WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах - Курсова робота

Регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах - Курсова робота

Забезпечити оптимальні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, — це ті завдання, які ставлять перед собою дитячі соціально-виховні заклади. У справі виховання та утримання дітей в інтернатах наша держава має певні напрацювання: впроваджуються нові навчально-виховні технології; вихованці інтернату залучаються до навчання у загальноосвітніх школах; при інтернатах створюються міні-підприємства, цехи, міні-пекарні, що частково допомагає вирішити фінансові проблеми, відкриваються профорієнтаційні центри. Проте значна частина дитячих будинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту житлових та службових приміщень. Вихованці інтернатних закладів забезпечені одягом і взуттям на 60–70%. Матеріальні потреби дітей адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які дуже непросто.

Існують також проблеми із влаштуванням дітей після закінчення навчання. Для більшості вихованців намір продовжити навчання означає передусім можливість отримати місце в гуртожитку, фінансову підтримку у вигляді стипендії, інші пільги, встановлені державою. Для 41% найголовнішим при працевлаштуванні є вирішення житлової проблеми [, с.46].

Цивільно-правовий захист неповнолітніх у школах-інтернатах здійснюється у тих самих формах, які встановлені у ст.16 ЦК України. Проаналізуємо деякі з цих форм, що застосовуються до захисту саме неповнолітніх у школах-інтернатах.

Визнання права. Визнання права як спосіб захисту порушеного суб'єктивного права полягає у необхідності встановлення фактичної обставини і надання їй правового значення у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, або якщо такі документи ставляться під сумнів іншими особами тощо [, с.14]. У цивільно-правовому захисті неповнолітніх у школах-інтернатах такий вид цивільно-правового захисту може використовуватися, наприклад, у формі визнання батьків неповнолітнього безвісно відсутніми задля надання неповнолітньому більш повної державної допомоги.

Так, рішенням Петровського районного суду м. Донецька від 23 січня 2007 р. у справі № 2-0-29/2007 було визнано безвістньо відсутніми батьків неповнолітнього Ю.В.

Суть справи така. Петровський районний виконавчий комітет м. Донецька в інтересах неповнолітнього Ю.В., 1990 р. народження, звернувся до суду із заявою про визнання А.В. та С.В. безвісно відсутніми.

Заявлені вимоги були мотивовані тим, що неповнолітній Ю.В., 1990 р. народження залишився без батьківського піклування, на момент розгляду справи знаходився в Донецькому притулку № 1 та був учнем Донецької загальноосвітньої школи-інтернату № 4 для розумово відсталих дітей. Його батько – А.В., з сім'єю не проживає, його місцезнаходження невідоме. Мати – С.В., зловживає спиртними напоями, за місцем мешкання з грудня 2005 р. відсутня, а місцезнаходження невідомо, тому на підставі вищевикладеного, представник заявника просив суд, визнати А.В. та С.В. безвісно відсутніми.

В судовому засіданні представник заявника підтвердила свої вимоги та їх обґрунтування.

В судовому засіданні свідок Н.Г. суду пояснила, що вона працювала педагогом в загальноосвітньої школи-інтернаті № 4 для розумово-відсталих дітей. Ю.В. навчається у них з 01.09.2003 p., однак за увесь цей час його батьків вона не бачила. У 2004 р. він потратив у аварію, знаходився на стаціонарному лікуванні, однак батьки його не навідували.

В судовому засіданні свідок К.А. дала суду аналогічні свідчення.

В судовому засіданні свідок Ж.Б., суду пояснила, що вона працює райпедіатром ДМЛ № 4, сім'я Ю.В. раніше мешкала за відомою їй адресою, мати Ю.В. зловживала спиртними напоями, у грудні 2005 р. вона зовсім зникла і відомостей про її місце знаходження немає, а його батько пропав ще раніше.

Суд вирішив, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

В судовому засіданні, згідно наданих документів, встановлено, що А.В. та С.В. є рідними батьками неповнолітнього Ю.В., 1990 р. народження.

