформляється. Суто партійний характер має тут звичайно і уряд, глава якого очолює партію парламентської більшості або, у випадках утворення коаліційного уряду, є лідером чи входить до складу керівництва однієї з партій правлячої коаліції.

Однією з сучасних форм державного правління в розвинутих країнах є так звана змішана республіканська форма, або, враховуючи різноманітність конкретних форм, змішані республіканські форми правління, які нерідко називають парламентарно-президентськими (президентсько-парламентарними) або, що не зовсім вдало, напівпрезидентськими республіками.

Типовою ознакою змішаних форм правління є сполучення рис президентської і парламентарної республік. Як і в президентській республіці, тут главу держави обирають на загальних виборах. Іноді він наділений значними повноваженнями у сфері виконавчої влади або навіть очолює її. З іншого боку, як і в парламентарній республіці, суб'єктами виконавчої влади є прем'єр-міністр і уряд в цілому, які несуть відповідальність перед представницьким органом. У наші дні змішані республіканські форми правління є досить поширеними: тільки в Європі їх мають Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Македонія, Польща, Румунія, Словенія, Фінляндія, Франція і Хорватія. До змішаної форми тяжіє і більшість країн, що утворилися на терені колишнього СРСР.

Сутність тієї чи іншої змішаної форми правління визначається не арифметичними підрахунками якостей, що відрізняють її від інших су,-часних форм. Найважливішим є співвідношення конституційних і реальних повноважень у сфері виконавчої влади, якими володіють президент і прем'єр-міністр. За таким критерієм окремі країни зі змішаною республіканською формою правління мало чим відрізняються від парламентарних (Австрія, Ісландія, Словенія) чи президентських (Польща, Румунія, Франція) республік.

Конституції більшості відповідних держав припускають можливість своєрідного дрейфу форми правління в межах зміни співвідношення повноважень між президентом і прем'єр-міністром.

2.

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Loading...

 
 

Цікаве