WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах - Курсова робота

Регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах - Курсова робота

Органи влади не демонструють активної позиції щодо інформування про майно, яке належить дитині-сироті чи дитині, позбавленій батьківського піклування. Здебільшого інформування про наявність майна відбувається з ініціативи самих вихованців. Робота з інформування вихованців щодо осіб, які можуть розпоряджатися та управляти їхнім майном, ведеться на неналежному рівні.

В інтернатах не запроваджено ефективного розподілу опікунських обов'язків між представниками адміністрації, юристом та соціальним працівником. У переважній більшості випадків не використовуються правові механізми захисту прав вихованців унаслідок непідготованості відповідальних осіб або відсутності юриста.

Основною проблемою утримання житла дітей-сиріт є сплата комунальних послуг. У внутрішньому законодавстві України ця проблема не прописана, а відповідно, немає механізмів її регулювання та вирішення. Здавання житла вихованців інтернатів в оренду не практикується. Основні зловживання при управлінні майном сиріт мають місце в частині збереження за дитиною неприватизованого житла.

У більшості інтернатів усі випускники потребують надання житла після закінчення навчання. Згідно із Законом України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" постановка на квартирний облік здійснюється після досягнення ними 18-річного віку. Переважна більшість вихованців інтернатів закінчує навчання до досягнення повноліття. Оскільки проблема надання соціального житла в Україні ще не вирішена, а питання забезпечення випускників інтернатів житлом піднімається незадовго до їх випуску з інтернату, вони фактично змушені продовжувати навчання чи влаштовуватись на роботу виключно у заклади та установи, які надають гуртожитки. Однак, така практика не є вирішенням проблеми, а лише її затягуванням. Окрім того, на даний час відсутня процедура оцінки можливості повернення дитини до житла, у якому вона проживала разом з батьками, ще при вступі до інтернату: закріплення житла за дитиною відбувається за формальною ознакою наявності житла в батьків. Це призводить до того, що при випуску з інтернату дитина має закріплене житло, але фактично не може до нього повернутися й проживати там. Водночас, сам факт наявності такого закріплення позбавляє випускників інтернатів пільг на позачергове отримання житла. В Україні вже мають місце відносно успішні спроби запровадити на державному рівні механізм надання соціального житла випускникам інтернатів, однак механізму системного вирішення проблеми ще немає. У випадку, коли в дитини не було житла й попередньої реєстрації перед улаштуванням до інтернатного закладу, неможливо визначити, на який державний орган покладаються проблеми життєзабезпечення такої дитини. Чіткого законодавчого вирішення цієї проблеми немає.

На даний час для вихованців інтернатів не визначено порядок призначення тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів або не мають можливості утримувати дитину, а також дітям, місцеперебування батьків яких невідоме. Унаслідок неврегульованості механізму призначення державної соціальної допомоги вихованцям, котрим не передбачена виплата пенсії по втраті годувальника, але які водночас перебувають на повному державному утриманні. Постає проблема неможливості накопичення будь-яких коштів на особистому рахунку таких дітей, що спричиняє нерівність стартових умов після випуску з інтернату.

Основна проблема із дотриманням права вихованців на отримання аліментів пов'язана не з управлінням цими коштами, а з їх оформленням. Відсутність позовних вимог щодо аліментів є причиною того, що утримання не призначається судами. Виконання судових рішень по стягненню аліментів з батьків вихованців інтернатів залишається на низькому рівні.

Норма щодо представлення доказів 5 років трудового стажу батьків для призначення пенсії по втраті годувальника суттєво ускладнює інтернатам процедуру збору відповідних документів, що унеможливлює отримання окремими категоріями дітей таких виплат і, відповідно, спричиняє появу соціальної нерівності. Розмір пенсії по втраті годувальника на даний час залишається однією з найбільш болючих проблем. Проблема загострюється, якщо на утриманні годувальника перебувало декілька дітей: тоді одна пенсія ділиться на кількість дітей, які були в батьків. Розмір пенсії по втраті годувальника суттєво нижчий, порівняно з іншими соціальними виплатами, які є в державі.

При цьому, відкриття особових рахунків вихованців інтернатних закладів у банківських установах вимагає внесення коштів за оформлення, однак бюджет не передбачає кошти на такі витрати.