Крім того в судовому засіданні встановлено, що А.В. та С.В. не мешкають за місцем свого постійного проживання з 2005 p., тобто більше одного року і місце їх перебування невідоме.

Вказаний висновок суду ґрунтується на наступних доказах.

За відомостями виписки з протоколу загальномісцевого рейду по неблагополучним сім'ям, неповнолітній Ю.В. залишився без батьків і знаходиться у приюті № 1, тому необхідно вирішити питання про надання йому статусу.

Сукупність приведених доказів свідчить про те, що протягом більш як одного року за місцем постійного мешкання А.В. та С.В. відсутні відомості про місце їх перебування, що згідно ст. 43 ЦК є підставою для визнання їх безвісно відсутніми [].

Відновлення становища, яке існувало до порушення. Відповідно до статті 32. Закону України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади.

Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування у відповідні заклади) несуть відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення їх перебування у відповідному закладі для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї.

Жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх у сім'ї громадян України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мають право проживати в дитячих будинках сімейного типу до повернення їм зазначеного житла або надання житла місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Тому, на наш погляд, невірним було рішення Коломийського міськрайонного суду від 9 лютого 2007 року у справі № 2-277/2007.

Суть справи така. Позивач Я. звернувся з даним позовом до суду, підтримуючи який пояснив, що він поселився в квартиру за адресою: бульвар Гоголя, д.11, кв.4 в 2001 році, після того як закінчив школу-інтернат. В спірній квартирі він проживав до 2002 року, а потім виписався з спірного житла, так як мав намір створити сім'ю. В тому ж році він придбав квартиру за іншою адресою. Оскільки його мати була інвалідом дитинства і потребувала догляду, то в 2005 році він знову проживав разом із нею.

Наприкінці 2006 року його мати О. померла, однак до дня смерті квартира не була приватизованою. Тому Я. просить визнати його членом сім'ї О. - його матері та визнати за ним право користування квартирою.

Представники відповідачів вважають, що позивач не проживав в спірній квартирі, як член сім'ї а тільки доглядав за матір'ю. Позивач є власником іншого житлового приміщення, тому у позові слід відмовити.

Заслухавши сторони, дослідивши надані ним докази, перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Суд узяв до уваги пояснення свідків Д., І., які нібито не навели в судовому засіданні дійсних фактів, що позивач проживав як член сім'ї О. в спірній квартирі. Наведене стверджується: довідкою ЖЕД, технічним паспортом, свідоцтвом про народження, свідоцтвом про смерть, копією посвідчення [].

У вказаному рішенні суд проігнорував показання свідків та законодавство, згідно з яким Я. мав право на частку квартири, бо вона належала йому на праві власності, як дитині, що навчалася в школі-інтернаті, і тому не мало значення, чи виписався він зі спірної квартири.

Проте інколи відновлення становища, яке існувало до порушення права, як не дивно, не є доцільним.

Так, вірним, на наш погляд, було рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 11 грудня 2006 р. у справі № 22-ц-7478/2006.

Суть справи така. Заступник прокурора АР Крим в інтересах неповнолітнього Ч.Р. звернувся до суду з позовом до Н.Р., А.П., В.П., про визнання договору купівлі-продажу частини будинку від 23 серпня 2005 року недійсним.

Свої вимоги мотивує тим, що Н.Р. та її неповнолітнім дітям – Ч.Р. і З.Р. належало на праві власності по 1/6 частині в 1/2 житлового будинку.

Рішенням Ялтинського міського суду від 18 березня 2003 року Н.Р. була позбавлена батьківських прав відносно неповнолітнього Ч.Р., після чого його було направлено на виховання в Джанкойський будинок-інтернат для дітей-сиріт, де він і знаходився до дати слухання справи. Не дивлячись на вказане, виконком Ялтинської міської Ради, своїм рішенням від 11 серпня 2005 року дозволив їй продаж 1/6 частки домоволодіння, що належить неповнолітньому Ч.Р., на підставі якого 23 серпня 2005 року було укладено договір купівлі-продажу, який оскаржується.

Loading...

 
 

Цікаве