Недосконалість механізму отримання грошової допомоги при випуску з інтернату та статистичного обліку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, призводить до того, що деякі випускники не можуть отримати таких грошей взагалі, або отримують їх із значним запізненням. Проблем зі своєчасним отриманням одягу, взуття і м'якого інвентарю або грошової компенсації на їх придбання при закінченні інтернату немає, кошти виділяються вчасно. Однак, норми виплати грошової компенсації та матеріальної допомоги суттєво відрізняються в різних регіонах. Це безпосередньо пов'язане також із неузгодженістю норм мінімального розміру виплат у різних нормативно-правових актах. Вихователі інтернатів та випускники відзначили невідповідність норм грошової та матеріальної компенсації до реальних потреб випускників. Таким чином, можемо констатувати неврегульованість чинного законодавства та підзаконних актів стосовно матеріальної допомоги випускникам інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Порушення майнових прав дітей, зокрема, права на житло певною мірою обумовлено недосконалістю законодавства про опіку та піклування. На законодавчому рівні не передбачено обов'язок органів опіки та піклування контролювати виконання батьками та особами, що їх замінюють, придбання іншого житла взамін відчуженого та забезпечення права власності дитини на нього. Громадський контроль за роботою інтернатів здійснюється не періодично.

Практично всі норми, які стосуються контролю та відповідальності в частині виконання опікунами (піклувальниками) своїх обов'язків щодо дотримання майнових прав дітей, повинні поширюватись і на опікунів (піклувальників) – юридичних осіб, тобто на адміністрації інтернатів, особливо у випадку, коли дитина не має інших опікунів. Ми можемо констатувати, що на сьогодні інтернатами не виконується норма „Правил опіки та піклування" щодо звітування опікунів та піклувальників до органів опіки і піклування по кожній дитині. Інтернати звітують до органів опіки та піклування щодо захисту прав та інтересів вихованців і збереження майна та житла по-різному: щороку, як відповідь на запит, інше. Однак статистична інформація, індивідуальні звіти по кожній дитині не подаються. Це можна вважати недоліком існуючих механізмів контролю за дотриманням майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з боку державних органів.

Договори, пов'язані з операціями з майном дітей, вимагають нотаріального посвідчення після попередньої згоди органів опіки та піклування. Однак, механізм такої взаємодії не є досконалим: є випадки, коли органи опіки та піклування необґрунтовано не дають згоди на відчуження майна. З іншого боку, якщо органи опіки та піклування дають згоду на відчуження майна дитини за певних умов, нотаріуси не зобов'язані відслідковувати виконання цих умов, оскільки це не передбачено „Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України". При продажі житла, частка якого належить вихованцеві інтернату, не розроблено індикаторів оцінки забезпечення якнайкращих інтересів дитини (наприклад, коли замість квартири в місті дитині купується будинок у селі).

Найбільш доступною формою захисту майнових прав вихованців інтернатів є звернення до юриста інтернату. Відсутність юриста в інтернаті, зумовлена рядом чинників (відсутність у штатному розкладі, відсутність перспектив росту та розвитку для молодих спеціалістів), ускладнює можливість використання правових механізмів захисту майнових прав вихованців інтернатів. Звернення до суду є достатньо поширеною практикою при захисті майнових прав вихованців. Переважно звернення спрямовані на вирішення проблем конкретної дитини по відновленню її майнових прав. Подібна практика заслуговує на високу оцінку, однак не дозволяє вирішити системних проблем [].

3.2 Проблеми цивільно-правового захисту особистих немайнових прав неповнолітніх в школах-інтернатах

Сучасне законодавство України, державні програми декларують широкі гарантії захисту дитини. Втім, державі дуже бракує у цьому базування саме на ґрунті прав людини, прав дитини. Це підтверджують і рекомендації Комітету ООН з прав дитини щодо періодичної доповіді України: „...Комітет залишається занепокоєним тим, що державна молодіжна політика, що охоплює соціальну допомогу, охорону здоров'я....та захист дитини не базується на основі прав дитини та не охоплює всіх прав, що містить Конвенція".

Loading...

 
 

Цікаве